СЛОВО

СЛОВО… Перша частина складних слів, що відповідає слову сло́во у 1 знач., напр.: словови́верження, словопока́жчик і т. ін.

СЛО́ВО, а, с.

1. Мовна одиниця, що являє собою звукове вираження поняття про предмет або явище об’єктивного світу. Він бачив, як з літер складалися слова, і дивувався дуже (Мирний, II, 1954, 130); Майор говорив не голосно, а майже шелестів, як те листя. Проте всі чули кожне його слово (Гончар, III, 1959, 96); Коли надійшла його черга відповідати.., він зблід і довго не міг сказати першого слова (Тют., Вир, 1964, 55); Слово — важлива одиниця мовної комунікації. Воно є засобом як найточнішого логічного викладу думки, так і її естетичного оформлення (Сучасна укр. літ. м., V, 1973, 55); * Образно. Він [ліс] співа то грізно, то шовково, Як морська безсмертна глибина,— Не одно ж там розцвілося слово, Запалала пісня не одна (Рильський, III, 1961, 13); * У порівн. Мене ще й досі владно кличе моїх степів свята трава, така і рідна і пахуча, немов коханої слова (Сос., II, 1958, 368); // Заклинання, що, за марновірним уявленням, має магічну силу. [Бабуся:] Та вони [ворожбити] вже слово такеє знають. Туману пустили і здиміли (Л. Укр., II, 1951, 523).

Вимальо́вувати (ви́малювати, змальо́вувати, змалюва́ти) слова́ми — розповідати, писати про кого-, що-небудь дуже виразно, з подробицями. Вона встигла вас і зобачити, і розгледіти, і так вималює словами, що удруге вас пізнають усі в хаті (Вовчок, І, 1955, 381); Говори́ти (каза́ти, промовля́ти і т. ін.), перерива́ючи слова́ див. перерива́ти ¹; Пога́не сло́во див. пога́ний; Розка́зувати (розказа́ти) свої́ми слова́ми див. розка́зувати.

∆ Вказівне́ сло́во, грам. — вказівний займенник або прислівник, який накреслює в головному реченні значення, що конкретизується підрядним реченням. Вказівні слова завжди знаходяться в головному реченні і тут ніби намічають те значення, яке виражене підрядним реченням (Сучасна укр. літ. м., І, 1969, 291); Вставне́ сло́во див. вставни́й; Мода́льне сло́во, грам.— слово, що виражає відношення змісту мовлення до дійсності. У складі речення модальні слова виступають у функції вставних слів, супровідних членів речення (Сл. лінгв. терм., 1957, 94); Озна́чуване сло́во див. озна́чуваний; Поя́снювальне (поя́снююче) сло́во, грам.— слово, яке використовують для пояснення, доповнення основного, означуваного слова. Повторювані однорідні члени, разом з пояснювальними словами при них, відокремлюються паузами і приймають на себе логічні наголоси (Худ. чит.., 1955, 114); Присудко́ве сло́во див. присудко́вий; Реєстро́ве сло́во див. реєстро́вий; Службо́ві слова́ див. службо́вий; Сполу́чне сло́во, грам.— повнозначна частина мови (перев. займенник або займенниковий прислівник), що виступає в ролі підрядного сполучника. На відміну від сполучників сполучні слова не тільки виражають відношення підрядного речення до головного чи підрядної частини простого речення до його основної частина, але в той же час є членами підрядного речення (Сл. лінгв. терм., 1957, 178).

◊ [Від (од) сло́ва] до сло́ва — все, від початку до кінця, докладно, нічого не пропускаючи. Подивіться лишень добре, Прочитайте знову Тую славу. Та читайте Од слова до слова, Не минайте ані титли, Ніже тії коми, Все розберіть...(Шевч., І, 1963, 333); Ломицькому здалось, що він десь чув цю фразу, таку саму од слова до слова. Він почав пригадувати і нагадав: цю фразу говорила недавно Маруся (Н.-Лев., VI, 1966, 26); Говорилось стисло в ньому [дописі] про життя в глухій Обухівці, за паровий млин, що в КНС Матюха з компанією відвоював. Про п’янство голови й про п’яний розгул. Все було надруковане, від слова до слова (Головко, II, 1957, 125); Він вислухав цікаво ту промову й затямив собі до слова, бо був дуже пам’ятливий (Март., Тв., 1954, 194); Впійма́ти (упійма́ти, злови́ти і т. ін.) на сло́ві кого — те саме, що Пійма́ти на сло́ві (див. пійма́ти). Щедрий на обіцянки, Мажара мав необережність публічно пообіцяти найближчим часом відкрити в радгоспі перукарню, і Мамайчук, впіймавши його на слові, заявив, що не голитиметься доти, доки перукарня не буде-таки відкрита (Гончар, Тронка, 1963, 117); — Я сказав,— як люди, так і я! Та що там говорить! Я своє діло знаю. — Е, Романе!..— сказав Хома, маючи, певно, на думці впіймати його на якомусь слові (Довж., І, 1958, 342); Гра слова́ми див. гра. Захлина́тися слова́ми див. захлина́тися; Зимува́ти на ко́жному (ко́жнім) сло́ві — дуже повільно говорити, розповідати. Купець почав розказувати і розказував повільно надзвичайно,— як то кажуть — зимував на кожнім слові (Вовчок, Вибр., 1937, 111); Золоте́ сло́во; Золоті́ слова́ див. золоти́й; З пі́сні сло́ва не ви́кинеш (не викида́ють) див. викида́ти; І (й) сло́ва не почу́єш див. почува́ти; І́ншими слова́ми див. і́нший; Ки́дати (ки́нути) слова́ [че́рез плече́] — говорити, казати що-небудь знехотя. — Ти ще мені, Варко, затанцюєш чардаш і поплачеш у черепок! Я тебе провчу, ти мені не будеш кидати слова через плече! (Томч., Жменяки, 1964, 191); Ки́дати (ки́нути) сло́во див. ки́дати; Ки́датися слова́ми (сло́вом) див. ки́датися; Кла́сти на папі́р (на папе́рі) слова́ див. кла́сти; Ковта́ти слова́ див. ковта́ти; Лови́ти ко́жне сло́во; Лови́ти слова́ із ро́та див. лови́ти; Лови́ти на сло́ві див. лови́ти; Лови́ти слова́ — те саме, що Лови́ти ко́жне сло́во (див. лови́ти). [Юда:] Він звик, щоб ми, як песики, лагідно йому дивились в вічі та ловили його слова (Л. Укр., III, 1952, 140); Не вмі́ти (не могти́) сло́ва (двох слі́в) ви́мовити (сказа́ти) — не вміти (не могти) висловити свої думки. — Жінчиної тіні боїться [Ступа], до ладу не вміє слова вимовить, а теж і собі між люди… в гласні!.. (Мирний, І, 1949, 381); Не лі́зти (не ла́зити, не полі́зти) за сло́вом (по сло́во) до кише́ні (в кише́ню) див. кише́ня; Нема́ (нема́є) слів, щоб… — неможливо висловитися; Пійма́ти на сло́ві див. пійма́ти; Помили́тися (змили́ти) на сло́ві (у сло́ві) — висловитися неточно; Сло́во в сло́во — абсолютно точно, відповідно до якогось тексту, розмови тощо; дослівно. Я вивчив майже всього [Шевченка] напам’ять (а пам’ять у мене була така, що лекцію історії, котру вчитель цілу годину говорив, я міг опісля продиктувати товаришам майже слово в слово!) (Фр., І, 1955, 13); Він вийняв з кишені газету:— Читайте слово в слово: «Торжество революції — такий єдиний шлях визволення народів Росії від національного гноблення..» (Головко, II, 1957, 524); Франко.. намагався передавати пушкінські рядки з максимальною близькістю до первотвору, майже слово в слово (Рильський, IX, 1962, 32); Сло́во за сло́вом; Сло́во по сло́ву — повільно, поступово. — Якось за чаркою змовилися мої старі з насмішкуватими Сердюками породичатися. Слово за словом, і навіть за придане домовилась (Стельмах, І, 1962, 58); — Панич! панич! — крикнула вона і з повними жменями глини кинулася через окіп до панича.. Слово по слову — розбалакалися (Мирний, IV, 1955, 33); Слово по слову він так захопився спогадами, що ладен був на цю тему говорити до самого вечора (Добр., Тече річка.., 1961, 236); Тягну́ти (висми́кувати і т. ін.) слова́ з ро́та див. рот; Ціди́ти сло́во за сло́вом; Ціди́ти сло́во по сло́ву див. ціди́ти.

2. тільки одн. Мова, мовлення. Возвеличу Малих отих рабів німих! Я на сторожі коло їх Поставлю слово (Шевч., II, 1953, 289); Читаю Шекспіра. Що за сила слова, Що за глибина думки! (Мирний, V, 1955, 342); Всі акини давно вважали, що голос і слово людське незрівнянно виразніші за музичний інструмент (Мас., Життя.., 1960, 52); Українське слово вперше в історії нації і літератури здобуло справжню свободу в дні Жовтня, який відкрив перед ним воістину велике майбутнє (Рад. літ-во, 2, 1968, 6); Головним інструментом у хірурга є скальпель, у муляра — кельма, у художника — пензель.., у викладача головною зброєю є слово (Рад. Укр., 28.I 1972, 2).

Дар сло́ва див. дар; Ма́йстер сло́ва — видатний письменник. Читаєш — і бачиш великі зразки великих майстрів слова, бачиш, що можна зробити з тим словом (Коцюб., III, 1956, 257); Ніхто.. не брав до уваги того факту, що майстри слова навчалися своєму реместву не в школах од професорів, а од попередніших великих майстрів слова, придивляючись до їх творів (Вас., IV, 1960, 50); Худо́жнє сло́во: а) мова художнього твору. Гнучка ритміка і досконала музикальність вірша, могутність і краса художнього слова взагалі,— все це не може не цінитися сучасним читачем (Талант.., 1958, 21); б) твори художньої літератури. Художнє слово українського народу, яке після Великого Жовтня зазвучало на повний голос, привертає до себе увагу на всіх континентах земної кулі (Веч. Київ, 15.XI 1967,1); Худо́жник сло́ва — те саме, що Ма́йстер сло́ва.

∆ Друко́ване сло́во див. друко́ваний.

3. Висловлювання, фраза. Що б не сказав він, його слово закон (Мирний, IV, 1955, 118); — Не вихоплюйся, синку, з нерозумним словом, бо назад ніяково вертатися (Коцюб., І, 1955, 33); Він був фанатик-церковник, він з жахом слухав на сході слова про закриття церкви (Донч., II, 1956, 10); — А ти ще послухай, не завадить. Всяке мудре слово маси виховує, як каже товариш Корній Недокус (Збан., Малин. дзвін, 1958, 63); // розм. Відповідь, розповідь. Хлопчик дивиться на неї.. — Се ваші книжки? — вона пита в його. Нема одказу. — Чи ви любите книжки читати? — Знов нема слова (Вовчок, І, 1955, 385); — Розкажіть, як ви жили? Чи були ви щасливі? — Капітан деякий час садить мовчки, обличчя його хмарніє. Як він жив? Чи був він щасливий? Не так просто, видно, на це відповісти. Чекаючи його слова, старшокласники уважно дивляться на нього (Гончар, Тронка, 1963, 148); // у формі оруд. в. мн. слова́ми кого, чиїми. Уживається у знач. «як говорив (писав, учив і т. ін.) хто-небудь». Що ж до моєї фотографії і біографії, то я якось раз одписував уже одному галичанину словами Лермонтова: «Поэт! что в имени твоем?!» (Мирний, V, 1955, 400); — Ой, нащо він [півкарбованець] мені, Васильку! — А може, й знадобиться вам у хазяйстві,— відповів [онук] словами батька, ще не розуміючи, що вже ніякого хазяйства не має їхня родина (Стельмах, І, 1962, 6).

∆ Крила́ті слова́; Крила́тий ви́слів (ви́раз); Крила́та фра́за див. крила́тий.

◊ Без за́йвих слів див. за́йвий; Блуди́ти слова́ми див. блуди́ти ¹; Випуска́ти слова́ на ві́тер див. випуска́ти; Віддава́ти (відда́ти) сло́во подя́ки див. подя́ка; До́брим сло́вом прислужи́тися див. прислу́жуватися; Живе́ сло́во див. живи́й; Закида́ти (заки́нути) сло́во кому, за кого, про кого — звертатися до когось із клопотанням про кого-небудь; Закида́ти сло́вом кому — починати з ким-небудь розмову, викликати на розмову когось. Наздогнали [чоловіки] його на вулиці і йшли юрбою за ним. Спершу мовчки, потім стали словом закидати йому, допитуватися знов. Але Гордій і тепер нічого не розповідав важливого (Головко, II, 1957, 323); Замо́вити [до́бре (прихи́льне)] сло́во див. замовля́ти; За слова́ми кого, чиїми, у знач. вставн. сл.— як було сказано ким-небудь. На плечах у нього міцно сидить рухлива лобата голова, яка, за словами Сагайди, готувалася людині-велетневі, а опинилася помилково у Маковейчика (Гончар, III, 1959, 55); — За його словами, мені на роду написано втопитись. Проте щоразу я впевнявся, що мене зарано примушували виконувати це віщування. Щоразу я оживав (Ю. Янов., II, 1958, 65); Зга́дувати (згада́ти) до́брим сло́вом див. зга́дувати; Зга́дувати (згада́ти) лихи́м (пога́ним і т. ін.) сло́вом див. зга́дувати; Зга́дувати (згада́ти) недо́брим сло́вом див. недо́брий; Здобува́тися (здобу́тися) на сло́во див. здобува́тися; З чужи́х слів — за чиїмись, а не своїми власними даними, спостереженнями; Кількома́ слова́ми див. кі́лька ²; Креса́ти слова́ми див. креса́ти; Крути́ти слова́ми див. крути́ти; Ла́яти (обзива́ти, прозива́ти і т. ін.) оста́нніми (уся́кими і т. ін.) слова́ми кого — обзивати когось образливо, грубо. Жінки розлютились і осміліли. Вони хапалися руками за гвинтівку, галасували, лаяли унтера останніми словами, обзивали звіром, собакою, падлюкою… (Коз., Гарячі руки, 1960, 123); Олександр лютує в душі, обзиває брата усякими словами (Стельмах, II, 1962, 41); Ма́рне сло́во; Ма́рні слова́ див. ма́рний ¹; Марнува́ти слова́ див. марнува́ти; Медо́ві слова́ див. медо́вий; На ві́тер кида́ти слова́ див. ві́тер; На ві́тер пуска́ти слова́ — те саме, що На ві́тер кида́ти слова́ (див. ві́тер). — Гідротехнік Ковалів запевняє,.. що на Очеретянці уже цього року буде ставок довжиною п’ять кілометрів… А Ковалів — людина обережна, він не буде пускати слів на вітер (Чаб., Тече вода.., 1961, 125); На слова́х: а) усно. Прибіг гінець [гонець] з письмом к Латану.. і на словах додав: — Царю Латане неправдивий! Ти слово царськеє зламав (Котл., І, 1952, 183); Не буду тепера писати «достотної рецензії», бо думаю, що краще вимовлю свою думку на словах, ніж на письмі (Л. Укр., V, 1956, 43); — Ти дзвонив у справі Богдана? — Розповім на словах (Ю. Янов., II, 1958, 95); б) тільки у розмові, а не в дійсності. Буржуазна демократія на словах обіцяє рівність і свободу (Ленін, 39, 1973, 268); На словах наче й добрий, дав [Огієнко] матері навіть попону хлопцеві ноги прикрити, а почувається, якби сила,— передушив би і Яреська, і матір, і весь їхній рід (Гончар, II, 1959, 138); — Який мудрий знайшовся! На словах, як на цимбалах, а на ділі, як на балалайці… (Мур., Бук. повість, 1959, 273); Небагатьма́ слова́ми — те саме, що Кількома́ слова́ми (див. кі́лька ²); [Не] ва́ртий (варт) до́брого (лю́дсько́го) сло́ва хто — хтось [не] заслуговує на позитивну оцінку, на схвальний відгук. Чи вартий той людського слова, Хто відкидає, як сміття, Діла Веласкеса й Сєрова, Матейка й Рєпіна життя? (Рильський, III, 1961, 217); Не обмо́витися ні (й, і, жо́дним і т. ін.) сло́вом див. обмовля́тися; Не помина́ти (не пом’яну́ти) лихи́м (пога́ним і т. ін.) сло́вом див. помина́ти ¹; Не промовля́ти (не промо́вити) і сло́ва див. промовля́ти; Обду́мувати (обду́мати) ко́жне сло́во (змі́ст ко́жного сло́ва) див. обду́мувати; Оберта́ти сло́во див. оберта́ти; Оберта́тися (оберну́тися) з слова́ми (сло́вом) див. оберта́тися; Обзива́тися (обізва́тися) сло́вом див. обзива́тися; Обкида́ти (обки́дати) [найгі́ршими і т. ін.) слова́ми див. обкида́ти ¹; Обклада́ти слова́ми див. обклада́ти; Обмі́нюватися (обміня́тися) сло́вом (слова́ми) див. обмі́нюватися; Обмовля́тися (обмо́витися) сло́вом (слова́ми) див. обмовля́тися; Оброни́ти сло́во див. обро́нювати; Обце́ньками не ви́рвеш (не ви́тягнеш і т. ін.) сло́ва див. обце́ньки; [Одни́м] сло́вом; Одно́ (одне́) сло́во, у знач. вставн. сл.— уживається як узагальнення сказаного перед цим; коротко кажучи. Так само не сплю, не їм, мучуся і нічого не можу робити. Словом — інвалід, і не знаю, коли кінець буде сьому (Коцюб., III, 1956, 438); — Нам, товаришу Оленчук, зараз потрібні люди, які досконало знають Сиваш, уміють орієнтуватись на ньому не тільки вдень, а і вночі, в цілковитій темряві. Одним словом, нам потрібні провідники (Гончар, II, 1959, 398); Ми знайшли дорогу на військові французькі кораблі, ви чули з газет про бунт на крейсері, одно слово, було зроблено шматочок роботи, не мені цим хвалитися і не вам про це слухати (Ю. Янов., II, 1958, 252); Великомасштабна роль завжди приємна для актора. В ній багато відтінків, нюансів, одне слово — є що грати (Вітч., 1, 1970, 173); Озива́тися (озва́тися) сло́вом див. озива́тися; Па́ру слів написа́ти (сказа́ти і т. ін.) див. па́ра ¹; Перекида́тися (переки́нутися, перемовля́тися, перемо́витися і т. ін.) слова́ми (сло́вом) — коротко говорити з ким-небудь; час від часу казати що-небудь один одному. Передні мовчали, і тільки ззаду рядка сусіди перекидались словами (Коцюб., І, 1955, 399); Ніччю, як окриється пекуче сонце, спаде денна задуха,— тільки й дихнеш свіжою прохолодою, тільки й посидиш з добрим чоловіком, перекинешся з ним живим словом (Мирний, III, 1954, 140); Скільки жінок завидують на її достатки, а завидувати нема чого, бо нема з ким по-людськи словом перекинутись, нема з ким ні повеселитися, ні посумувати (Стельмах, І, 1962, 321); Помина́ти (пом’яну́ти) до́брим (незли́м і т. ін.) сло́вом див. помина́ти ¹. По сло́ву кого, чиєму, заст.— за чиїмсь наказом. Чигають [розбійники] на чумацьке добро, вичікують слушного часу, коли б в одну мить, по слову ватажка, кинутись на табір (Коцюб., I, 1955, 184); Пусті́ слова́ див. пусти́й; Ски́нутися по сло́ву див. скида́тися; Слова́ ду́рно (даре́мно, ма́рно) тра́тити (витрача́ти) — говорити, не досягаючи мети.— Та що я маю слова дурно тратить! Вона й не слухає! (Вовчок, І, 1955, 24); Сло́ва [лихо́го] не сказа́ти — не висловитися погано про кого-небудь. — Згадай [сину]: у яких ми злиднях жили, в якій нужді гибли, та ніхто про нас не скаже слова лихого… (Мирний, І, 1949, 403); Слова́ми масти́ти див. масти́ти; Сло́вом і ді́лом допомага́ти (помага́ти, сприя́ти і т. ін.) — подавати конкретну допомогу. Вернувшись «на тихі води», сподіваюсь застати молодий гурт в розцвіті сили й енергії, тоді й сама з охотою поможу їм і словом і ділом (Л. Укр., V, 1956, 207); Член партії повинен.. словом і ділом сприяти зміцненню дружби народів СРСР (Статут КПРС, 1971, 5); У (в) двох (кілько́х) слова́х — дуже коротко, стисло. Так ото слухай, скінчу вже в двох словах. По оглядинах царського двірка подались ми назад у монастир (Коцюб., III, 1956, 143); У (в) коро́тких слова́х див. коро́ткий; У (в) небагатьо́х слова́х — те саме, що У (в) коро́тких слова́х (див. коро́ткий); У (в) одно́ сло́во — одночасно, разом. Запорожці так собі його вподобали, що зозвали [зізвали] раду, да й бух Іванця кошовим. — Іванця! — аж скрикнули всі у одно слово (П. Куліш, Вибр., 1969, 59); Зупинились запорожці, злізли з коней і повернулися до Січі: — Прощай, наша Січ-мати,— сказали вони майже в одне слово (Довж., І, 1958, 239); Узя́ти (взя́ти, забра́ти) свої́ слова́ наза́д — відмовитися від сказаного раніше. [Милевський:] Олександро Вікторівно! Ви жорстокі! Я ж урочисто взяв назад свої слова! (Л. Укр., II, 1951, 33).

4. Обіцянка виконати що-небудь. — З буланим, мабуть, нічого не станеться. Я запевняю. — Ні?! Слово? — Слово! (Коцюб., II, 1955, 269); — Чи слова свого давнього не забули? — допитуються і Сердюк, і Сердючиха (Стельмах, І, 1962, 59); // Згода на шлюб. — Дільце в нас є невеличке. Ви, дядьку, хочте сердіться, хочте ні — а Орисі я нікому не віддам. І якщо ваше слово, то й женився б (Тют., Вир, 1964, 96).

◊ Ві́рити на сло́во див. ві́рити; Ві́рте (пові́рте) [моє́му] сло́ву, у знач. вставн. сл.— уживається, щоб переконати співрозмовника в чому-небудь. Повірте слову, мій шановний друже, Посмертного життя не хочу я собі (Л. Укр., І, 1951, 98); — Я, товаришу командир… відважний.. Повірте моєму слову, я на повнім ходу стрибав з поїзда (Гончар, III, 1959, 38); Держа́тися свого́ сло́ва [свої́х] слів — те саме, що Доде́ржувати [свого́] сло́ва (див. доде́ржувати). Настя положила зарік якнайчастіше навідуватися до хрещениці. Вона завжди держалася слова (Мирний, IV, 1955, 68); — Нехай злиденнії прочани.. своїх держаться слов [слів]! (Котл., І, 1952, 280); Доде́ржувати (додержа́ти) [свого́] сло́ва див. доде́ржувати; Дотри́мати [свого́] сло́ва; Спра́вдити (стри́мати і т. ін.) [своє́] сло́во — те саме, що Доде́ржувати (додержа́ти) [свого́] сло́ва (див. доде́ржувати). «Морити не буду, та й не годуватиму дурно, не бійся». І в перший же день дотримала [Мартоха] слова (Л. Укр., III, 1952, 638); Плачинда дотримав свого слова: ніде не жалівся, помовчували деякий час про свою пригоду і чумаки (Стельмах, І, 1962, 237); Робітничий клас, колгоспне селянство, трудова інтелігенція України під керівництвом Комуністичної партії з честю дотримали свого слова — достроково, у жовтні 1970 року, завершили п’ятирічку (Матер. XXIV з. Компартії України, 1971, 4); Ти просиш приїхати до вашого виїзду, але я не можу сього зробити, бо обіцяла нашим пождати їх тут і тепер можу їх засмутити, а може й образити, коли не стримаю слова (Л. Укр., V, 1956, 154); Зра́джувати (зра́дити) своєму́ сло́ву див. зра́джувати; Лама́ти (злама́ти, полама́ти і т. ін.) [своє́] сло́во — відмовлятися від раніше сказаного. Пани Янковські не звикли ламати слова (Коцюб., I, 1955, 106); — Він як ішов на війну, то приказував тут жити. І я, матінко, його слова ламати не буду (Тют., Вир, 1964, 510); — Царю Латине неправдивий! Ти слово царськеє зламав (Котл., І, 1952, 183); — Кажуть, що вже пообіцяв він видати свою дочку Інгігерду за норвезького короля Олафа Товстого. Але хай поламає своє слово, раз до нього засилає послів руський князь (Загреб., Диво, 1968, 237); На че́сне сло́во див. че́сний; На че́сному сло́ві ви́сі́ти (трима́тися і т. ін.) див. че́сний; Поверта́ти (поверну́ти) сло́во [наза́д] кому — відмовлятися від сказаного раніше. — Коли твій нелюб до тебе такий ласкавий, що уважив твоє прохання, то й я повертаю тобі назад твоє слово (Стор., І, 1957, 41); — Ярино,— він враз упав на коліна,— єдина моя, невже ти не бачиш, що я тебе покохав, кохаю безмірно. Ще не пізно, поверни Максимові слово, стань зі мною під вінець (Панч, Гомон. Україна, 1954, 74); Пові́рити на сло́во див. пові́рити ¹; Подава́ти сло́во див. подава́ти ²; Прийма́ти (прийня́ти, трима́ти і т. ін.) на [че́сне] сло́во — те саме, що Прийма́ти (прийня́ти) на ві́ру (див. ві́ра ¹). Як і всі антрепренери українських театрів, М. К. Садовський тримав трупу «на слово» (Минуле укр. театру, 1953, 168); З рекомендаціями, Як воно і годиться, В курник вмостилася Лисиця. Прийняв її На чесне слово в штати Осел вухатий (Іванович, Перебендя.., 1960, 29); Сло́во го́нору, заст.— те саме, що Сло́во че́сті (див. честь). Наливайко кинув курити люльку, до сотника ближче підступив: — Рукодайний слуга? То ж, певне, слово гонору давав свому пану на вірне слугування? (Ле, Наливайко, 1957, 260); Сло́во зго́ди — обіцянка виконати що-небудь. [Андромаха (увіходить):] Хвала богам! Пішли таки лідійці! Пішли на бій. Цар Ономай сказав: «Я маю слово згоди від Кассандри» (Л. Укр., II, 1951, 291); Сло́во че́сті див. честь; Спра́вджується (спра́вдилося) сло́во чиє — збувається (збулося) чиєсь передбачення, пророкування і т. ін. Справдилось його слово. Разом з Яношем, просто зі степу прийшов Яресько в революцію (Гончар, II, 1959, 30) Тверди́й (міцни́й і т. ін.) на сло́во хто — хтось дотримується сказаного, обіцяного. Василь Семенович — чоловік твердий на слово (Мирний, І, 1949, 206); Трима́ти сло́во див. трима́ти.

5. тільки одн. Прилюдний виступ, промова де-небудь Полум’яним більшовицьким словом, особистим прикладом стійкості, безстрашності й відваги комуністи по-ленінськи надихали радянських людей на героїчні подвиги (Ком. Укр., 5, 1970, 39).

◊ Бра́ти сло́во див. бра́ти; Віта́льне сло́во — промова, якою вітають кого-небудь; Вступне́ сло́во — промова, яку виголошують на початку зборів, конференцій і т. ін. Традиційне вступне слово говорить нинішній директор школи (Літ. Укр., І.VІІІ 1969, 2); Забира́ти (забра́ти) сло́во див. забира́ти; Записа́тися на сло́во — зголоситися на виступ (на зборах, мітингах і т. ін.) Абрамович, сполотнівши, підвівся. — По-перше, я не хотів… — А по-друге, запишіться на слово, товариш Абрамович (Ле, Міжгір’я, 1953, 111); Ма́ти сло́во див. ма́ти ²; Надава́ти (нада́ти) сло́во див. надава́ти ²; Надгро́бне (проща́льне) сло́во — промова, яку виголошують під час прощання з покійником. Як все уже було готово, Тогді якийсь їх филозоп [філософ] Хотів сказать надгробне слово, Та збився і почухав лоб (Котл., І, 1952, 268); Маковея підняв на ноги трикратний салют, яким полк проводжав у братську могилу Ясногорську та її товаришів. Вже було сказано прощальне слово, вже люди розбігалися по своїх місцях, виконуючи команди, збираючись знову в дорогу (Гончар, III, 1959, 455); Напу́тнє сло́во — поради, побажання, що висловлюються кому-небудь у дорогу; напуття. Бійці ним дорожили, і Леночка, певно, здогадувалась, яке важливе для них її напутнє слово (Ю. Янов., II, 1954, 10); Коли серед шуму, дзвону зброї і кінського тупоту були віддані останні розпорядження, Боженко, як і завжди, закінчив свою промову напутнім словом (Довж., І, 1958, 197); Наступа́ти (насіда́ти і т. ін.) сло́вом на кого — у розмові домагатися чого-небудь від когось. Він наступав тепер на Сидорчука кожним своїм словом, сухим і гострим, як ніж (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 88); Одбира́ти (одібра́ти) сло́во — те саме, що Забира́ти (забра́ти) сло́во (див. забира́ти). — Високий трибунал складає подяку всім, хто тут висловився і хто присутній при цьому, — знову вклонився пан Дулькевич. — Хто з панів членів трибуналу хоче одібрати слово? (Загреб., Європа 45, 1959, 452); Позбавля́ти (позба́вити) сло́ва див. позбавля́ти; Проси́ти (попроси́ти, попроха́ти) сло́ва див. проси́ти, попроси́ти, попроха́ти; Сло́во ма́є хто (надає́ться і т. ін.) кому — хтось одержує дозвіл прилюдно виступити з доповіддю, пропозиціями і т. ін., має право висловитися. — Слово для інформації має товариш Гуща (Мик., II, 1957, 42); — Слово для пропозиції має командир Таращанського полку товариш Боженко (Довж., І, 1958, 166); — Слово для доповіді «Про роззброєння саперного батальйону полуботківцями» надається депутатці Супрун. Але не встигла Мирослава Супрун, зійшовши на трибуну, сказати першу фразу, як Гудзій зупинив її: — Пробачте, переб’ю на хвилинку (Головко, II, 1957, 522); У (в) ко́го є сло́во? — хто хоче висловитися? Нарешті Петро Карпович утихомирив людей [на сходці]. — ..У кого є слово або пропозиція? (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 160); Утрача́ти (утра́тити, втрача́ти, втра́тити) пра́во сло́ва — бути позбавленим можливості висловитися. [Голос покликача:] Оскаржений, що сам себе зве Парвус, образив тяжко маєстат святині і через те утратив право слова (Л. Укр., II, 1951, 531).

6. тільки одн. Жанр літературного твору у формі ораторської розповіді.

7. тільки мн. Літературний текст до вокального твору. Одарочка сіла у тому холодочку, почала плести віночок і співала якусь.. пісню. Без слів була та пісня, та люба, привітна така (Мирний, І, 1954, 252); Відомі такі поєднання: слова народні, музика композитора такого-то, слова поета такого-то, музика народна (Рильський, IX, 1962, 225); Максим Рильський — це той радянський поет, на слова якого українські композитори написали найбільше творів (Мист., 2, 1955, 38).

∆ Пі́сня без слів див. пі́сня.

◊ Кла́сти на му́зику (на но́ти) сло́ва див. кла́сти.

$ Без слів (сло́ва) — мовчки, нічого не кажучи. І ти не згадаєш того сироту… Кого ти без мови, без слова навчила Очима, душею, серцем розмовлять (Шевч., І, 1963, 145); Мати без слова поставила на стіл молоду картоплю з укропом і, перехопивши мій погляд, зітхнула (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 32); Вся постать говорила без слів: «Ану-ну, чим ви тут займаєтесь?» (Головко, II, 1957, 133); Вибача́й (вибача́йте, ви́бач, ви́бачте) на [цьо́му (цім)] сло́ві див. вибача́ти; Ву́личне сло́во — грубе слово або вислів, що перебуває поза нормами літературної мови; вульгаризм; Го́стре (заго́стре і т. ін.) сло́во — сповнений дотепу, влучний, дошкульний вислів або одне слово. Він любить сказати гостре слово (Гжицький, У світ.., 1960, 52); Гострі слова злітали з її присохлих материнських вуст, як важкі блискавиці (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 48); — Наш добрий хазяїн, бува, Трохи загострі говорить слова, Трохи штрафує застрого… (Рильський, І, 1960, 318); Го́стрий на сло́во див. го́стрий; Гріх сло́во (сло́ва) сказа́ти див. сказа́ти; Дава́ти (да́ти) сло́во див. дава́ти; Держа́ти сло́во: а) те саме, що Доде́ржувати (доде́ржати) [свого́] сло́ва (див. доде́ржувати). Лучче [краще] не обіцяти, як слова не держати (Номис, 1864, № 10676); Петько всміхнувсь: — Одначе ти, Ониську, жартівник! Зумію я віддячити. Держати слово звик… (Бичко, Сійся.., 1959, 366); б) виголошувати промову. Була в гурті маленька Жанна Д’Арк: ..Вона держала слово, і багато великих слів у ньому поміщалось: братерство, рівність, воля, рідний край… (Л. Укр., I, 1951, 187); Сотник, Михайло Завістний, зняв шапку перед своєю батавою і до неї обернувся тихою мовою: — Панове, товариство-громадо! Дозвольте до вас слово держати! (Стар., Облога.., 1961, 9); До сло́ва ка́жучи див. каза́ти; До сло́ва мо́вити див. мо́вити; До сло́ва прийшло́ся див. прихо́дитися; Загуби́ти сло́во див. загу́блювати; Здава́тися (зда́тися) на сло́во чиє, яке — погоджуватися з чимсь, піддаватися на що-небудь. — Отсе зять, а то дочка… Розсудіть їх, як ваша ласка, по правді… Я вже здаюся на ваше слово, як розсудите, так і буде… (Коцюб., І, 1955, 37); [Маруся (падає перед гуменею):] Матушко! простіть мене! грішна я, грішна… Здалася на слово улесливе, здалася на речі лукаві… (Мирний, V, 1955, 115); З дво́х слів; З одно́го сло́ва — з самого початку розмови. Тимко з двох слів лізе в бійку і б’є чим попало (Тют., Вир, 1964, 243); З пе́ршого сло́ва розумі́ти (зрозумі́ти) див. пе́рший; З ци́ми (ти́ми) слова́ми; При тім (цім, сім) сло́ві; При цих (тих) слова́х — кажучи щось. З цими словами о. Василь кидав скісний погляд на Раїсу і позіхав (Коцюб., І, 1955, 330); — Лучче [краще] поллю сухий тин: може, виросте, — сказала Соломія і з тими словами вхопила відро, котре стояло коло криниці, і вилила воду на тин, просто до Романа (Н.-Лев., VI, 1966, 306); — І бог, видно, той панський, а не наш. — Сумний, мовчазний похнюпився Грицько при тім слові (Мирний, І, 1954, 302); — Ох, крутиголова, натанцюється хтось від неї…— І при цих словах вона мимоволі швидко і неспокійно глянула на свого Віталика, що, зіщулившись, сидів поруч з Тонею (Гончар, Тронка, 1963, 140); Й (ні) сло́ва не сказа́ти див. сказа́ти; Ко́ване сло́во див. ко́ваний; Кра́сне сло́во; Кра́сні слова́ див. кра́сний; Криве́ сло́во див. криви́й; Кру́гле сло́во див. кру́глий; Легки́й на сло́во див. легки́й; Ліни́вий на сло́во — який не любить багато говорити, виступати і т. ін. Денис ніколи не входив у суперечки, бо був лінивий на слово і знав, що ніколи Сергія не переспорить (Тют., Вир, 1964, 243); Метке́ сло́во — дошкульна мова. Чи від того, що вона нахилилася, чи може й від того, що метке Грицькове слово влучило .. її у серце.., лице Христине.. покрилося червоним заревом [рум’янцем]… (Мирний, І, 1949, 277); Міцне́ сло́во див. міцни́й; Міцне́ньке сло́во див. міцне́нький; Набі́р слів див. набі́р; На [своє́му] сло́ві стоя́ти (ста́ти і т. ін.) — дотримуючись якої-небудь позиції, відстоювати свої погляди, дії тощо. — Ви собі робіть, як знаєте,.. а я на своєму слові стану: я за Чайченка дочки не ’ддам [віддам], поки жив (Вовчок, І, 1955, 215); На цьо́му (цім, сім, тім, оста́нньому і т. ін.) сло́ві; На сі слова́ — коли про це йшла мова; у той час, коли говориться. На самому цьому слові одчинилися двері і почтальйон [поштар] подав мені третій лист ваш (Шевч., VI, 1957, 46): — Я Марти не віддам.— А Марта на цім слові у світлицю входить (Вовчок, VI, 1956, 250); На останньому слові [станового] в хату ввійшли: козачий голова з писарем та панський старшина з старостою (Мирний, І, 1949, 376): [Любов:] Не думай, що я нічого не розумію (на сі слова входить мати Ореста збоку і спиняється за трельяжем) (Л. Укр., II, 1951, 55); Не ва́ртий (не ва́рті) сло́ва [до́брого] — те саме, що Не ва́ртий [ла́маного] гроша́ (ша́га, ше́ляга і т. ін.) (див. ва́ртий). Кожен засватаний парубок, кожна дівчина, що подала рушники, втрачали раптом в її очах ціну, не варті були доброго слова (Коцюб., II, 1955, 30); [Не] для (за́для, ра́ди) кра́сного сло́ва див. кра́сний; Не мо́жна слова́ми сказа́ти див. сказа́ти; Ні (а́ні) в ка́зці сказа́ти, ні (а́ні) перо́м описа́ти (списа́ти і т. ін.) див. сказа́ти; Ні перо́м не списа́ти, ні сло́вом не сказа́ти; Не мо́жна сло́вом розказа́ти, а́ні перо́м описа́ти див. перо́; Оста́ннє сло́во: а) (чиє, кого) категоричне, остаточне рішення про кого-, що-небудь. — Це моє останнє слово. Я не то що за вас не хочу видавати своєї дочки, я її ні за кого не видам,— сказала Каралаєва і подумала про себе: «Не видам її заміж, аж доки сама не вийду» (Н.-Лев., VI, 1966, 54); Хотів [Дорошенко] заговорити, але неприємний якийсь намул від недавньої розмови, власне, від того, що не за ним лишилося слово останнє, «верхнє»,— не давав цього зробити (Головко, II, 1957, 197); б) (чого) досягнення науки, техніки і т. ін. [Лікар:] Бідовий народ [панночки]! Прочитає останнє слово науки і думає, що вже всю мудрість проглинула (Л. Укр., II, 1951, 40); Це був великий лікарський кабінет, обладнаний за останнім словом лікарської техніки (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 357); Маяковський створив для грандіозного змісту своєї поезії блискучу нову форму — ораторський тонічний вірш, що став останнім словом багатовікового історичного розвитку російського вірша (Поезія.., 1956, 138); — Ввели [конструктори] механізм так званої безкулачної наладки. Це — новинка! І останнє слово техніки — це електромагнітні фрикційні муфти (Вітч., 2, 1956, 104); в) виступ підсудного перед винесенням вироку; Перейти́ від слів до ді́ла див. перехо́дити; Пе́рше сло́во див. пе́рший; Пле́тиво слів див. пле́тиво; Погуби́ти слова́ див. погуби́ти; Подава́ти (пода́ти) сло́во див. подава́ти ¹; Прийти́ до сло́ва див. прихо́дити; Присі́куватися до ко́жного сло́ва див. присі́куватися; При сло́ві — при нагоді; як буде про це йти мова. Мати поплакала, пожурилася нещасливою синовою долею і пообіцяла при слові батькові сказати (Мирний, IV, 1955, 37); Пристава́ти (приста́ти) на сло́во див. пристава́ти; Проба́ч (проба́чте, пробача́й, пробача́йте) на [цьо́му (цім)] сло́ві див. пробача́ти ¹; Розще́дритися на сло́во (на слова́) — стати балакучим. На диво, розщедрився сьогодні Левко на слова (Стельмах, І, 1962, 64); Си́льні слова́ див. си́льний; Си́пати слова́ми (слова́) див. си́пати; Сказа́ти нове́ сло́во див. сказа́ти; Сказа́ти своє́ сло́во див. свій; Сказа́ти [хоч] сло́во див. сказа́ти; Скупи́й на слова́ (на сло́во) див. скупи́й; Скупува́тий на слова́ (на сло́во) див. скупува́тий; Соло́дке сло́во — надмірно ласкаве, улесливе висловлювання. Гандзю моя, Гандзю мила, Чим ти мене напоїла? Чи любистком, чи чарами, Чи солодкими словами? (Пісні та романси.., II, 1956, 47); Прилащиться підлиза хоч до кого: Солодкії слова Приманюють великого й малого,— То вже така дурниця світова (Гл., Вибр., 1951, 91); Тими ніжними, солодкими словами Зоня могла все зробити з Юзею, що хтіла (Л. Укр., III, 1952, 649); Соло́не сло́во — грубий, непристойний вислів. Ми встигли пригадати кілька пліток з фабричного життя й анекдотів, кілька солоних слів проковтнути і розсмішити дівчат-монтажниць (Ю. Янов., II, 1958, 112); Тверде́ сло́во див. тверди́й; У (в) вузько́му (стро́гому, професіона́льному, ті́сному, то́чному і т. ін.) розумі́нні [цього́] сло́ва див. розумі́ння; У (в) кра́щому (висо́кому і т. ін.) розумі́нні [цього́] сло́ва див. розумі́ння; У (в) по́вному (по́внім) зна́ченні (розумі́нні) [цього́] сло́ва ([цих] слів) див. по́вний; У (в) прямо́му (звича́йному, буква́льному і т. ін.) розумі́нні [цього́] сло́ва див. розумі́ння; Узя́ти (взя́ти) сло́во див. узя́ти; Уче́не сло́во — книжний вислів, книжна мова. Не било б вічі, що це автор розказує, та ще й ученими словами (Мирний, V, 1955, 402); Рекомендацію докинув агроном Що між вузластими проводив нас кущами І лекцію читав нам, неофітам трьом, Ледь кокетуючи ученими словами (Рильський, III, 1961, 202); Хоч би [тобі́] сло́во: а) тихо. І зорі зникли. Хоч би слово, Хоч би де голос обізвавсь (Шевч., II, 1963, 33); б) не говорить хтось. — А моя цілі вечори мовчить, хоч би тобі слово, чекає що я скажу (Стельмах, II, 1962, 354); [Що і] слів [лю́дськи́х] нема́ (не вистача́є і т. ін.) — дуже добре, надзвичайно гарно і т. ін.; неможливо висловити, схарактеризувати тощо. Чисто тут і гарно незвичайно. Годують так смачно, гарно і гігієнічно, що і слів нема на похвалу (Коцюб., III, 1956, 353); У пучок останні віти зв’яжем, Що морозом називають їх… Часом можна висловить пейзажем Те, для чого слів нема людських (Рильський III, 1961, 315).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 367 - 372.

Слово, ва, с. Слово. Прошу тебе, милий, вірними словами. Мет. 47. Сказав слово та й мовчи. Ном. № 1202. Словом займати. Н. п. Заговаривать съ кѣмъ. Мене, брате, словом не займають. Словами блудити. Бредить. сло́во пити.? Твій брат буде з моїм братом слово пити. Федьк. Додержати, дотримати слова. Сдержать слово. Ум. Слівце́, словце, словечко, словечечко, сло́вонько. Мачушине словце — що зімнєє сонце. Грин. II. 305. Пі до любови, ні до розмови, ні до словечка, ні до ділечка. Грин. III. 337. Скажи мені словечечко, серце. МВ. (О. 1862. І. 75). Словонька тихого да й не промовиш. Г. Барв. 57.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 152.

сло́во —

1) (зменшено-пестливі — слівце́, словце́, слове́чко, слове́чечко, сло́вонько) мовна одиниця як вираження поняття про ту чи ту реалію об’єктивного світу; також мова, мовлення або висловлення, фраза; споконвіку людина вірила в чудодійну силу слова (звідси поважання всіляких волхвів, ворожбитів, гадалок і т. ін.); давня людина не відділяла слова від речі, і тому за словом, за назвою речі йшла й сама річ; віра в матеріалізацію слова збереглася й до сьогодні, бо саме на ній тримається віра в замовляння, побажання, прокляття (вимовити слово, що називає річ, рівнозначне її викликанню чи творенню); звідси табу на назви демонологічних істот; слово, вірили, лікує, приносить добро (звідси благослове́ння); кажуть: «Добре слово дорожче багатства», «Добре слово не коштує нічого, а поможе багато»; слово, також знали, сильно шкодить, особливо сказане ворожбитом; слова можуть наслати хворобу, а можуть і лікувати, отже, може збутися погане й добре слово; відгомін віри у силу слова залишився у віта́ннях (див.) і побажаннях (на зразок: «Щоб вашим дітям щастя на кожному пальці сиділо, щоб воно вам усім у ваші двері не вміщалося», «Щоб тебе добра година знала», «Щоб на той год діждати сону (зілля) топтати!»), у традиційних застільних тостах і примовках («на щастя, на здоров’я», «щоб наша доля нас не цуралась», «будьмо здорові»), у впевненості, що збудеться вчасно сказане слово («на здоров’я» кажуть, коли чхають; ще жартують: «— Апчхи! — На здоров’я! Шпичка в ніс і сім пар коліс!»); невчасно сказане слово, навпаки, може зашкодити, тому кажуть: «Скажи слово, а нещастя готово»; на вірі в силу слова засновані всі закляття; зцілющу силу слова проповідує і церква, бо в Біблії сказано: «Воно [Слово] в Бога було на початку. І життя було в Нім»; тому молитва (див.) як звернення людини до Бога є Божа мова (див. мо́ва4), Боже слово; у Біблії слово ототожнюється і з Богом-Отцем, і з Богом-Сином; слово, втілене в Ісусі Христі, споконвіку йде від Бога-Отця, як слово народжується з думки; у Т. Шевченка читаємо: «Тоді вже сходила зоря Над Віфліємом: правди слово, Святої правди і любові зоря всесвітняя зійшла!». На початкубуло Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово (Біблія — про Бога-Отця); Слово сталося тілом і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його [Бога-Сина],славу як Однонародженого від Отця (Біблія); Ну що б, здавалося, слова… Слова та голос — більш нічого. А серце б’ється — ожива, Як їх почує!.. Знать, од Бога І голос той, і ті слова Ідуть меж люди! (Т. Шевченко); Прошу тебе, милий, вірними словами (А. Метлинський); Сказав слово та й мовчи (М. Номис); Мачушине словце — що зимове сонце (приказка); Ні до любові, ні до розмови, ні до словечка, ні до ділечка (Б. Грінченко);

2) (з великої літери) Сло́во Бо́же див. Бі́блія.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 551-552.