ВІДЗИВАТИСЯ

ВІДЗИВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ВІДІЗВА́ТИСЯ, ву́ся, ве́шся, док. 1. Відповідати на чий-небудь поклик, звертання; казати що-небудь у відповідь; відгукуватися, відкликатися. [Голос:] Гов, Лукашу, гов? го-го-го-го! А де ти? [Лукаш (відзивається):] Ось я йду! (Л. Укр., III, 1952, 205); Іван Голуб прокинувся серед ночі. — Давай закуримо, Васо… Але Васо не відзивався (Дмит., Наречена, 1959, 109); — Старче Йване! Старче Йване! — довго кликали посланці, —а внизу лиш море вило, та не відізвавсь Іван (Фр., XI, 1952, 211); // Подавати голос у відповідь на той чи інший звук (про тварин). Як тілько гончі заганяли, Загавкали, заскавучали, То муцик, вирвавшись на двір, На голос гончих одізвався (Котл., І, 1952, 181); // діал. Говорити до кого-небудь. [Мати:] А ти, братуню, вже б не відзивався, коли не зачіпають! (Л. Укр., III, 1952, 226); * Образно. На недалекій дзвіниці відізвався тоненький дзвоник.. на знак, що зараз починається вечірня (Мак., Вибр., 1954, 203).

2. Звучати у відповідь на якийсь звук, голос; відбиватися. В ярах відзивався відгомін (Коб., І, 1956, 442); — Г-ей! — кликав Іван перед себе. — Г-ей! — відізвалось глухо на його поклик, як з-під води (Коцюб., II, 1955, 327).

3. Висловлювати думку про кого-, що-небудь; давати оцінку комусь, чомусь. Про артисток Кропивницького Руденко одзивається скептично, але він їх давно не бачив (Л. Укр., V, 1956, 218); Ні про кого із тих, хто духовно живив Франка, він не відзивався з такою любов’ю.., як про Чернишевського (Рад. літ-во, 3, 1957, 41).

4. у кого, у кому-чому, перен. Давати про себе знати; виявлятися (про почуття, думки і т. ін.). — Таке весілля зроблю, що ну! щоб туга не відзивалася ні в мене, ні в тебе! (Кв.-Осн., II, 1956, 349); Наче сам я серед гаю. Бачу Леніна чоло. І його думки далекі Відзиваються в мені (Воронько, Тепло.., 1959, 16); Далеко не кожний Ваш вірш одізвався так мені десь аж в глибині серця, як оці картки "Із дневника" (Л. Укр., V, 1956, 432); Це зітхання відізвалося у вухах Бояринова гучніше за постріл (Ткач, Моряки, 1948, 42).

◊ Відізву́ться (відізва́лися) кому чиїсь сльо́зи (слі́зки) — прийдеться (прийшлося) кому-небудь за щось відповідати. Одізвуться вовкові коров’ячі слізки (Номис, 1864, № 4099).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 585.

Відзиватися, ваюся, єшся, сов. в. відізватися, звуся, вешся, гл. Отзываться, отозваться. Чуб. І. 141.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 213.