МОВА

МО́ВА, и, ж.

1. Здатність людини говорити, висловлювати свої думки. Має добре слово в світі сирота.., Та ніхто про матір на сміх не спита, А Йвася спитають.. Не дадуть до мови дитині дожить (Шевч., І, 1951, 41).

◊ Відбира́ти (відібра́ти) мо́ву див. відбира́ти; Відніма́ти (відня́ти) мо́ву див. відніма́ти; До мо́ви прихо́дити (прийти́) — відновлювати здатність говорити. [Мавка:] Я ще до мови не прийшла, як він схопивсь на рівні ноги (Л. Укр., III, 1952, 250); Зав’яза́ло (перепини́ло і т. ін.) мо́ву кому, перев. безос. — хтось утратив здатність говорити. За цілий той день не чутно було слова у хаті, мов яке лихо прийшло і зав’язало мову (Мирний, IV, 1955, 84); Ту ж мить їй стиснуло горло, перепинило мову, і вона як стояла, так і впала на землю і, притиснувши руки до грудей, заридала тяжко… (Гр., II, 1963, 381).

2. Сукупність довільно відтворюваних загальноприйнятих у межах даного суспільства звукових знаків для об’єктивно існуючих явищ і понять, а також загальноприйнятих правил їх комбінування у процесі вираження думок. Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова (Мирний, V, 1955, 314); А мова живе і рікою тече, І хвилями плещуть в ній зміни… (Еллан, І, 1958, 247); * У порівн. І краплі десь звучать ласкаві, як мова рідна і жива (Сос., Солов. далі, 1957, 36); // Різновид цього комбінування у процесі вираження думок, якому властиві ті або інші характерні ознаки. Хто нікчемну душу має. То така ж у нього й мова (Л. Укр., І, 1951, 378); Велич і масштабність подій змушувала мене стискувати матеріал [у фільмі "Арсенал"]. Це можна було б зробити, вдаючись до мови поетичної, що й ’ начебто моєю творчою особливістю (Довж., І, 1958, 23); Наукова мова є та ділянка словесної роботи, на якій найгостріше відчувається все, що стосується точності виразу (Мовозн., ІУ-У, 1947, 153).

∆ Амо́рфні (ізолю́ючі) мо́ви — мови, що не мають форм словозміни; Ме́ртві мо́ви див. ме́ртвий; Непряма́ мо́ва див. непрями́й; Пряма́ мо́ва див. прями́й; Части́на мо́ви — граматична категорія слів, об’єднаних спільністю значення, форм і синтаксичної ролі.

3. Мовлення, властиве кому-небудь; манера говорити. Живо й просто вилита стареча мова (Шевч., VI, 1957, 133); Лякають дитину й дядьків погляд, і його буркотлива мова (Стельмах, І, 1962, 343); У розмовах ввічливий [Хома] і не лихослов.. У його мові переважають пестливі слова (Тют., Вир, 1964, 80).

Езо́півська мо́ва див. езо́півський.

4. Те, що говорять, чиї-небудь слова, вислови. Поклали шальовки соснові. Кругом наставили мисок; І страву всякую, без мови, В голодний пхали все куток (Котл., І, 1952, 68); Старий Семен говорив довго; його мова чимдальш пливла вільніше та скоріше, як вода на потоках (Коцюб., І, 1955, 42); // Розмова, бесіда. Тільки в них [у панів] і мови було, що князі та пани вельможнії (Вовчок, І, 1955, 107); 3 Ольгою ніяк мови не зв’яжеш. Хоче чужою стати (Коп., Лейтенанти, 1947, 114); Побачивши ординарця, Монтегю урвав мову. Він глянув на своїх співбесідників (Загреб., Європа 45, 1959, 134); // Звуки розмови. Нігде не чуть людської мови; Звір тілько виє по селу (Шевч., І, 1963, 129); Не чути було ніякого гомону й мови (Ю. Янов., II, 1958, 208).

◊ Вести́ мо́ву — говорити. Промовець від такої нашої, як йому здавалось, чулості до його майбутніх дотепів — зовсім розквітнув, ведучи мову далі (Ю. Янов., II, 1958, 100); Вести́ мо́ву про кого — що — говорити про кого, що-небудь. Довкола відбуваються такі події, а він веде мову про дурниці (Собко, Срібний корабель, 1961, 130); Говори́ти (заговори́ти) і́ншою мо́вою — стати іншим. Йому здавалося.., що відтепер [після закінчення війни] люди мусять.. забути про все буденне, заговорити один до одного іншою мовою. Адже сьогодні все навкруги було іншим (Гончар, III, 1959, 438); Говори́ти рі́зними мо́вами (на рі́зних мо́вах) — не розуміти один одного. [Хвора:] Не хтіла б я тебе вразити, сестро, Та, бачу, прийдеться розмову залишити, Бо ми говоримо на різних мовах (Л. Укр., І, 1951, 117); Як би ми з тобою не говорили, все рівно не зрозуміємо один одного, бо говоримо на різних мовах. Ти хочеш, щоб у тебе було повне горище хліба і чотири пари чобіт, а я хочу, щоб до всього цього в нас ще росла й чорна металургія (Тют., Вир, 1964, 29); Го́стрий на мо́ву — те саме, що Го́стрий на сло́во (див. го́стрий). [Василь:] Ну й гостра ж на мову! На нашім кутку таких дівчат і заводу нема (Крон., II, 1958, 115); Зайшла́ (захо́дить і т. ін.) мо́ва про кого — що — почали (починають) говорити про кого-, що-небудь. І вже як умів [Артем].. сперечався з Павлом, про що б не зайшла мова (Головко, II, 1957, 419); Сварка виникла з дрібниці — зайшла мова про оформлення документів для паспорта, І батько мав необережність запропонувати дочці змінити ім’я (Гончар, Тронка, 1963, 139); Між братами ще ніколи серйозно не заходила мова про дівчат (Стельмах, І, 1962, 68); Зво́дити (звести́) мо́ву на кого — що — почати говорити про кого-, що-небудь. Оповів [жандарм] перше, що тепер їм на службі "трудно", а далі звів мову на тих, через кого стало "трудно" (Коцюб., II, 1955, 194); Знахо́дити (знайти́) спі́льну мо́ву див. знахо́дити; Мо́ва була́ рані́ше (вже) про кого — що — говорилося раніше про кого-, що-небудь. Була вже мова про те, що дід Григорій був не балакучий, але хочеться ще раз нагадати, що він справді-таки був мовчазний (Довж., І, 1958, 75); Мо́ва йде (йшла́, мо́виться, мо́вилась і т. ін.) про кого — що — говориться (говорилось) про кого-, що-небудь. Данило робить над собою зусилля і не знав: чи він божеволіє, чи це насправді йде мова про нього (Стельмах, II, 1962, 229); У ті часи, про які йде мова, тут, на високій кручі, .. ще стояло — впритул одним боком до лісу, а другим до Дніпра — городище (Скл., Святослав, 1959, 11); Мова йде про те, щоб практично забезпечити перехід від автоматизації окремих агрегатів і установок до комплексної автоматизації (Наука.., 1, 1959, 7); [Річард:] Пробачте, я щось вас не розумію. В нас мова йшла про статую… (Л. Укр., III, 1952, 91); Микола догадавсь, що мова мовилась, мабуть, про нову дівчину на селі (Н.-Лев., II, 1956, 173); — Треба ж думати, що до чого, коли й як.. — Та про це ж і мова мовиться! (Довж., І, 1958, 341); Мо́ва коро́тка в кого з ким — немає про що багато говорити кому-небудь з кимось. — У нас, знаєте, мова коротка,— креснув офіцера поглядом Баржак.— Хто не схиля голову перед працею— тому нахилимо (Гончар, II, 1959, 78); Мо́ва не мо́вилася — не було бажання говорити; не говорилося. Сумно стало. Мова не мовилася (Вовчок, І, 1955, 244); Мо́ву знахо́дити з ким — мати про що говорити з ким-небудь. Там, у дворі, між челяддю.. і сміялася вона з іншими, і мову знаходила… (Вовчок, І, 1955, 170); Мо́ву поча́ти (розпоча́ти, зня́ти, заве́сти і т. ін). — почати говорити. Хоче [мати] мову почати з батьком, та голосу нема слово вимовити (Вовчок, І, 1955, 224); Там, у кутку, троє [братчиків] завели річ про теперішнє життя трудне; другі зняли мову, як панів дурили (Мирний, І, 1949, 336); Мало не з кожним приїжджим заводить Демид мову про того свого генерала і дивується, що ніхто про нього не чув і не знав (Гончар, Тронка, 1963, 69); — Коли вже ви завели мову про землю, так дозвольте вам сказати, що земля в житті рослини ніколи повністю не відігравала ролі матері (Довж., І, 1958, 415); Той п’є, закушує, той мову розпочав Про зайця, про хорти, про вдалі полювання… (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 77); На мо́ві ста́ти з ким — поговорити з ким-небудь;Не дава́тися (здава́тися) на мо́ву — не хотіти розмовляти. Ониська не заходила в хату й не давалася на мову ніяк (Л. Янов., І, 1959, 365); Недавно приїхала до неї дочка Галька: пишна така, що й на мову не здається (Кос., Новели, 1962, 158); Не мо́же (не могло́) бу́ти [й] мо́ви про що — немає (не було) чого й говорити про здійснення чого-небудь. Про те, щоб взяти перевал в лоб, не могло бути й мови. Це коштувало б занадто багато жертв (Гончар, III, 1959, 95); Залітали комарі й до палат, здіймали такий дзвін.., що ні про який сон не могло бути й мови (Збан., Сеспель, 1961, 110).

5. Публічний виступ на яку-небудь тему: промова. Раз на мові ксьондз казав: "Не впивайтесь, люди! На тім світі вам смола Замість вина буде!" (Рудан., Тв., 1956, 139); Оборонець говорить довго та гарно, а Гнат цілою істотою відповідає на його мову: "так, так"… (Коцюб., І, 1955, 76); — Майте спокій, люди! Я не годен перегаласувати таку силу, — гукає Антін, — мови я ще не скінчив (Чорн., Визвол. земля, 1950, 205).

6. тільки одн., чого, яка, перен. Те, що виражає собою яку-небудь думку, що може бути .засобом спілкування. Він десь розумів мову моїх очей, бо повертає обличчя до мене і кидає здивований погляд (Коцюб., II, 1955, 420); Камінну мову видатних пам’яток минулого він [М. Бажан] читає оком революційного поета (Не ілюстрація.., 1967, 126’); Одним з головних завдань студента-композитора є набуття ним майстерності досконалого володіння матеріалом .., музичною мовою (Мист., 1, 1956, 31).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 768.

Мо́ва, ви, ж.

1) Языкъ, рѣчь. Всі мови слов’янського люду, всі знаєте, а своєї дасть-Біг… Шевч. Квітка первий довів українців до сліз мовою українською… Шевченко, воздвигши з упадку голосну мову українську, назнаменав широкі гряниці нашому духу народньому. К. Листи з хут. III. «Шекспірові твори з мови британської мовою українською поперекладав П. А. Куліш».

2) Рѣчь; разговоръ. Умер козак, умер козак і козацька мова. Лукаш. 123. Таке личко, така й мова, тілько не татя чорноброва. Мет. 11. Мова мовиться, а хліб їсться. Чуб. І. 261. А далі, після сеї мови, троянцям він так всім сказав. Котл. Ен. II. 7. Не про те мова мовиться. Левиц. І. Староста… промовляє до їх до трьох раз так… По третій мові, як молода втретє до ніг вклониться, дівчата співають знову. О. 1862. IV. 10. Без мови. Молча, безмолвно. мо́ву найти. Разговориться, найти предметъ для разговора. Рідна сестра у гості прийшла, у гості прийшла, ще й мову найшла. Мет. Випив чарку й мова найшлася. Н. Вол. у. Мо́ву перебити. Прервать, перебить кого (въ рѣчи). Вибачайте, мову переб’ю: а ви ж коли бачили його? Н. Вол. у. На мо́ві бути з ким. Бесѣдовать, разговаривать. не до мови бути кому. Быть кому непріятнымъ собесѣдникомъ. Пішла заміж до любови, а свекорку не до мови. Грин. III. 306. Ум. Мовна, мо́вонька, мовочка. За вовка мовка, а вовк у хату. Ном. № 5769. Коли правдива мовонька твоя, так будеш, серденько, на вік ти моя. Чуб.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 437.

мо́ва —

1) здатність людини го­ворити, висловлювати свої думки; у сполученнях: відбира́ти (відніма́­ти) мо́ву — утрачати здатність го­ворити; до мо́ви прихо́дити — опам’ятавшись, знову починати гово­рити; зав’яза́ло мо́ву — хтось утра­тив здатність говорити;

2) мовна система, характерна для того чи іншого народу, етносу, «душа, серце народу», нації; словесний про­дукт певного етносу; мова, образ­на й анімістична, виступає щед­рим джерелом для розкриття етно­культури в усіх її проявах; відгомін сивої давнини в українській мові відбито в багатьох статтях цього словника. Рідна мова; Найбільше і найдорожче добро в кожного наро­ду — це його мова (Панас Мирний); Справжня любов до своєї кра­їни немислима без любові до своєї мови (К. Паустовський);

3) (змен­шено-пестливі — мо́вка, мо́вочка, мо́вонька) мовлення, розмова, оповідь, спрямовані на спілкуван­ня з іншими; образність і анімістичність мови багато може розпо­вісти про духовне та матеріальне життя народу; у фразеології, афористиці, слові залишилося чимало слідів дохристиянських вірувань, стародавніх звичаїв, ритуальних обрядів, побутової культури. Мова мовиться, а хліб їсться (приказка); За вовка мовка, а вовк у хату (при­казка); Коли правдива мовонька твоя, так будеш, серденько, навік ти моя (пісня); у сполученнях: за­во́дити мо́ву — починати розмову, говорити про когось, щось; вести́ мо́ву — говорити; мо́ва йде (мо́­виться) про кого, що — говориться, йдеться про когось, щось;

4) Бо́жа мо́ва — молитва; здавна вважало­ся, що з Богом не можна говорити буденною мовою, він її не зрозуміє і не послухає; Божу мову знали ві­щуни й поети (за часів язичництва волхви і жерці); близьким до богів, вважалося, був співець Боян («Слово о полку Ігоревім»); поети звалися й пророками (від ректи́; боя́н, бая́н від ба́яти «розповіда­ти»); хто не мав віщого голосу, той був невігласом.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 371-372.