ПОДАВАТИ

ПОДАВА́ТИ¹, аю́, ає́ш, недок., ПОДА́ТИ, да́м, даси́, док., перех.

1. Давати, передавати що-небудь комусь, кудись. Сіно було скинуте в довгий вал, і, щоб його не складати в копиці, вони прямо з валу подавали на віз. Старий подавав, німий викладав (Томч., Жменяки, 1964, 144); Короп виймив [вийняв] письмо і подав Василеві-писареві (Март., Тв., 1954, 68); Витяг [днювальний] товстенну біблію з напіввіддертою оправою.. і подав Тарасу Григоровичу (Тулуб, В степу.., 1964, 31); // Давати, приносячи що-небудь, роблячи послугу, прислуговуючи комусь, обслуговуючи когось. Досталось од губернатора і справнику і всім судящим, що все здавались на секретарів, діла не хотіли знати, а підписували те, що їм подавали (Кв.-Осн., II, 1956, 304); Кріпак Шевченко люльку пану З дитинства мусив подавать… (Еллан, І, 1958, 240); — А коли постарієш — що ж тоді? .. ніхто й води тобі не подасть (Хотк., II, 1966, 202); Боженко люб’язно подав інспекторові стілець (Довж., І, 1958, 201).

◊ На блю́дечку пода́ти див. блю́дечко; Подава́ти (пода́ти) на пота́лу (глум), рідко — те саме, що Віддава́ти (відда́ти) на пота́лу (глум) (див. віддава́ти). Радий я вам одслужити, Вас до смерті доглядіти, Як мене ви доглядали, На поталу не подали (Манж., Тв., 1955, 173); Подава́ти (пода́ти) ру́ку: а) простягати руку для привітання, прощання і т. ін. Вона тихо, лагідно всміхалася, подавала йому руку (Фр., VII, 1951, 248); Подай, мила, білу ручку; Подай, мила, поцілую, Бо вже іду, не жартую (Чуб., V, 1874, 298); У Олени губи трусяться, слова сказати не можуть, подала йому [прибулому чоловікові] руку, очі опустила (Тют., Вир, 1964, 24); б) простягати руку для підтримки, опори і т. ін. [Принцеса:] Поможіть мені зійти на гору.. (Молодий хлопець спускається і подає принцесі руку) (Л. Укр., II, 1951, 213); Хтось із товаришів подав йому руку, допомагаючи перебороти прудку течію (Гончар, III, 1959, 353); в) допомагати кому-небудь у чомусь, чимсь. Не знаєш ти мене, і я тебе не знаю, Та руку мій народ твоєму подавав (Павл., Бистрина, 1959, 179); Порадились пан Іван з панією Ганною, видумали, як їй подать руку у її долі тяжкій (П. Куліш, Вибр., 1969, 278); г) одружуватися. Не минув рік, а вже стояла [панночка] коло вівтаря, подаючи руку старому, але багатому львівському купцеві Дреліхову (Фр., VI, 1951, 235); Обернувшись до молодих, він сказав: — У великий час подали ви руки одне одному, Іване й Уляно (Довж., І, 1958, 335); Подава́ти (пода́ти) рушники́ за кого, кому, етн. — давати згоду на одруження з ким-небудь. Після провід подає [Оришка] за нього рушники, а після ушестя, на клечальній, і весілля буде (Кв.-Осн., II, 1956, 228); Хотіла — не хотіла бідна Олена, подавала увечір [увечері] рушники, а взимі відогралося [відгуляли] й весілля (Федьк., Буковина, 1950, 62); Невдовзі прочув [Остап], що старости були од Легейди, що й рушники [їм] подавали (Головко, II, 1957, 399); Мелашка втерла сльози рукавом і подала старостам рушники (Н.-Лев., II, 1956, 315); Пода́й бо́же; Пода́й го́споди — те саме, що Дай бо́же (див. бог). А ще як коняки в котрого бідняка немає — погиб.. А хуторянам — подай боже.. Ой, треба ще на них вісімнадцятого року! (Головко, II, 1957, 12); — Що ж? Ви жених такий, що подай господи!..На здоров’я ваше, пане професор! (Мак., Вибр., 1954, 46); Руко́ю пода́ти (пода́ть) див. рука́; Ті́льки (так, дак) [і, й] подава́й (пода́й) — уживається для підкреслення чийого-небудь бажання, потреби робити щось. Як защебече [Оксана],.. так усім весело, хоч цілий день слухав би її, а вже розсмішити — так подавай (Кв.-Осн., II, 1956, 423); — Це хлопці навмисно придумали вам для буксира танка послати. А Єгипті цього тільки подай… (Гончар, Тронка, 1963, 186).

2. Підносити, дарувати що-небудь. Зичать мужу-агроному Щастя й діток, все, як є … Представник із райпарткому Подарунок подає (Мал., Звенигора, 1959, 180); // перен. Наділяти чим-небудь. Пошли їй, господи, подай! Подай їй долю на сім світі І більш нічого не давай (Шевч., II, 1963, 326).

3. також без додатка. Приносити, ставити на стіл (їжу, напої і т. ін.). Уміла готувати, та не вміла подавати (Укр.. присл.., 1955, 240); Вона й привіталася, і снідання подала (Вовчок, І, 1955, 310); — Це я казала, щоб пізніше подала до столу, — заступається за наймичку Дарина (Стельмах, І, 1962, 110).

4. також без додатка. Давати милостиню, пожертвування. — В домі своєму і я між людей колись жив собі тихо В щасті й достатку й не раз подавав подорожній людині (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 323); — Боже! — скрикнула дитина: Хто подасть мені шматка; Де притулок сиротина Під негоду одшука? (Граб., І, 1959, 288); Він живе життям жебрака, так, він змушений їсти один раз на день те, що подадуть добрі люди (Збан., Сеспель, 1961, 388).

◊ Пода́ти на ча́сточку див. ча́сточка.

5. Підкочувати, підганяти засоби пересування до місця призначення (для навантаження, посадки і т. ін.). Вона [баронеса] підвела голову і сказала до служниці: — Кажи, хай подають карету (Л. Укр., III, 1952, 546); Ліспромгосп контору у Вижниці зорганізував, план одержав на вивіз лісу, днями й платформи під нього подавать почнуть (Мур., Бук. повість, 1959, 136); З тресту Захар Петрович вийшов останнім. До нього звертався шофер Коля, питаючи, коли подати машину (Гур., Життя.., 1954, 13); // Доставляти до місця призначення (що-небудь необхідне для безперебійної роботи, постійної дії і т. ін.). Йому показували горно, Як шихту в домну подають (Шпорта, Запорожці, 1952, 23); Колись цвіли сади Семіраміди, і одбігало з Нілу сто двадцять рівчаків, і подавали воду в поле і на гору (Тич., І, 1957, 125); — Товаришу Мухтаров, ..горизонт знижується під гору. Води сюди не подати (Ле, Міжгір’я, 1953, 101); // Доставляти кого-небудь кудись. Подати хворого до операційної.

6. Переміщувати, пересувати, відхиляти в певному напрямку, надавати якогось положення. — Ну, от коли застрягне в баюрі віз, то його трохи подають назад, а потім і легше вискакують уперед (Стельмах, І, 1962, 512); Уймився [схопився] [Іван] обома руками за колик, пустив голову межи руки, подав ноги назад (Март., Тв., 1954, 37); Зовсім спустошений.. плентається Худяков за Глушаком, розставивши руки, розчепіривши пальці і подавши злегка голову вперед (Довж., І, 1958, 123).

7. Звертатися куди-небудь, до когось із проханням, заявою, скаргою тощо (перев. у письмовій формі). — Всі кинулись по інститутах, по технікумах, всі заяви подаєте, а я що: в бога теля з’їв? (Гончар, Тронка, 1963, 173); На Щуку хтось бумагу в суд подав, Що буцімто вона такеє виробляла, Що у ставу ніхто життя не мав (Гл., Вибр., 1951, 43); Орлові Муха скаргу подала: — Мене всі б’ють, бо дуже я мала (Сим., Земне тяжіння, 1964, 107); // Повідомляти що-небудь комусь (перев. у письмовій формі) з метою оцінки повідомлюваного або прийняття рішення. Я подавав на розгляд Ради нашого Т-ва Вашу пропозицію (Коцюб., III, 1956, 304); Він подає комісії вже другий проект пам’ятника (Вол., Наддн. висоти, 1953, 139); [Перун:] Ось я вас зараз усіх посписую і ще нині подам до староства всіх, хто ту [тут] є, що бунт робили! (Фр., IX, 1952, 394); У Якутську геодезистам запропонували подати звіт про.. роботу (Видатні вітч. географи.., 1954, 22).

◊ Подава́ти (пода́ти) у відста́вку див. відста́вка.

8. Викладати що-небудь, розкривати, доводити до свідомості. Коли люду до уст розуміння своє Ти збажаєш [забажаєш] як слід подавать, — Знай: забута верства богом на світі є.., То на неї зверни працювать! (Граб., І, 1959, 127); К. Квітка вважав, що подавати студентам на лекціях можна тільки те, що в даний час точно встановлено наукою (Нар. тв. та етн., 4, 1958, 58); Можна буде історію ту подати з гумористичним забарвленням, щоб не так уразити (Головко, II, 1957, 553); // Передавати характерні риси кого-, чого-небудь у творах літератури, мистецтва; зображати, відтворювати. — Боролась ти [Леся Українка] в житті своїм, дерзала, — чи так же я тебе тут подаю? (Тич., II, 1957, 295); А потім до кону — всім проти закону — Не панну шляхетну подав, А просту дівчину нам вивів і — диво! Її, як живу, змалював (Мирний, V, 1955, 294); Міркую так: коли б мені схотілось Подати образ нашої доби У простій алегорії, — я взяв би Отой сталевий журавлиний ключ (Рильський, І, 1956, 157).

9. Висловлювати, вимовляти що-небудь. А із пекла того один образ сумний, Милий образ святої людини, У крові, подавав: — Час минеться страмний! Жди нехибно ясної години! (Граб., І, 1959, 163); За своєю звичкою Микола підсів до Катьки й тихенько, майже на вухо, подавав свої глумливі інформації (Сміл., Зустрічі, 1936, 50); Початкову ідею подав старий із довгою сивою бородою, який ледве пересував ноги (Ю. Янов., II, 1954, 29); // Підказувати, суфлірувати. Суфлер теж не міг одірвати заворожених очей од Насті,.. кивав їй, моргав з будки, поки загубив у зшитку ті слова, які мав подавати (Вас., II, 1959, 193); Суфлер почав подавати слова.. Підказування було чути аж на гальорці (Панч, На калин. мості, 1965, 37).

◊ Подава́ти (пода́ти) [свій] го́лос: а) видавати звуки, обзиватися, виявляючи себе. Телята по хлівцях, чуючи, що їх матки ревуть, мекають і подають голос, ніби просячись, щоб і їх швидше випускали (Кв.-Осн., II, 1956, 172); Він лежав якийсь час тихо, потім знову подавав голос: — Хіба мені всяка гармонія потрібна? (Мик., II, 1957, 323); — Наливайка пекли у мідному бику: уся Варшава збіглася послухати, як зареве бик, та нічого не почули — істлів, сердешний, на вугілля, а голосу не подав (Стор., І, 1957, 89); Під березою, проточуючи сніг, ожив і подав свій голос невидимий струмок (Стельмах, І, 1962, 264); б) (за кого — що) висловлюватися на захист кого-, чого-небудь, на чиюсь користь або проти когось, чогось. Коли стрічав [поет] гурти рабів німих, свій голос гучно подавав за них (Л. Укр., І, 1951, 288); Подаю свій авторський голос за участь Лілі і Оксани Ст. в моїй драмі (Л. Укр., V, 1956, 202); Я голос подаю за людськість і людину, За міста цвіт гінкий, за красний зріст села (Рильський, II, 1960, 319); Подава́ти (пода́ти) сло́во: а) погоджуватися. Кілька чоловік таких, що подали слово стояти вкупі з Зіньковим товариством, зовсім не прийшло в громаду (Гр., II, 1963, 357); б) обіцяти одружитися з ким-небудь. [Xимка:] Іване, голубе мій!.. Невже ти думаєш, я ворог твій? Нащо ж я тобі слово подавала? (Мирний, V, 1955, 245).

10. У сполуч. з багатьма іменниками, перев. дієслівного походження, називає дію, зміст якої визначається значенням відповідного іменника. Подавати раду; Знов офіцер подав команду, — і опустились дула вниз (Сос., II, 1958, 401); За пророками ж бігли ми вслід до Ваама, потім до Нініба, всім служили богам — ні один не подав ні рятунку, ні хліба (Л. Укр., І, 1951, 291); Йосипа Осокіна знали в Дніпропетровську як чесного лікаря, який завжди подасть безкорисливу допомогу (Ткач, Плем’я.., 1961, 167); // У сполуч. з ім. знак, ознаки тощо означає робити, зробити, здійснювати, здійснити, виявляти, виявити. Завзятий отаман.. все далі та далі простував, ведучи позад себе здоровенну валку десятників з дрюками, з паліччям, між котрою і не видко б було двох невеликих хлоп’ят, коли б вони не подавали ознаки про себе своїм пискливим ревом (Мирний, І, 1954, 261); Коли почало вечоріти, Тарас Потреба, що стояв біля командира, подав знак (Мик., II, 1957, 314); Наш новий знайомий, здавалося, спав мертвим сном. Він подав ознаки життя тільки вже тоді, коли той крик затих (Збан., Єдина, 1959, 92).

◊ Не подава́ти (пода́ти) ви́гляду — те саме, що Не подава́ти (пода́ти, пока́зувати, показа́ти) ви́ду (див. вид¹). Хіба ж не знає вона, що тітка Докія ні-ні та й обмовляться, що вони хотіли б мати отаку проворну невістку.. Знає це й Дмитро, але, звісно, й вигляду не подає (Стельмах, II, 1962, 131); Не подава́ти (пода́ти) ви́ду див. вид¹; Не подава́ти зна́ку див. знак; Подава́ти вість див. вість; Подава́ти (пода́ти) зві́стку див. зві́стка; Подава́ти (пода́ти) наді́ю (наді́ї): а) обнадіювати, давати підставу надіятися на щось. Я вам безмірно вдячний за щирість до мене, ота щирість Ваша подає мені надію й на Вашу поміч (Коцюб., III, 1956, 160); Оглянули багато розкішних квартир і навіть прицінилися до однієї, подавши господареві надію, що в кінці тижня.. візьмемо її (Досв., Вибр., 1959, 105); б) (тільки недок.) давати підставу чекати успіхів у якій-небудь галузі діяльності (про людину). Потьомкін усунув від командування севастопольською парусною ескадрою Войновича, призначивши на його місце молодого Ушакова, що подавав великі надії як флотоводець (Добр., Очак. розмир, 1965, 287); Подава́ти при́від див. при́від; Подава́ти (пода́ти) при́клад — бути, служити взірцем, зразком. Марія багатьох жінок навколо себе згуртувала, в усьому подавала приклад (Цюпа, Назустріч.., 1958, 366); [Долорес:] Ми, Анно, з тобою по́други щонайвірніші, — ти можеш все мені казать по правді. [Анна:] Спочатку ти мені подай сей приклад (Л. Укр., III, 1952, 329); І знає в дружині з нас кожен: Слова її [вожатої] певні й тверді. Як треба, в навчанні поможе І приклад подасть у труді (Бичко, Вогнище, 1959, 41).

11. наказ. сп. подава́й, подава́йте, пода́й, пода́йте і інфін. Виражає заклик або наказ віддавати кого-, що-небудь у чиєсь розпорядження. — Як же поляже кармазин [багатій], тоді дочку нам подавай, хоч лусни! (П. Куліш, Вибр., 1969, 152); Комбайн не любить «вальсів» — йому простір подавай, тоді він себе покаже (Вишня, І, 1956, 441); Людей, людей мені подайте! Я так за ними затужив! (Мак., Вибр., 1954, 368); Щорс кинувся з тендера в натовп: — Подати командира! (Довж., І, 1958, 182).

12. Надсилати, відправляти що-небудь комусь, кудись. Я прийшов до пошти надати листа. Переді мною стояв солдат.. — подавав телеграму (Хотк., І, 1966, 178); В неділю, як у мене буде більш вільного часу — напишу і подам на пошту (Коцюб., III, 1956, 177); // Повідомляти, передавати що-небудь комусь. Пес оповідає Вовкові, що чувати в селі, а Вовк Псові подає лісові новини (Фр., IV, 1950, 86); А спитай [Лілеє] лишень мого братика, чи хутко він має виїхати до Америки і чи буде ласкав хоч мені подати свою адресу? (Л. Укр., V, 1956, 346).

13. Обліковувати, записувати що-небудь. — То пан радить.. при конскрипції подавати менше худоби, ніж маємо (Фр., II, 1950, 47); // Виражати які-небудь величини у відповідних одиницях. Відстані до зір, беручи до уваги їх колосальність, звичайно подають у світлових роках або в парсеках (Астр., 1956, 103).

14. Вміщати, включати куди-небудь. Як в газеті на портреті Подали передових — Стала жінка на прикметі 1 в старих, і в молодих (С. Ол., Вибр., 1957, 112).

ПОДАВА́ТИ², аю́, ає́ш, док., перех. Дати всім або багатьом, усе або багато чого-небудь. Отаман.. подавав вербівцям ножі і вони почали зішкрібать луску з риби (Н.-Лев., II, 1956, 222).

◊ Подава́ти сло́во — пообіцяти що-небудь один одному, усім або багатьом. Подавали [товариші] один одному слово не розлучатися, щиро гуртом за кожного обстоювати (Гр., II, 1963, 385).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 729 - 731.

Подавати, даю́, є́ш, сов. в. подати, дам, даси, гл.

1) Подавать, подать. Як Бог дасть, то і в вікно подасть. Ном. № 13. Будеш, будеш ти лежати, питонки прохати, та нікому тобі буде і кухля подати. Мет. 86. Подай, мила, свою білу ручку. Мет. 261.

2) Давать, дать. Він мені подав за себе викуп. К. Іов. 73. Йому подам на суд увесь мій побит. К. Іов. 27. Він подавав кожному в руку. Рудч. Ск. І. 67. Подавав серпи їм золотії. АД. І. 81. Подати милостиню. Кв. На церкву подав. Г. Барв. 208. — до рук. Вручать, вручить. — звістку. Извѣщать, извѣстить. Левиц. І. 57. Мил. 217. — рушники. Обычай сватовства: принимая предложеніе, перевязать сватовъ особо для того приготовленными полотенцами. От послався до неї, — вона й рушники подавала. Рудч. Ск. II. 49.

3) Отдавать, отдать въ выраженіяхъ: — на глум, на поталу — См. Глум, потала.

4) Передавать, передать, посылать, послать — письмо, деньги или подарокъ. Вибачайте, що так довго листу не подавала. О. 1862. IX. 111. Коли я умру, то й поховайте і до моєї миленької листи подайте. О. 1861. IV. 96. Ми одписували своєму салдатові та й подали йому два карбованці. Я б гостинчик (татові) подавали, та ніким подать. Мил. 182. Подати мо́ву. Передать (слова). Подали тую мову один по одному, один по одному. ЗОЮР. І. 6.

5) — голос. Отзываться, отозваться, заговорить. Чи ви поніміли? Подайте хоч голос.

6) Казаться, показаться. На лиці наче б то чорний подає. Зміев. у.

7) Подало му. О больномъ: ему лучше. Угор.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 237.