ПАРА

ПА́РА¹, и, ж.

1. Два однорідних або однакових предмети, що вживаються разом і складають одне ціле або комплект. Зустрілась йому бабуся, що несла пару відер води на коромислі (Укр.. казки, 1951, 281); Йому Дидона підослала, Що од покійника украла, Штани і пару чобіток (Котл., І, 1952, 76); Попорпавшись на ходу в своїй набитій пакетами сумці, вона дістала пару польових погонів (Гончар, III, 1959, 402); // Два відповідних або однакових предмети, складники і т. ін., що виділяються з групи подібних, таких самих. Хлопченя.. Підбира, ласкаве і сердите, Перші пари непокірних рим (Рильський, III, 1961, 20); Всяка пара взаємно спряжених деталей стикається одна з одною своїми поверхнями (Технол. різального інстр., 1959, 30); // Симетрично розташовані частини чого-небудь. Нахилялось близько до мене тепле обличчя разом з парою променисто-цікавих очей (Коцюб., II, 1955, 246); Тільки звір показав із-за дерева своє довге ікласте рило, як Довбуш сильним ударом сокири одразу відтяв його з обома парами іклів (Гжицький, Опришки, 1962, 206); // розм. Предмет, що складається з двох однакових і з’єднаних разом частин. — Не встиг зносити першу пару штанів — і в начальство преться… (Стельмах, II, 1962, 30).

∆ Колі́сна па́ра — вісь із насадженими на неї двома колесами. В результаті наплавлювання бандажів без викатки колісної пари собівартість робіт було знижено (Ком. Укр., 12, 1962, 50); Па́ра сил, фіз. — дві паралельні і рівні сили, що спрямовані в протилежні боки і діють в одній площині. Дві рівні, паралельні і протилежно напрямлені сили називаються парою сил (Курс фізики, II, 1956, 30).

◊ Два чо́боти-па́ра — двоє людей, схожих один на одного, вартих один одного (за якими-небудь негативними якостями). — Оця Леся Кумач на зборах в цеху на все керівництво сказала, що воно нічого не робить… Був ще Грак.. Два чоботи — пара. Його та Лесю лишити в бригаді — й амінь! (Хижняк, Невгамовна, 1961, 125); На па́рі [вла́сних] — без застосування транспорту, ногами. — Не будеш тут ходить на парі, А підеш зараз чотирма (Котл., І, 1952, 159); [Юрко:] Виряджаємось у подорож, на села та на хутори!.. [Савка:] А яким же способом: на велосипедах, поїздом чи, може, аеропланом? [Юрко:] На парі власних! [Савка:] Значить — пішки, без грошей? (Мам., Тв., 1962, 203).

2. з означ. Чоловічий костюм (штани і піджак або сюртук, фрак і т. ін.). По конторі вже ходив великими кроками репортер.. у чорній суконній парі (Коцюб., II, 1955, 425).

Піджа́чна па́ра див. піджа́чний.

3. Двоє коней або волів, яких запрягають разом. Грицько — багатир, дука: у його три пари волів, дві шкапи, ціла сотня овець (Мирний, III, 1954, 15); Біля воріт двору стояли, запряжені парою коней, сани (Скл., Святослав, 1959, 21); // Двоє коней, запряжених в екіпаж, віз і т. ін. Власноручно правлячи парою, приїхав письменник Панько Куліш (Бурл., О. Вересай, 1959, 130).

4. Дві істоти, що знаходяться і діють разом або зв’язані чим-небудь спільним; двоє як щось ціле. От і розколихались наші дівчата: вийшла пара, а там друга, пішли у дрібушки (Кв.-Осн., II, 1956, 30); Посеред вулиці їхала пара верхівців — пан і пані (Л. Укр., III, 1952, 611).

Йти в па́рі з чим — бути узгодженим з чим-небудь, відповідати чомусь. Моя творчість ішла в парі з моїм життям, з моїми переконаннями (Вас., IV, 1960, 57); Створився цілий ланцюг технічних неполадок, де певна неосвіченість робітників на механізмах йшла в парі з деякою непогодженістю роботи окремих ланок (Коцюба, Нові береги, 1959, 170); У па́рі; На па́ру — разом, удвох з ким-небудь. — Вип’єм, Гонто, брате! Вип’єм, друже, погуляєм Укупочці, в парі (Шевч., І, 1951, 124); Мені випала щаслива планета — родитися в степу. На жнивах. На пару з сестричкою (Ковінька, Кутя.., 1960, 3).

5. у знач. присл. па́рами. Удвох, по два. [Феська:] Ну, добре, діти! А тепер ставайте парами, все по парі, все по парі (Фр., IX, 1952, 397); Через вулицю безкраю Діти парами ідуть (Нех., Ми живемо.., 1960, 62).

6. у знач. присудк. сл., розм. Схожий на іншого за якимись якостями, у якомусь відношенні. Багатому й чорт не пара (Номис, 1864, № 1413); Бува і чоловік сьому колючці пара: Людей товче та й жде, щоб хто його кохав (Греб., І, 1957, 52).

Під па́ру; До па́ри — про кого-небудь, схожого на когось іншого, або про щось, схоже на що-небудь інше. Там же їв я і gаrbапzоs [галушки] Тверді й тяжкі, наче кулі.. Ліжко теж було до пари Кухні тій. Блощиць в нім сила (Л. Укр., IV, 1954, 156); — Ба ні, голова в нас тямущий, хоч би й вам [Явтуху] під пару! — сміється жінка на возі (Ю. Янов., II, 1954, 182).

7. Чоловік і жінка, як подружжя. — Як хто з дійшовшої до свого зросту дітвори забажає одружитися або заміж вийти, того ми зараз виділяємо,.. щоб молода пара життя своє по своїй волі й охоті засновувала (Мирний, IV, 1955, 327); З Катерини й Анатолія вийде чудова пара (Руд., Остання шабля, 1959, 380); // Один з членів подружжя. Тяжко на сім світі Жити.. Без дружини — пари (Граб., І, 1959, 614); Олена.. накинулась на чоловіка.. Євдоким презирливим поглядом зміряв свою пару (Стельмах, І, 1962, 572); // у знач. присудк. сл. Такий, що годиться іншому в подружжя. — Я тобі не пара; я в сірій свитині, А ти титарівна (Шевч., І, 1951, 93); З розмов із нею він пізнав незабаром, що се не для нього пара і що з нею він ніколи не мав би спокою (Фр., І, 1955, 208).

◊ У па́рі [бу́ти (жи́ти і т. ін.)]; До па́ри бу́ти — бути подружжям, бути одруженими. — Плакала [Олена] коло криниці від злості, що ми вже законно в парі (Кучер, Трудна любов, 1960, 306); — О дівчино! — каже Тиміш.. — Мушу сповістити твою лиху годину: не бути нам у парі (Вовчок, І, 1955, 50); — Любила я одного, як свою душу, та не довелося з ним жити в парі (Н.-Лев., ІІ, 1956, 111); Не судилось нам, серденько, Бути до пари (Крим., Вибр., 1965, 54).

8. у знач. числ., розм. Дві штуки (звичайно про предмети побуту); два. Мати поклала в заробітчанську торбу житню хлібину, шматок позиченого сала, пару головок часнику (Стельмах, І, 1962, 472).

◊ Па́ра п’ята́к; П’ята́к па́ра — те саме, що Два чо́боти — па́ра (див. па́ра¹). Та й то сказати: п’ятак пара! либонь мають спільних секретів чимало!.. (Л. Укр., III, 1952, 540); Значить, ми з вами — пара п’ятак?.. (Мур., Бук. повість, 1959, 207).

9. Невелика кількість чого-небудь; декілька. Треба йти звідси. Ще пара день [днів] — і треба йти (Хотк., ІІ, 1966, 125); Люди вважали те місце, де була Силентієва садиба, проклятим і не поселялися, а потім забулися і за якихось пару літ знову заселили родючий, масний і привільний куточок степу (Тют., Вир, 1964, 173).

◊ Па́ру слів (фраз) написа́ти (сказа́ти і т. ін.) — коротко написати, сказати про кого-, що-небудь. Дуже був би Вам вдячний, коли б написали хоч пару слів про себе (Коцюб., III, 1956, 310); — Слід би було вже й сход зібрати, поговорити по душах із селянством. Я пару слів сказав би (Речм., Весн. грози, 1961, 51); Як скінчу життя стражденне,.. Щоб не чути більш образ, — Киньте часом і про мене Пару щирих, теплих фраз! (Граб., І, 1959, 360).

10. розм. У шкільному арго — незадовільна оцінка; двійка. — А козерогові пару вліпили (Коцюб., II, 1955, 367).

ПА́РА², и, ж. 1. Газ, у який перетворюється вода при випаровуванні; газоподібний стан води. Серед газів, які у великій кількості викидає вулкан, найбільш поширені водяна пара, сірководень, вуглекислий газ (Про вулкани.., 1955, 6); Самовар радісно клекотів і випускав пару (Коцюб., І, 1955, 317); // Такий газ як рушійна сила деяких машин. Коли поїзд зупинився на станції Жмеринка, до нього відразу ж підійшов чималий гурт залізничників.. Вони обліпили паровоз і наказали машиністу випустити пару (Стельмах, І, 1962, 609); // Видиме скупчення найдрібніших краплинок води, що утворюються в повітрі від чого-небудь вологого, при зіткненні теплого і холодного повітря і т. ін. Мати до мене: — А ми й не помічаємо, що в нас у хаті холодно, аж пара ходить (Вас., Вибр., 1954, 46); * У порівн. Від радісного хвилювання втома розвіялася, як пара (Тулуб, Людолови, І, 1957, 15).

Бра́тися (взя́тися) па́рою: а) перетворюватися на пару. Вода, нічого не погасивши, зараз же бралася парою і зникала.. у повітрі (Гр., II, 1963, 303); б) пітніти; запотівати. Тимофій Гречка відмовився від бінокля: .. його очам було тісно, та й бралися парою скельця (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 669); Бу́ти (стоя́ти і т. ін.) під пара́ми (на пара́х) — бути готовим у першу-ліпшу хвилину вирушити в путь (про паровоз, пароплав). Панцерник стояв під парами на першій колії (Панч, О. Пархоменко, 1939, 62); За годину машина мусить бути на парах (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 58); На всіх (по́вних) пара́х мча́ти (помча́ти): а) рухатися повним ходом, повністю використовуючи парові машини (про рух паровоза, пароплава). Поїзд мчить на всіх парах прямісінько на Київ (Довж., І, 1958, 39); Помчав поїзд на повних парах.. Загуло, загриміло (Мокр., Сто.., 1961, 128); б) дуже швидко рухаючись, переміщаючись (про людей). Окрилений успіхом, він мчав на всіх парах (Бурл., Напередодні, 1956, 128); Піддава́ти (підда́ти) па́ри див. піддава́ти; Розво́дити (розвести́, підніма́ти, підня́ти) па́ри (па́ру): а) бути готовим у першу-ліпшу хвилину вирушити в путь. Там же стояв, розводячи пари, другий пароход [пароплав] з вуглем (Л. Укр., III, 1952, 611); У депо блискучий, чистий паровоз розвів пари (Забіла, У.. світ, 1960, 12); [Нагар:] Комісар наказує підняти пари для евакуації (Корн., І, 1955, 26); б) уживається як спонукання до дії. Жан пробасив раптом: — Ну, міноносце, розведи пару (Коцюб., І, 1955, 391); [Сашко:] Ну, розводь пари (бренькнув на гітарі), ось тобі дзвінок (свиснув), ось свисток, а ось (показує на хвіртку) зелена вулиця (Зар., Антеї, 1962, 231).

2. Речовина в газоподібному стані, звичайно при температурі нижче критичної; газоподібний стан речовини. При роботі з формаліном треба пам’ятати, що пара його отруйна (Вигот. чучел.., 1956, 51); Блідий широколистий тютюн насичує повітря наркотичною парою (Коцюб., І, 1955, 285).

3. розм. Сильно нагріте вологе повітря, часто насичене яким-небудь запахом. З долівки вставала важка смердюча пара і давила всякого свіжого чоловіка (Мирний, І, 1954, 292); В лазні.. ми нахльоскались віником, надихались парою (Ю. Янов., II, 1954, 8).

◊ Ні па́ри з уст (з вуст, з ро́та, з губи́): а) мовчки, ні слова не кажучи; не подаючи голосу. Все враз затихло, — з уст ні пари: Ніхто почати не хотів… (Граб., І, 1959, 430); Та Лисичка не дурна. Сидить у норі, ані пари з рота (Фр., IV, 1950, 86); Стала [Мася] під грубою та й ні пари з губи, наче в рот води набрала (Свидн., Люборацькі, 1955, 63); б) уживається як наказ мовчати. — Ти гляди мені, — наказав суворо Ілько, — ні пари з вуст (Ів., Таємниця, 1959, 103); [Шостак:] Ти, Палажко, дивися: нікому ні пари з рота! (Мам., Тв., 1962, 476).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 59 - 60.

Пара, ри, ж.

1) Паръ; дыханіе. Пара перероблюється на краплі. Ком. II. 24. За парою і світа не бачить. Ном. № 3400. Ні пари з уст. Ни слова не говоря. А він мовчить, ні пари з уст. МВ. Вона все ходить, з уст ні пари. Шевч. 28.

2) Пара, два. Ой на тобі пару волів лисих. Чуб. V. 347.

3) Чета, пара. Ой викопай, мати, глибокую яму, та поховай, мати, сю славную пару. Мет. 96.

4) Пара, подходящій, похожій предметъ. Кінь волові не пара. Ном. № 1022. Ой ти, козаче! що ти думаєш-гадаєш? Чому не женишся, собі пари не шукаєш? Мет. 81. Тілько ж мені пари, що оченьки карі, тілько ж мені до любови, що чорнії брови. Мет. 18.

5) Женихъ и невѣста по отношенію другъ къ другу. Спитай Бога, чи діжду я, чи не діжду пари. Шевч. 17. Що весілля, доню моя? А де ж твоя пара? Шевч.

6) До пари бути. Подъ пару быть, парой быть, подъ стать быть. Питаю, за кого вона думає. — За Семена Палія. — Ох, дитино моя, чи то ж до пари? кажу. — До пари, до любої вподоби! — одкаже мені гордо. МВ. ІІ. 20. Не до пари голубоньці горобець. Гліб. До пари брати, давати, класти і т. и. Четное число предметовъ брать, давать, класть и пр. Під курку треба підкладати яєць не до пари: або одинадцятеро, або тринадцятеро. Грин. І. 16.

7) Бути в парі. Быть мужемъ и женою. Не будем ми, серце, в парі, душа моя чує. Чуб. V. Сімсот овець дам з кошари, аби з ляшком була в парі. Мет. Ум. Парка, паронька, парочка. Голубів парка. Чуб. V. 137. Що дівчина та козак, — кажуть люде, — парка. Мил. 102.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 95.