ВИЛИВАТИ

ВИЛИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ЛИТИ, ллю, ллєш і рідко ВИ́ЛЛЯТИ, лляю, лляєш, док., перех. 1. Видаляти назовні з посуду, з певної заглибини і т. ін. яку-небудь рідину Він, сьому випивши восьмуху, Послідки з кварти виливав (Котл., І, 1952, 69); Чимало колгоспників чуба нагріло, пораючись коло отієї сили землі, каміння, води по котлованах, яку доводилось виливати відрами (Ю. Янов., І, 1958, 523); Прийшла [панночка] до криниці, набрала відро води та й вилила на сход сонця (Кв.-Осн., II, 1956, 198): Назустріч ішов мокрий механік. Він уже встиг вилляти воду з чобіт (Трубл., І, 1955, 128).

Вилива́ти (ви́лити) сльо́зи — гірко плакати. Дивилася [мати] за батьком, виливаючи сльози, а він усе далі, та й за гору зайшов (Вовчок, І, 1955, 215); Виллє [сиротина] сльози на могилу — Серденько спочине (Шевч., І, 1951, 45).

2. перен., у чому, чим, у що. Висловлювати, виявляти, передавати в який-небудь спосіб свої почуття, думки і т. ін. Хотіла б я буть соловейком, Щоб думу, що серце живить, В піснях голосних виливати (Дн. Чайка, Тв., 1960, 323); Є такі люди, що найважчу тугу виливають сміхом, жартами (Мирний, І, 1949, 221); Голос ночі і зір виливав я у спів… (Зеров, Вибр., 1966, 387); Хазяїн приніс ще меду і став виливати перед гостями своє горе (Козл., Сонце.., 1957, 43); Готувався [Саїд] вилити смертельну лють, що збиралася віками (Ле, Міжгір’я, 1953, 76).

◊ Вилива́ти (ви́лити) ду́шу (се́рце) — висловлювати, виявляти свої почуття, переживання. Співали вони невгаваючи, в піснях виливали свою наболілу душу (Фр., III, 1950, 60); Заспівали в полі пісню трактористи, виливають серце у словах простих (Сос., Солов. далі, 1957, 14); Він відразу запалився бажанням вилити хоч раз перед живою, чулою людиною свою душу (Вас., І, 1959, 351).

3. Виготовляти речі, деталі способом наливання розтопленого металу у певні форми. Інші збились біля кузень, лагодили броню, гострили шаблі, насаджували на списи ратища і виливали кулі (Стор., I, 1957, 397); Варя Кочубей виливала з алюмінію ложки в неробочий час (Ткач, Плем’я.., 1961, 46); * У порівн. Пошив, наче вилив (Мирний, IV, 1955, 117).

4. Ллючи воду в нору, виганяти (звіра, звірка). Він і в колгоспі працював: ходив у поле виливати водою ховрахів (Мокр., Острів.., 1961, 35).

5. діал. Розливатися. — Сеї ночі впали дощі в горах, а по кождій зливі наш потік виливав (Фр., VI, 1951, 123).

◊ Вилива́ти (ви́лити, ви́лляти) переполо́х (уро́ки), заст. — знахарськими способами лікувати знервовану переляком людину. [Оришка:] Перелякали дитину, глядіть, щоб не довелось переполоху виливати (Кроп., V, 1959, 98); Наша знахарка — баба Горпиниха, що й уроки виливає, бешиху шепче і пропасницю вичитує (Мирний, IV, 1955, 352); Вилива́ти з во́ску [тала́н-] до́лю, заст. — ворожити, ллючи розтоплений віск у воду. І ворожка ворожила, Пристріт замовляла, Талан-долю за три шаги З воску виливала (Шевч., І, 1951, 283).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 421.

Виливати, ва́ю, єш, сов. в. вилити, ллю, ллєш, гл. Выливать, вылить; изливать, излить. Дешеву юшку на двір виливають, а дорогу поїдають. Ном. № 10537. За карії оченята, за чорнії брови серце рвалося, сміялось, впливало мову. Шевч. 4. Бач, на що здалися карі оченята, щоб під чужим тином сльози виливать. Шевч. 80. На Андрея виливають воском, оливом. О. 1861. X. 48. Як з воску вилив. Хорошо, аккуратно сдѣлать вещь. Мнж. 171.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 167.