ЗАХЛИНАТИСЯ

ЗАХЛИНА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ЗАХЛИНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док.

1. Задихатися від чого-небудь, що потрапило в дихальне горло (перев. від рідини або рідкої страви). Карпо хоче щось сказати й не може, бо вода заливає йому рот, він захлинається (Шиян, Баланда, 1957, 153); — Така пригода смішна, такий смішний випадок, що мені й досі смішно,— сказав Павлусь і нервово зареготався й захлинувся чаєм (Н.-Лев., IV, 1956, 263); Вона спритно пірнула під воду, схопила хлопчика за чуприну й витягла його на поверхню: хлопчик навіть не встиг дуже захлинутися (Трубл., II, 1955, 197); * Образно. Тихо шуміла трава під бризками, захлинаючись ковтала воду сухая земля (Вас., І, 1959, 123); // Вдихаючи що-небудь у великій кількості, відчувати утруднення в диханні. Іде Давид по дорозі, ступає широко. Усіма грудьми п’є, захлинаючись, терпке, як терен зеленуватий, осіннє степове повітря (Головко, II, 1957, 10); Хлопчик біг степом, захлинаючись від скаженого вітру, що валив його з ніг (Кучер, Полтавка, 1950, 87); Ганна всім тілом шарпнулася вслід поїздові, захлинулась повітрям (Коз., Сальвія, 1959, 135); // Задихатися від нестачі повітря. Олег спускався в носову частину корабля.. Боляче вразив ногу… І вже захлинався без повітря (Ле, Клен. лист., 1960, 169).

◊ Захлина́тися (захлину́тися) у вла́сній кро́ві (вла́сною кро́в’ю) — гинути (про ворога). Той, хто в крові хоче потопити Правду, сам у своїй власній крові захлинеться (Тич., III, 1957, 161).

2. Відчувати стиснення у грудях, важко дихати під впливом якого-небудь сильного почуття. Аж захлинувся [Прядка] з радості (Мик., І, 1957, 106); Мати захлинулася новою хвилею гніву і тому не могла звести голосу, щоб ще раз пробрати непокірну… (Речм., Весн. грози, 1961, 82); // перен., чим. Переповнюватися почуттями (про серце). Серце захлиналося радісно-млосним передчуттям весни (Донч., IV, 1957, 87); Солодко стискається, щастям захлинається серце мов щиреє (Сос., Солов. далі, 1957, 120).

◊ Захлина́тися (захлину́тися) пла́че́м (сльоза́ми і т. ін.) — дуже плакати, заходитися від плачу. Скрипить на гаку полотняна колиска, Дворічне мале захлинається плачем (Мал., Звенигора, 1959, 117); Стара захлинулася сльозами (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 110); Захлина́тися (захлину́тися) смі́хом (ре́готом, від смі́ху і т. ін.)-дуже сміятися, реготати. В одному кутку.. захлиналась якась [дівчина] сміхом, немов од лоскоту (Головко, II, 1957, 95); Він захлинався реготом, махав руками і майже посинів (Смолич, І, 1958, 267); А Давидові що? Замість рятувати хазяїна,— аж упав на рів, захлинаючись від густого сміху (Стельмах, І, 1962, 101).

3. перен. Говорити квапливо, з захопленням, поспішаючи висловитися. Говорив він швидко, захлинаючись і часто показуючи на трактор (Кир., Вибр., 1960, 256).

◊ Захлина́тися слова́ми — говорити швидко, ковтаючи слова. Жінки, аж захлинаючись словами, навперебій виливають їй своє обурення (Гончар, Тронка, 1963, 90).

4. перен. Видавати, створювати голосні, заливисті звуки, що набігають один на одного. На леваді гармошка захлиналася, і десь співали дівчата (Головко, І, 1957, 203); Задзвонили дзвони. Басовито загув великий дзвін, менші підхопили його голос, захлинулися у передзвонах (Донч., III, 1956, 97); В густоті вересневої ночі Захлинались на клунях сичі (Мас., Степ, 1938, 69); // Несамовито гавкати, заходитися від гавкоту. Десь за вигоном пси захлинаються (Мур., Бук. повість, 1959, 221); // Діяти з граничною швидкістю. Ревуть гармати всіх калібрів, захлинаються станкові кулемети (Кучер, Чорноморці, 1956, 179).

5. перен. Раптово затихати, замовкати. Стріляли кулемети, прожектори сікли туман, спалахувало й захлиналося «ура» (Ю. Янов., І, 1954, 9); Куриленко захлинувсь на слові, відчувши, як стріпнулася Одарчина постать (Ле, Ю. Кудря, 1956, 29); // Переставати діяти, глухнути (про мотори, кулемети і т. ін.). Десь мотор у полі пробує перебір октав, захлинається зі злобою (Гонч., Вибр., 1959, 218); Федоренко пустив у роботу автомат. Ворожий кулемет відразу захлинувся… (Кач., Вибр., 1953, 401); // Втрачати силу, міць. Все.. стало незламною стіною на шляху у німців, що аж з шкіри пнулися і, проте, захлиналися в своїх власних атаках, відкочуючись після кожної незмінно назад (Рибак, Час.., 1960, 54); Ворог захлинувсь і покотивсь назад. Бо не схиливсь герой, не здався Ленінград (Тер., Ужинок, 1946, 56); // Припинятися, діставши відсіч (про атаку, наступ і т. ін.). Скільки часу тривав цей бій, Косачов не міг визначити. Бачив, як атаки ворога захлинались під шквалом вогню оборонців застави (Збан., Між.. людьми, 1955, 60); Наступ захлинувся, але загинув і дзот (Кучер, Дорога.., 1958, 85).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 382.