СЛЬОЗА

СЛЬОЗА́, и, ж.

1. тільки мн. Безбарвна прозора солонувата рідина, яку виділяють розміщені в очній ямці залози при деяких фізіологічних або психічних станах (при подразненні, болі або сильних душевних переживаннях і т. ін.). Біда не дуда: як стане дуть, то аж сльози йдуть (Укр.. присл.., 1963, 40); Богинь напав від чаду дур; Дим очі їв, лилися сльози, З нудьги скакали так, як кози (Котл., І, 1952, 217); [Одарка:] Згадаю було тебе і гірко-гірко заплачу. От і зараз губи вже й сміються, а сльози ще тремтять на очах (Кроп., І, 1958, 61); У Щорса від сміху виступили сльози (Довж., І, 1958, 167); Мати ніжно горнула [дитину] до себе, і в очах її блищали сльози. Сльози радості (Головко, І, 1957, 93); Сльози, великі, як вранішня роса, іскрились у променях сонця на її довгих віях, а на душі було зараз так радісно, так лагідно і легко (Коз., Вісімсот.., 1953, 126); * Образно. Айстри задумані, квіти останнії, осені пізньої сльози багрянії… (Сос., Так ніхто.., 1960, 109); Четвертий день іде невпинно дощ. Багато сліз в захмареного неба! (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 40); * У порівн. Журливо, тихо гомонить вода,— Немов сльозами, краплями спада (Л. Укр., І, 1951, 71); Дві краплинки, ніби сльози, впали з ясена на руку (Гонч., Вибр., 1959, 43); // тільки одн. Одна краплина такої рідини. Галя піднесла головоньку — у, які ж блискали в очицях дві сльози дужі! (Вовчок, I, 1955, 305); Чиясь гаряча сльоза впала йому на опечену руку, і була вона для нього найдорожчою нагородою в житті (Цюпа, Назустріч.., 1958, 373); Я глянув на маму, а вона дивиться на мене такими сумними і водночас ласкавими очима, і раптом сльоза в неї — кап… (Багмут, Опов., 1959, 8); *Образно. Він іноді тикав себе в підборіддя свічкою, яку тільки на хвильку перед тим погасив і з якої ще котилась гаряча сльоза жовтого воску (Мик., Кадильниця, 1959, 31); // тільки одн., у знач. збірн. Певна кількість такої рідини на протилежність до одної краплини. Настя обводить очима шкільні стіни. В очах — сльоза. Прощається (Вас., III, 1960, 311); Кирило Смолярчук протер очі: вони вранці завжди закисали йому й бралися сльозою, наче запорошені (Кос., Новели, 1962, 182); Максим проводжає підсліпуватими, заслоненими сльозою очима обох хлопців, аж поки вони не ховаються за дерева (Бабляк, Літопис.., 1961, 27); *Образно. Вересень постеле синь-полотна, Задимиться в дощовій сльозі (Мал., Запов. джерело, 1959, 72); * У порівн. У снах жінці поскрипують нові кленові двері, на ясних, як сльоза, вікнах сяє поранкове сонце (Стельмах, І, 1962, 221).

Блага́ти (проха́ти, випла́кувати, ви́плакати і т. ін.) слізьми́ (сльоза́ми) — плачем намагатися викликати співчуття в кого-небудь; слізно просити. Зараз і старого покликали; зачинилися з ним, а зачинившися, стали прохати,— попадя словами, а мати моя сльозами (Вовчок, VI, 1956, 222); — Не лай мене; молитимусь, Із самого неба Долю виплачу сльозами І пошлю до тебе (Шевч., І, 1963, 309); Вида́влювати (ви́давити) сльо́зи (сльозу́) див. вида́влювати; Ви́плакати сльо́зи — дуже багато поплакати. Як же втратив я її [милу], — Сльози виплакав свої (Л. Укр., IV, 1954, 85); Втира́ти (вте́рти) сльо́зи (сльозу́) — плакати. — Сама знайшла собі страшну смерть, помагаючи людям. Господи, як жаль бідної доброї Соломії,— говорили молодиці, вертаючись з кладовища з бабою Зінькою та втираючи сльози (Н,-Лев., VI, 1966, 418); Молодичка давай благати, давай проситись, сльозу втирати (Збан., Єдина, 1959, 77); Гаря́чі сльо́зи див. гаря́чий; Гіркі́ (пеку́чі, рясні́ і т. ін.) сльо́зи — болісний, нестримний плач, ридання. Про Якова вона не змогла згадати без того, щоб пекуча туга не скрутила, мов у пучці, її серця, щоб не порвалися разом з гіркими слізьми ще тяжчі, ще гірші прокльони (Мирний, І, 1954, 276); Не дивуйте, що думи глибокі Будять речі та сльози пекучі (Л. Укр., І, 1951, 26); Дави́тися слі́зьми́ (сльоза́ми) — задихатися від приступу плачу; ридати, захлинаючись. Хоч мати і була для неї доброю і не зробила ніякого зла, проте Орися не могла забути, як по ночах давилася сльозами, випрохуючи любові, вимолюючи Тимка, і від тих слів осідала в Орисиних жилах гіркота (Тют., Вир, 1964, 508); Мар’ян дивиться на дружину, сміється, втішаючи її, а вона давиться сльозами і хлипанням (Стельмах, І, 1962, 30); До сліз: а) дуже, надзвичайно. — Оселедець! — згадав своє прізвище в класі,— і до сліз боляче стало за батька, бо то через нього так докучали (Коцюб., II, 1955, 374); До болю близька, До сліз дорога ця земля під ногами! (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 259); б) дуже сильний. Слухачі не видержали, крик нестямний, крик радості до сліз, похоті до забуття .. знявся і ламав своїм гуком оселю вокзалу (Мирний, III, 1954, 273); Дрібні́ сльо́зи ли́ти (вилива́ти); Умива́тися (уми́тися, облива́тися, обли́тися, залива́тися, зали́тися і т. ін.) дрібни́ми сльоза́ми див. дрібни́й; Залива́ти (зали́ти) сльоза́ми (слі́зьми́) див. залива́ти; Залива́тися (зали́тися) сльоза́ми (слі́зьми́) [гірки́ми (невті́шними і т. ін.)] див. залива́тися; Згля́нутися (ува́жити) на сльо́зи — задовольнити чиєсь слізне прохання, поставитись співчутливо до когось. [Гелен:] Боги з Олімпу зглянулись на сльози, .. на благання наші,— без зброї подолали ворогів (Л. Укр., II, 1951, 302); [Xрапко:] Як би уважив на сльози [молодиці] — пропали б мої 200 рублів з процентом, а то грошики дома будуть… (Мирний, V, 1955, 131); Змахну́ти сльозу́ (сльо́зи) — різким рухом витерти сліди плачу. Марійка змахнула сльозу з очей і вдавано тяжко винесла свою повноту в темний коридор, щоб і люди бачили, що от-от з’явиться на світ нове життя (Стельмах, II, 1962, 20); Сльози деякі змахнули (Сос., І, 1957, 375); Зрони́ти сльозу́ див. зрони́ти; З слі́зьми́ (сльоза́ми) [на оча́х (в оча́х)] — плачучи. Майже з слізьми в очах покидав капітан пороги офіцерського касино (Фр., VI, 1951, 390); Останній раз помолилась [Онися] перед батьківськими образами й з сльозами виїхала з батькового двору (Н.-Лев., III, 1956, 83); Прощайте, гори і вокзали, куди летів наш димний шлях, і ви, дядьки, що проводжали полки з сльозами на очах… (Сос., II, 1958, 423); Мати зі сльозами почала розповідати про свого мужа (Стельмах, II, 1962, 212); Зупини́ти сльо́зи див. зупиня́ти; [І] сміх і сльо́зи див. сміх; Кипля́ть (кипі́ли) сльо́зи в (на) оча́х див. кипі́ти; Ко́тяться (покоти́лися, ли́нуть) дрібні́ (рясні́, пеку́чі і т. ін.) сльо́зи по чому — хто-небудь гірко, невтішно плаче. — Га! — сказав Микола і замовк, тільки грубі, пекучі сльози покотилися по його блідому, замученому, порохом припалому лицю (Фр., І, 1955, 366); Крива́ві сльо́зи див. крива́вий; Крізь сльо́зи (перев. з дієсл. промовляти, говорити, відповідати, посміхнутися, сміятися і т. ін.) — плачучи. Заплакала Ярина, Як тая дитина, І крізь сльози промовляла: — Покине! покине! (Шевч., II, 1963, 334); — Іди вже,— майже крізь сльози говорила вона. — Чуєш, десь літаки гудуть? (Тют., Вир, 1964, 266); — Їду, брате,— крізь сльози відповідає жінка. — Бодай нікому так не їхати (Стельмах, І, 1962, 9); — Іваночку, то зовсім інше,— посміхнулась Уляна крізь сльози. — То війна, а це життя (Довж., І, 1958, 392); Ні, я хочу крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні (Л. Укр., І, 1951, 41); Ли́ти сльо́зи див. ли́ти; Ми́тися сльозо́ю (слі́зьми́) див. ми́тися; Моли́ти сльоза́ми див. моли́ти; Мо́ре сліз — дуже багато сліз. Все горе те, все море сліз, ..Всі муки ті, що ти поніс, Народе мій, забудь! (Фр., XIII, 1954, 123); Наверта́ються (наверну́лися) сльо́зи [на о́чі] — хто-небудь готовий заплакати. Вона знову заламала руки, знову, як поламані, захрущали пальці; на очі навернулися сльози, от-от бризнуть… (Мирний, І, 1949, 341); У Олександри Василівни навернулись сльози (Довж., І, 1958, 409); Налива́тися (нали́тися) слі́зьми́ див. налива́тися; Облива́ти (обли́ти, обмива́ти, обми́ти, полива́ти, поли́ти і т. ін.) [гірки́ми (гаря́чими, рясни́ми і т. ін.)] сльоза́ми (слі́зьми́) кого, що — сильно плакати над ким-, чим-небудь, часом від радості. Татко ручку доні цілував і гіркими сльозами обливав (Л. Укр., І, 1951, 31); Раптом убігає до кімнати Поет Тарас Григорович Шевченко, Стискає Олдріджа в міцних обіймах, Гарячими сльозами обливає (Рильський, І, 1956, 170); Живий жаль брав дівчину за серце, рясними слізьми обливала вона не тільки лице, а й лапатий виноградний лист (Коцюб., І, 1955, 272); Облива́ють (облили́) дрібні́ (гіркі́, рясні́ і т. ін.) сльо́зи кого — хто-небудь гірко, невтішно плаче; Обте́рти (обіте́рти) сльо́зи див. обтира́ти; О́чі слі́зьми́ (сльоза́ми) забіга́ють (забі́гли) див. забіга́ти; Пла́кати (запла́кати, рида́ти, зарида́ти) [гірки́ми (дрібни́ми, крива́вими і т. ін.)] слі́зьми́ (сльоза́ми) — гірко плакати, ридати. Кармель їде гаєм і співає, коли бачить — недалечко від шляху молода дівчина зрива якесь зілля й плаче гіркими слізьми (Вовчок, І, 1955, 350); — Чи згадав далеку милу й заридав дрібними слізьми на чужині? (Л. Укр., І, 1951, 306); * Образно. День стрівали — де хиталось жито, Де сльозами плакала трава… (Ю. Янов., V, 1959, 18); Глухо шумів дощ об дах. Сивими дрібними сльозами плакали вікна (Гончар, IV, 1960, 64); Пролива́ти (проли́ти) сльо́зи див. пролива́ти; Пуска́ти (пусти́ти) сльо́зи (сльозу́) — плакати. — Любов згадала,.. сльози пускаєш? (Ю. Янов., II, 1958, 106); Наш сердешний Забрьоха сидить, мов гарячим борщем похлинувся.. і поблід, і посивів,.. і сльози пустив (Кв.-Осн., II, 1956, 219); Іван розчулено схлипнув, пустив сльозу, обхопив рвучко за шию Сеспеля, поцілував у худючу вилицю (Збан., Сеспель, 1961, 298); Рони́ти (роня́ти) сльо́зи (сльозу́) див. рони́ти; Сльо́зи закрути́лися в (на) о́ці (оча́х) див. закрути́тися²; Сльо́зи залива́ють (залили́ і т. д.) о́чі (лице́ і т. ін.) див. залива́ти; Сльо́зи кру́тяться (сльоза́ кру́титься) в оча́х див. крути́тися; Ти́хі сльо́зи — плач, при якому не хлипають і сльози спокійно течуть з очей. З свого віку дитячого поперед усього пам’ятаю нашу хату білу та матусині сльози тихі (Вовчок, VI, 1956, 220); Тремтя́ть (тремті́ли) сльо́зи на оча́х — хто-небудь от-от готовий заплакати; Умива́тися (уми́тися) слі́зьми́ (сльоза́ми і т. ін.) див. умива́тися; У сльоза́х: а) заплаканий, з слізьми на очах. В сльозах ніхто не бачить, а як пісні співаю,— так чують (Укр.. присл.., 1955, 136); В жалю, в сльозах і гіркім смутку Богиня сіла в просту будку, На передку сів Купидон (Котл., І, 1952, 217); Стояла [Ганна] в сутіні на стежці — в задумі, чи у ваганні, чи, може, в сльозах (Гончар, II, 1959, 260); б) у горі. На кару Сироти остались. В сльозах росли, та й виросли (Шевч., І, 1963, 114); У сльо́зи — починати плакати. Ув однім тільки була в них журба: не давав їм бог діточок. Так що ж? Настя, як здума про себе, то зараз у сльози (Кв.-Осн., II, 1956, 24).

∆ Зозу́лині сльо́зи див. зозу́лин.

◊ Вилива́ти (ви́лити) сльоза́ми — плачучи, полегшувати свій стан, трохи заспокоюватися. Розказав би про те лихо, Та чи то ж повірять!.. Та й нащо те знати, що сльозами перед вами Буду виливати? (Шевч., І, 1963, 31); Петрусь припав до подушки — і не словами, а сльозами виливав їй своє лихо (Мирний, І, 1954, 332); Вилива́ти (ви́лити) сльо́зи див. вилива́ти; Вилива́ти (ви́лити) (бага́то (бага́цько)] сліз чиїх — приносячи горе, завдаючи болю, змушувати когось плакати, переживати.— Ти знаєш, він який суціга, Паливода і горлоріз; По світу як іще побіга, Чиїхсь багацько виллє сліз (Котл., І, 1952, 66); Вису́шувати (ви́сушити) сльо́зи (сльозу́) див. вису́шувати; Ви́точити сльо́зи [з оче́й] див. вито́чувати²; Відізву́ться (відізва́лися) сльо́зи див. відзива́тися; Віділлю́ться во́вкові ове́чі сльо́зи; Відлива́ються (віділлю́ться) сльо́зи див. відлива́тися; Горю́чі сльо́зи див. горю́чий; Да́ти во́лю сльоза́м — плакати не стримуючись. Стоїть Катря серед поля, Дала сльозам волю (Шевч., І, 1963, 34); Ніну підкосило його зауваження. Вразлива, боязка, вона нічого не знайшлася відповісти на своє виправдання, мерщій побігла додому і дала волю сльозам (Гур., Через замети, 1961, 37); Дово́дити (довести́) до сліз кого — призводити кого-небудь до плачу. — Наш брат і жартує так,.. що іншого й до сліз доведе (П. Куліш, Вибр., 1969, 135); Гадали було дівки зрушити її, до сліз довести, щоб заплакала (Хотк., II, 1966, 97); Загово́рювати сльо́зи (з запереч. не сліз) — заспокоювати, утішати, втихомирювати. — Чого ж тепер Кирило мовчить? Чому не заговорює гірких сліз сиротливої дочки свого безталанного товариша?.. (Мирний, III, 1954, 67); Закипа́ють (закипі́ли) сльо́зи див. закипа́ти; Залиша́ти (залиши́ти, зоставля́ти, зоста́вити і т. ін.) на сльо́зи — лишати в чарці, склянці і т. ін. недопитий алкогольний напій, що, за народним повір’ям, спричиниться до горя.— Та випийте-бо, свахо, більше. Невже оце ви зоставляєте стільки на сльози? (Н.-Лев., II, 1956, 281); Засіва́ти зе́млю слі́зьми́ див. засіва́ти; За слі́зьми́ (сльоза́ми) [і (й)] сві́ту (сві́та) (бі́лого (бо́жого)] (нічо́го) не ба́чити — гірко плачучи, страждаючи від горя і т. ін., нічого не помічати, не звертати ні на що уваги. А та безталанна за слізьми й світа божого не бачить і слова не промовить (П. Куліш, Вибр., 1969, 136); — Любий, милий, кровиночко моя! Пишемо ми з Марією цього листа, а за слізьми світа білого не бачимо (Логв., Давні рани, 1961, 19); За сльозами за гіркими І світа не бачить [Катерина], Тілько сина пригортає, Цілує та плаче (Шевч., І, 1963, 28); Серце в неї щеміло, боліло; голова, як отуманена; за сльозами вона нічого не бачила (Мирний, І, 1949, 319); Захлина́тися (захлину́тися сльоза́ми див. захлина́тися; Захо́дитися (зайти́ся сльоза́ми див. захо́дитися²; Ки́дає (ки́дало, ки́нуло в сльо́зи (в сльозу́) див. ки́дати; Ки́датися (ки́нутися) в сльо́зи — почати плакати. Кинулась Явдоха в жаль та сльози (Мирний, І, 1949, 357); Ковта́ти сльо́зи див. ковта́ти; Кото́ві (коту́) на сльо́зи нема́ (ви́стачить і т. ін.) див. кіт; Крокоди́лячі (крокоди́лові) сльо́зи див. крокоди́лячий, крокоди́лів; Кулака́ми сльо́зи утира́ти — попадати в скрутне становище. Не раз Зозуля Горлицю згадала, Як кулаками сльози утирала (Гл., Вибр., 1951, 134); Ли́ти (пролива́ти) крокоди́лячі (крокоди́лові) сльо́зи — лицемірно, удавано шкодувати з якогось приводу, нещиро співчувати кому-небудь. Клаус Менерт очолив усю підступну систему ідеологічних диверсій, які вели з території ФРН проти Чехословаччини. Тепер Менерт ллє крокодилячі сльози з приводу «нещасної долі» чехів і словаків (Літ. Укр., 27.XII 1968, 4); Мішо́к сліз, зневажл.— плаксива людина. [Катерина:] І як я могла з тобою дружити, з таким мішком сліз! (Корн., 1955, 306); Наковта́тися сліз див. наковта́тися; Насиса́тися (насса́тися) сліз див. насиса́тися; Облива́ти (обли́тися) [гірки́ми (гаря́чими і т. ін.)] слі́зьми́ (сльоза́ми) див. облива́тися; Обсипа́тися (обси́патися) слі́зьми́ (сльоза́ми) див. обсипа́тися; Обсу́шувати (обсуши́ти) сльо́зи див. обсу́шувати; Палкі́ (палю́чі) сльо́зи див. палки́й, палю́чий; Пи́ти сльо́зи чиї — мучити, кривдити кого-небудь, знущатися з когось. Скільки днів моїх ти губиш! Скільки сліз моїх ти п’єш! Чи таки ж мене ти любиш? Чи одну ману даєш? (Пісні та романси, II, 1956, 15); Повилива́ти сльо́зи див. повилива́ти; Проби́ти сльозо́ю кого — плачем зворушити, розчулити когось; Розлива́тися (розли́тися, розілля́тися) [палю́чими (гірки́ми і т. ін.)] слі́зьми́ (сльоза́ми) — гірко, невтішно плакати, ридати. Катря впала коло тії кам’яної постелі на коліна, розливається слізьми (Вовчок, І, 1955, 230); Дитина закоришмалась на руках у Домни, запхикала чогось, … а Домна так і розіллялась слізьми (Коцюб., І, 1955, 123); Розпіка́ти (розпекти́) до сліз кого — глузуючи, насміхаючись і т. ін., виводити з рівноваги, доводити до плачу кого-небудь; Розпуска́ти (розпусти́ти) сльо́зи див. розпуска́ти; Слі́зьми́ зли́тися див. злива́тися; Сльоза́ сльозу́ побива́є див. побива́ти; Сльо́зи скипі́лися див. скипа́тися¹; Смія́тися сльоза́ми див. смія́тися; Спиня́ти (спини́ти) сльо́зи див. спиня́ти; Схо́дити слі́зьми́ (сльоза́ми) — гірко плакати, знесилюватися від плачу; Тонки́й на сльо́зи див. тонки́й; Точи́ти сльо́зи: а) плакати. Над огнем отаман точить п’яні сльози, і перчина носа світиться із тьми (Сос., І, 1957, 368); б) доводити до плачу. Щастя, як горе, — точить сльози (Укр.. присл.., 1963, 181); в) кривдити кого-небудь. Гуляли ляхи, порались ксьондзи, дуріли, казились, точили сльози і кров народу (Стор., 1957, 367); Угна́ти в сльо́зи — довести до плачу. — Ні, треба їх угнати в такі сльози, щоб і приказки не підібрав до них, хіба тоді покаються (Панч, Гомон. Україна, 1954, 307); Уда́ритися в сльо́зи див. ударя́тися; Хова́ти сльозу́ — стримувати плач. Хтось.. сміється оком карим, Сльозу ховаючи (Рильський, II, 1960, 18); Як у кота́ сліз — дуже мало.

2. перев. мн. Плач, ридання. Сльозами горю не поможеш (Укр.. присл.., 1955, 70); Настав великдень, він пов’язується у Данилка з материними сльозами, бо батько не вилазить із чужих хат і випиває з усіма, хто його частує (Ю. Янов., II, 1958, 184); Продер я стріху, зліз на землю, і пішов від смерті, пішов, хитаючись од сліз… (Сос., II, 1958, 396); Були особливо прикрі безпричинні й незрозумілі мамині сльози (Смолич, II, 1958, 23); *Образно. І звуки танків, і пісні, й гармоні сльози голосні в огні зорі вечорової… (Сос., II, 1958, 362).

3. перев. мн. Горе, страждання. Гостям сміх, а хазяям сльози (Номис, 1864, № 11947); До неї горнулись мої всі малятка, сльози свої їй несли, вона ж дарувала їм усміх (Л. Укр., І, 1951, 230); Він знав, що сльози й радість — це невід’ємні частки людського щастя (Ю. Янов., II, 1958, 44); Ми йдем вам відплатить за сльози, кров, за муки, що бідний люд віки тернистим шляхом лив… (Сос., І, 1957, 52); Так і Грузію в годину Лиховісної грози, Як хиталися непевні Історичні терези, Врятував народ російський Від неволі, від сльози (Рильський, III, 1961, 109); * Образно. Не так ще багато літ минуло, як умер Довбуш і народилася його пісня, а от ввібрала вже в себе тисячолітню скорботу народу, сльози гір і осінню печаль осінніх полонин (Хотк., II, 1966, 158).

4. перев. мн., перен. Краплини соку, вологи, що виділяються на поверхні чого-небудь. О, скільки ран було На тім прекраснім тілі! Скільки сліз По стовбурі стрункому [берези] прокотилось (Рильський, III, 1961, 170).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 386.

Сльоза, зи, ж. Слеза. Да не лай мене, моя мати, гіркими словами, — обіллюся із вечора дрібними сльозами. Мет. 85. За слізьми світа не бачив. Левиц. І. 38. Вода…. холодна та чиста, як сльоза. Рудч. Ск. II. 45. Ум. Слі́зка, слізонька, слізочка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 154.