МАРНИЙ

МА́РНИЙ¹, а, е.

1. Який не приносить очікуваних наслідків, не досягає мети; даремний (у 1, 2 знач.). Британка стужею уллє — Як личко в неї там не гарне; Уста мов кригою скує: Ну, залицяння, звісно, марне… (Граб., І, 1959, 233); Брат більше не питав її, мовчки її цілував і ласкав, як пестять мале дитя. З її плачу він відчув, що всяка розрада тут марна (Л. Укр., III, 1952, 590); — Добре ви все продумали, ..тільки нічого з цього не вийде, і марні ваші заходи: я не з лякливих (Тют., Вир, 1964, 153); // Який не приносить користі. Сей непотрібний продукт [земний віск] причинює [спричиняє] немало марної праці, бо треба ж вибирати його з ям і відкидати набік (Фр., VIII, 1952, 379); Роки перебування в Новопетровську не були абсолютно марними. Шевченко створив багато цінних повістей, чимало картин і малюнків (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 419); // Який не справджується. Даремно шукаю в холодному творі Твій образ чудовий, ясніший од зорі, І бачу, що марні були всі заміри Те в міру вложити, що гарне без міри (Сам., І, 1958, 130); Побоювання Турбая, що грек може не прийняти його запрошення, виявилися марними (Руд., Остання шабля, 1959, 68).

◊ Ма́рна річ (спра́ва), з інфін. — марно, даремно. Коли він вирішив, то марна річ намагатися відвернути його від прийнятого рішення (Собко, Серце, 1952, 21); Сахно хотіла була відіслати його [ро́бота] або розпитатися про господаря, але, згадавши, що балакати до нього — марна справа, поквапилася закінчити сніданок (Смолич, І, 1958, 85).

2. Який не має істотного значення; незначний, пустий. Розгнівався мій миленький та за марне діло (Чуб., V, 1874, 189); Що я? Черв’як, марная порошина. Життя моє — листок, що ріс і зв’яв (Фр., XIII, 1954, 325).

◊ Ма́рне сло́во; Ма́рні балачки́ (слова́) — пустослів’я. Коли я називаю його своїм братом, то се не жарт і не марне слово (Л. Укр., V, 1956, 345); Без марних слів і компліментів ніжних його [В. Маяковського] поети вчителем зовуть (Рильський, III, 1961, 63).

3. Який не має справжньої цінності; суєтний. [Патрицій:] Брате мій, ти напути на нашу віру жінку, тоді вона вже плакати не буде по марних світових розкошах (Л. Укр., II, 1951, 227); У повітрі тихне Марний колот дня; Шумну землю з неба Миром осіня (Граб., І, 1959, 196); Не слави марної, не ситої користі Вони [М. Горький і М. Коцюбинський], страждаючи, шукали між людьми (Рильський, II, 1960, 116).

МА́РНИ́Й², ма́рна́, ма́рне́, розм. Худий, мізерний, блідий. Коло них [дітей] лежала мама, марна, жовта, і бгала коліна під груди (Стеф., І, 1949, 140); Марна Орина стала, чи подивиться на неї хто тепер? (Горд., Чужу ниву.., 1939, 137).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 630 - 631.

Ма́рни́й, а, е.

1) Пустой; тщетный, напрасный. У мене син марного слова не скаже. Н. Вол. у. Розгнівався мій миленький та за марне діло. Чуб. Та я прокляв його оселю марну. К. Іов. 11.

2) Худой, болѣзненный на видъ. Сестро ж моя, сестро, сестро дорогая! Ой чого ж ти, сестро, на личку марная? Грин. III. 401.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 406.