ЗГАДУВАТИ

ЗГА́ДУВАТИ і рідко ІЗГА́ДУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗГАДА́ТИ і рідко ІЗГАДАТ́И, а́ю, а́єш, док., перех. і з спол. що, як, з прийм. про, розм. за.

1. Відтворювати в пам’яті, свідомості події, обставини, образи і т. ін. минулого, відновлювати уявлення про кого-, що-небудь. [Олекса:] Сестро моя любая, якби ти знала, як часто я згадував тебе у поході!.. (Вас., III, 1960, 46); Не будемо про те згадувати, що вже промайнуло-минуло (Мирний, IV, 1955, 368); Скиба.. ще дужче нахмурив [брови] і щось став ізгадувати (Головко, І, 1957, 325); Я пишу мемуари. Згадую певний шматок життя, що мені він дорогий, і пишу про нього (Ю. Янов., II, 1958, 31); Заспіває [Перебендя], та й згадає, Що він сиротина, Пожуриться, посумує, Сидячи під тином (Шевч., І, 1963, 52); Вона.. силкується щось ізгадати — і нічого не може (Гр., І, 1963, 434); Яблуко лежить передо мною — Світле, аж прозоре, мов янтар. А згадаймо ж, працею якою У природи вирвано цей дар! (Рильський, III, 1961, 79).

2. Побіжно називати кого-, що-небудь, коротко повідомляти, зауважувати про когось, щось. Оксана згадує в листі до мене, що ти противишся сій її подорожі до Києва (Л. Укр., V, 1956, 425); Серед видатних реалістів-критиків російської літератури Франко не один раз згадував і Островського (Рад. літ-во, 3, 1957, 49); Довго Микола оповідає, а коли ненароком згадає чорта, Іван хрестить груди під кептарем (Коцюб., II, 1955, 329); // перев. док., кому. Пригадати кому-небудь щось сказане чи зроблене ним раніше. — З очей щезни, навіки щезни, паскудо.— Це я тобі — паскуда?.. Ще будеш мені в ноги падати, будеш чоботи лизати, щоб найняв у економію. Тоді я тобі згадаю твоє «паскудо» (Стельмах, І, 1962, 393).

Зга́дувати (згада́ти) до́брим сло́вом кого — говорити про кого-небудь щось хороше. В новім, великім людськім храмі Хтось добрим словом і мене згадає (Фр., X, 1954, 24); Зга́дувати (згада́ти) ли́хом (лихи́м, пога́ним і т. ін. сло́вом) кого — говорити про кого-небудь щось погане, лаяти когось. — Не згадуйте нас лихом… (Тют., Вир, 1964, 210); Січі та січовиків ніколи не забуду, а лихим словом не згадаю (Л. Укр., V. 1956, 47); Не про́ти но́чі (не при лю́дях, не при ха́ті) зга́дувати (зга́дуючи) — страшно або дуже неприємно згадувати. — Ну, та цур їм, не проти ночі їх [бандитів] згадувати,— сплюнув коваль,— є й окрім них об чім поговорити (Головко, II, 1957, 181); Це [Параска] чиста сатана, не при людях згадуючи (Н.-Лев., II, 1956, 17); Не тим би зга́дувати — висловлення жалю, що доводиться говорити погано про кого-небудь. Старий наш пан, покійник, недобрий був! Не тим би згадувати, да луччим ні за що (Вовчок, І, 1955, 41).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 507.

Зга́дувати, дую, єш, сов. в. згада́ти, да́ю, єш, гл.

1) Вспоминать, вспомнить. Нема гірше, як в неволі про волю згадувати. Хата, 80. Дарувала шиту шовками хустину, щоб згадував на чужині. Хата, 87. Згадай, який прийшов до мене, що ні сорочки не було. Котл. Ен. І. 32. Згадала баба дівера, що добрий був. Посл.

2) — га́дку. Думать, подумать. Не згадаю гадки, не змишлю я мислі. Рудан. І. 13.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 136.