КРЕСАТИ

КРЕСА́ТИ, крешу́, кре́шеш, недок.

1. перех. і неперех. Добувати іскри, вогонь кресалом. Тухольці кресали огонь і розкладали огнища (Фр., VI, 1951, 107); Тимко задоволене блиснув у темряві зубами і почав кресати вогонь (Тулуб, Людолови, І, 1957, 80); Як тільки з’являлись вовки, зараз Рудковський і Махтей брали кресала й креміння в руки, виходили.. й кресали (Збірник про Кроп., 1955, 19); // Вдаряючись або вдаряючи чимось об сталь, камінь, утворювати іскру. Ось гукнули уже гаківниці, Крешуть іскру дворучні мечі (Перв., І, 1958, 265); День і ніч стугоніли під вікнами ковані колеса возів, коні кресали копитами іскри» (Десняк, Опов., 1951, 106).

2. перех. і неперех. Сильно вдаряти, сікти. Посліпли обоє од хвилі гарячої крові, що заливала їм очі, а все ж кресали бартку об бартку (Коцюб., II, 1955, 343); Миттю кінь почув той тихий посвист — ось він вже на брамі камінь креше (Л. Укр., І, 1951, 393); Кресали каміння ковані чоботи (Гончар, III, 1959, 120); І пломеніє злотом нива, І крешуть молоти в метал (Ус., На.. берегах, 1951, 49).

3. перех.. перен., розм. Пристрасно, з запалом робити, виконувати що-небудь. В міському саду військовий оркестр охоче кресав., польку (Козл., Ю. Крук, 1957. 405); 3 мотокорпусу хлопці-молодці Крешуть «Яблучко» на мостовій (Мал., Звенигора, 1959, 139).

◊ Креса́ти підко́вами (підкі́вками, чобітьми́) — енергійно йти, танцювати з запалом, натхненням. Іде козак дорогою, підковами креше (Чуб., V, 1874, 410); Танцювали вже із добру годину, а Чайченко усе сидів собі та тільки дививсь, як другі підківками крешуть (Вовчок, І, 1955, 193); Мішки, скриньки — всі найтяжчі хлоп’ячі речі — на возі; за возом — креше чобітьми сільська ватага (Вас., II, 1959, 209); Креса́ти слова́ми на кого — різко говорити з ким-небудь; лаяти когось, гримати на когось. Щось, чути, на наймичку головач креше словами (Козл., Ю. Крук, 1950, 8).

4. неперех., розм. Те саме, що бли́скати 1; спалахувати. За дідовим тином крешуть блискавиці (Довж., І, 1958. 70); Коні. З-під копит у них крешуть іскри Щюпа, Назустріч.., 1958, 47).

◊ Креса́ти очи́ма — гнівно дивитися, поглядати. Вичитує Параска, аж крешучи своїми карими очима (Мирний, IV, 1955, 357).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 335.

Кресати, крешу, шеш, [p]одн. в.[/p] креснути, сну, не́ш, гл.

1) Высѣкать, высѣчь огонь. Один став кресати, щоб кашу варити. Сніп. Щось у полі та за військо йде, шаблями огонь креше. Грин. ІІІ. 463.

2) Бить, колотить, ударить. Та й став по ребрах ще кресать. Сніп. 188. Одсувається… щоб бува з п’яних очей не креснув зачепа. Мир. ХРВ. 260.

3) Подковами звенѣть. Пішов козак дорогою, підківками креше. Грин. III. 376.

4) Быстро дѣлать рядъ однихъ и тѣхъ же движеніи (при работѣ І пр.). Женці молодії, серпи золотії, — так і крешуть. Г. Барв. 347. Ой млин меле, вода реве, а колесо креше, а колесо креше. Грин. III. 70.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 303.