ПРИСІКУВАТИСЯ

ПРИСІ́КУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ПРИСІ́КАТИСЯ, аюся, аєшся, док., розм.

1. Докоряти комусь, звинувачувати когось (перев. безпідставно) у чомусь, використовуючи для цього будь-який привід; чіплятися, прискіпуватися. Він почував себе винуватим перед Галею: він даремно присікувався до неї… (Мирний, І, 1949, 398); До конюхів він присікувався, що в них «збруя горить, як у тих циган» (Тют., Вир, 1964, 34); — Нема до чого сьогодні в лабораторіях причепитися, так він уже до цілого заводу починає присікуватися? (Шовк., Інженери, 1956, 125); — Ну, й хай придивляються собі на здоров’я, ..зараз нема за що вчепитись до нього, то треба, щоб і надалі ні до чого не можна було присікатися (Стельмах, II, 1962, 221).

Присі́куватися до ко́жного сло́ва — використовувати зміст сказаного як привід для докорів, звинувачень і т. ін. — Ну, чого ти присікуєшся до кожного слова? (Жур., Дорога.., 1948, 194).

2. Настирливо звертатися до когось з якими-небудь проханнями, вимогами і т. ін.; набридати комусь чим-небудь. Ті селяни, що подавали йому значніші суми грошей на увільнення своїх синів.., почали присікуватися до нього (Фр., VII, 1951, 331); Хлопці присікуються до Хоми, щоб навчив [свистіти] (Мик., Повісті.., 1956, 6); — До якого Матвія? — уже присікувався дядько, і собі підсуваючи порвану шапурину [шапку] на потилицю (Тют., Вир, 1964, 286); — Ти, Параско, добре радиш, — сказала Кайдашиха, — ходім та присікаймось до тієї дурисвітки, може, вона знає, де Мелашка, та тільки не хоче признаватись (Н.-Лев., II, 1956, 336).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 19.