ПОЧУВАТИ

ПОЧУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОЧУ́ТИ, у́ю, у́єш, док.

1. перех. Мати якесь почуття, бути в певному духовному або фізичному стані. Він [М. Горький] з родиною так дбають за мене, так багато роблять для мене, що я почуваю гарячу вдячність (Коцюб., III, 1950, 358); Вона в той час не почувала сорому перед матір’ю (Н.-Лев., III, 1956, 328); Все ж таки почував о. Альойзій у серці велику прихильність до Миколи (Март., Тв., 1954, 169); Глибоке душевне вдоволення почуває [Дьяконов] в собі (Гончар, II, 1959, 61); Наказує [лікар] кидати зараз всяку роботу, як тільки почую втому (Л. Укр., V, 1956, 405); Як тільки ніж шурнув по волоссю й до ніг Соломіїних впало перше пасмо кіс, вона почула якийсь біль у грудях (Коцюб., І, 1955, 344).

Почува́ти (почу́ти) себе́ — бути в певному фізичному стані. Як себе почуваєте тепер, що поробляєте? (Коцюб., III, 1956, 403); [Кречет:] Товариш Берест, я прошу вас одкласти нашу розмову, я погано себе почуваю… (Корн., І, 1955, 113); Почува́ти (почу́ти) себе́ ма́тір’ю — бути вагітною, вагітніти. А це під серцем що забилося?.. Вона вже давно почуває себе матір’ю… (Мирний, IV, 1955, 57); Думає [земля] і прислухається до чогось, як прислухається до всього і до себе жінка, що почула себе матір’ю (Стельмах, І, 1962, 375).

◊ На коні́ почува́ти себе́ див. кінь; Почува́ти себе́ не в свої́й тарі́лці — мати почуття невпевненості, ніяковості, страху. Він прислухався до того, що казав Хохол, побоюючись недоречно відповісти, бо той міг подумати, що Харкевич просто переполошився на передовій і почуває себе не в своїй тарілці (Голов., Тополя.., 1965, 31); Почува́ти себе́ як ри́ба у воді́ — поводити себе вільно, невимушено. Мороз, даючи відповіді й пояснюючи всі деталі майбутньої роботи, почував себе як риба у воді (Собко, Біле полум’я, 1952, 156).

2. перех. Сприймати зовнішній світ органами чуттів, відчувати що-небудь. [Анна:] Аж до Гори я не могла спинитись, І тільки стук загрозливий копит За спиною я близько почувала (Коч., П’єси, 1951, 21); — Я почуваю запах диму, — сказала стурбовано Тайах (Ю. Янов., II, 1958, 156); Кінь почув кріпку дідову руку (Мирний, І, 1954, 281); Почула [Соломія] вогкий холод, що проймав її наскрізь (Коцюб., І, 1955, 358); Під серцем бронзу я почув, і скам’яніли губи… (Сос., І, 1957, 316); // тільки недок., неперех. Мати здатність сприймати зовнішній світ органами чуттів. Людина завжди так чи інакше діє, і в ході своєї діяльності вона пізнає і почуває (Психол., 1956, 6); // тільки недок., неперех. Виявляти у почуттях своє ставлення до сприйманого. Скажи мені, фантазіє дивна.., Як научить байдужих почувати (Л. Укр., І, 1951, 49); // неперех. Відчувати достатність чого-небудь. — Ти мені дай її [горілки] раз на три дні, але щоб я почував (Довж., І, 1958, 312).

◊ Не почува́ти ні рук, ні ніг — бути дуже втомленим. [1-й робітник:] Ой, натомився ж я сьогодні! [2-й робітник:] Я теж ні рук, ні ніг не почуваю (Мам., Тв., 1962, 69); Не почува́ти землі́ під собо́ю — те саме, що Не чу́ти землі́ під собо́ю (див. чу́ти). Встиджена [присоромлена] і розлючена, не почуваючи під собою землі, Ніна кинулася тікати з парку (Добр., Тече річка.., 1961, 285).

3. перех. і з спол. що. Відчувати наявність, настання чого-небудь. — Я тут! — крикнув Іван і почув раптом, що його тягне безодня (Коцюб., II, 1955, 351); Хто в грудях почува пісень високий дар,.. Народу й Партії свойого [свого] серця жар Хай чесно віддає, бо він у них узятий (Рильський, III, 1961, 233); // Вірити в щось, інтуїтивно передбачати що-небудь. Хоч не все зрозуміла [Катря] як слід, проте почувала, що правда за вчителем (Головко, II, 1957, 197); За цим зловісним шипінням крові почув [підполковник] подих своєї смерті (Стельмах, II, 1962, 87); * Образно. Серце почуло якесь лихо (Мирний, І, 1949, 135); Катерина.. взяла в руку галузку яблуні, що набубнявіла, почувши весну (Чорн., Визволення, 1949, 10).

◊ За версту́ почу́ти — одразу розпізнати, відрізнити від інших кого-, що-небудь. — Строкаря з економії від хазяйського за версту по духу почуєш (Стельмах, І, 1962, 48).

4. перех. і з спол. що. Розуміти, усвідомлювати що-небудь. Я неначе бачу якихось замордованих людей, почуваю горе їх серця (Н.-Лев., III, 1956, 305); Лукія почуває, що Віталій просто щасливий з своєї роботи (Гончар, Тронка, 1963, 92); // ким, чим. Уважати себе або когось ким-, чим-небудь. Почував [Аркадій Петрович] себе демократом, другом народу, який не має чого боятись (Коцюб., II, 1955, 384); — Коли через мене хтось битиметься — я покину їх обох. Вони не мають права почувати мене власністю (Ю. Янов., II, 1958, 131).

5. перех. і неперех. Док. до чу́ти 1. Парубоцтво почуло, що чоловік кричить, та не знають хто (Кв.-Осн., II, 1956, 251); Мати прокинулась і зраділа, почувши доччину пісню (Н.-Лев., III, 1956, 339); Проходячи повз кухню, ми почули сміх дівчини і голосну мову Богдана (Ю. Янов., II, 1958, 163); Гафійка почула про Марка від Підпари (Коцюб., II, 1955, 65); * Образно. Ну що б, здавалося, слова… Слова та голос — більш нічого. А серце б’ється — ожива, Як їх почує (Шевч., II, 1963, 105); Не почує тиша ця глибока Голосу твойого [твого], друже мій… (Рильський, III, 1961, 323).

І (й) сло́ва не почу́єш — більше не буде розмови про щось. [Гебрей:] Більш ти від мене й слова не почуєш! (Л. Укр., II, 1951, 247).

◊ Кра́єм ву́ха почу́ти див. край¹; Почу́ти два непо́вних — почути, але не зрозуміти; нічого не почути. Почув два неповних (Номис, 1864, № 4020).

6. тільки недок., перех. і з спол. що, фольк., рідко. Слухати, чути. Ой почувайте і повидайте, що на Вкраїні постало, що за Дашевом під Сорокою множество ляхів пропало (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 474.

Почувати, ва́ю, єш, сов. в. почути, чую, єш, гл.

1) Слышать, услышать; узнать. Ой почувайте і повидайте, що на Вкраїні постало, що за Дашевом під Сорокою множество ляхів пропало. Мет. 399. Почула Єлизавета вітання. Єв. Л. І. 41. Почувши ж, що в огні спеклась, сказав: «Нехай їй вічне царство!» Котл. Ен. II. 5.

2) Чувствовать, почувствовать. Почув тепло козак. Греб. 376. Бий його дужче, щоб почув. Харьк. г.

3) Чуять, почуять. Почула душа, що смерть за плечима. Ком. Пр. № 1109. Ми весну почуєм та вп’ять помандруєм. Грин. III. 562.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 393.