КОВТАТИ

КО́ВТАТИ, аю, аєш, недок., діал. Бити, стукати; битися, стукатися. Легесенько, ковтала [баба] головою в стіну, якби з радості, що сина доброго має (Стеф., Вибр., 1945, 98).

КОВТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех. і без додатка. Рухом мускулатури горла проштовхувати що-небудь із порожнини рота в стравохід і шлунок. Ні жувати, ні ковтати не можна, не йде у горло (Кв.-Осн., II, 1956, 477); — За жменю цих цяцькованих Перлинок Не дав би я [Півень] і зернятка пшона. Нехай дурний індик ковтає (Гл., Вибр., 1951, 102); Жодному хворому ні в якому разі не можна вливати в рот їжу насильно, якщо він її не ковтає (Заг. догляд за хворими, 1957, 62); // розм. Пити або їсти що-небудь жадібно, квапливо; глитати. Батько.. десь під посадкою похапцем ковтав торішні консерви з бляшанки (Гончар, Тронка, 1963, 85); * Образно. Ненажерлива молотарка ковтала.. сніп за снопом, копу за копою (Минко, Вибр., 1952, 113).

◊ Ковта́ти злість (лють і т. ін.) — тамувати злість, лють і т. ін. Розгубивсь [Василь], ковтає злість: — Де ж Петро той! Де той гість? (С. Ол., Вибр., 1959, 77); Ковта́ти книжки́ (журна́ли, сторінки́ і т. ін.) — швидко, жадібно, з захопленням читати книжки, журнали тощо. Серед тих авторів, яких я ковтав десятками, найбільше вражіння зробив на мене Марко Вовчок (Коцюб., III, 1956, 281); Тарас запалив свічку і, вмостившись на своєму сіннику, жадібно ковтав сторінку за сторінкою надзвичайні міфи (Ів., Тарас, шляхи, 1954, 104); Ковта́ти пілю́лі — мовчки терпіти образу, вислухувати щось неприємне.. — Дай такому волю, то він назавтра тобі колгосп організує,— думав Воронцов про подоляка. — А ти маєш в дивізії за нього пілюлі ковтати… (Гончар, III, 1959,322); Ковта́ти пові́тря — глибоко вдихати, втягувати в себе повітря. Ходжу на волі — не дишу, а несито ковтаю свіже повітря, упиваюся й ним, і сонцем, і прохолодою (Коцюб., І, 1955, 466); Теодосій переминався з ноги на ногу, затаїв дихання, тихо ковтав повітря (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 145); Ковта́ти сли́нку (сли́ну) — з жадобою дивитися на що-небудь, прагнути з’їсти щось смачне, але недосяжне. Дівчата з лиха горювали, Нудило тяжко молодиць; Лиш слинку з голоду ковтали. Як хочеться кому кислиць (Котл., І, 1952, 102); Хоч як ковтав слину, .. хоч як поглядав жадібно на стіл — ані батько, ані син ніби й не помічали моєї присутності (Збан., Єдина, 1959, 65); Ковта́ти слова́ — нерозбірливо, нечітко вимовляти слова. — А ти хто така? — трохи згодом питає він, ковтаючи слова (Мирний, І, 1949, 127); Ковта́ти сльо́зи — стримувати сльози, плач. — Будьмо здорові, мамо,— тихо прощався він» ковтаючи сльози (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 20).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 205.

Ковта́ти, та́ю, єш, одн. в ковтну́ти, ну́, не́ш, гл. Глотать, глотнуть. Мовчав він, мовчав, тілько знай сльози ковтає. Кв. І. 57. Бідна Леся мабуть добре ковтнула знахарчиного зілля од переполоху. К. ЧР. 156. Сли́нку ковта́ти. Видѣть, какъ другіе ѣдятъ, а самому не имѣть возможности. Нашому теляті лиш слинку ковтати. Ном. № 1038. Употребляется и въ болѣе широкомъ значеніи: не имѣть возможности сдѣлать желаемаго въ то время, какъ другіе дѣлаютъ.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 262.