ЛИТИ

ЛИ́ТИ, ллю, ллєш, недок.

1. перех. і без додатка. Змушувати текти, витікати яку-небудь рідину. Вже не пам’ятаю, чи довго я там спала. Тільки чую, мене штовхає під бік якийсь молдаван і ллє мені на лице воду з тикви (Н.-Лев., III, 1956, 265); Скривилась [баба-яга] кисло на борщ, мов середа на п’ятницю.. — Це — каже, — не борщ, а кисла юшка, хоч на хвіст лий собаці! (Козл., Мандрівники, 1946, 43); Пані в кріслі. Коло неї — сполохані, заспані покоївки, дають нюхати, ллють краплі в стакан (Вас., III, 1960, 351); "Грай, кобзарю, лий, шинкарю!" Козаки гукали. Шинкар знає, наливає І не схаменеться (Шевч., І, 1963, 74); // перен. Випромінювати, видихати, поширювати навколо себе (світло, пахощі, звуки і т. ін.). Сріблистий місяць тихо Чарівне світло лив на сонну землю (Фр., XIII, 1954, 222); Зацвітали магнолії, цитринові пахощі лили широко розчинені пелюстки їхніх квіток (Скл., Помилка, 1933, 107); // Те саме, що розлива́ти. Де п’ють, то там і ллють, без шкоди не бува (Г.-Арт., Байки.., 1958, 61).

◊ Ли́ти во́ду — вести пусту, беззмістовну розмову; Ли́ти во́ду на чий млин (чиє ко́лесо) — діяти на чию-небудь користь. Ревізіоністи ллють воду на млин буржуазії, яка добре розуміє, що сила робітничого класу в створених ним марксистсько-ленінських партіях (Ком. Укр., 5, 1960, 31); Сторонникам [прихильникам] чистої естетики, що ллють воду на млин ворога, ми заявляємо: вам з нами не по путі (Мал., Думки.., 1959, 5); Ли́ти (пролива́ти, проли́ти, точи́ти) кров див. кров; Ли́ти піт — важко працювати. Честь тому, хто в землю чорну В спеку, в холод піт свій ллє! (Граб., І, 1959, 511); Вранці вийшли на роботу.. І не стидались лити поту На лоні братньої землі (Олесь, Вибр., 1958, 408); Ли́ти сльо́зи (слі́зки) — гірко плакати. Думав жити, поживати Та бога хвалити, А довелось на чужині Тілько сльози лити! (Шевч., II, 1953, 106); Ранні пташки росу п’ють, а пізні слізки ллють (Укр.. присл.., 1955, 204).

2. неперех. Сильно, безперервно текти. Як же хлине дощ, і вже не йде, а ллє (Кв.-Осн., II, 1956, 413); Він показав руки свої в землюці і в крові. — Бач, чим підкопувалися! Аж піт з усіх лив (Головко, І, 1957, 113); // безос. Відразу ж з неба хлюпнув не дощ, а небачена злива. Лило як з відра безперервним потоком (Збан., Сеспель, 1961, 445).

◊ За спи́ну (ши́ю) не ллє — немає чого поспішати. [Кармелюк:] Перебили тобі рахубу, Мошко, ну, та нічого — за спину не ллє, починай [грати] знову (Вас., III, 1960, 187); [Недоросток:] Нема чого нам поспішатись, адже за шию не ллє? (Вас., III, 1960, 17); Ливце́м (ли́внем) ли́ти — іти дуже сильно (про дощ).

3. перех. Виготовляти що-небудь із розплавленої речовини. — Ну, тепер тілько осені діждати, сала купити — та й свічки почнемо лити (Мирний, І, 1954, 229); Є в нашім місті вулиця, Де сталь гарячу ллють, Де кораблі будують (Нагн., Слово.., 1954, 53).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 494.

Ли́ти, ллю, ллєш, гл.

1) Лить, наливать, проливать. Дощ ллє, як з луба. Ном. № 573. Нащо в море воду лить, коли море повно? Ном. № 1455. Подруженьки будуть меди-вина пити, а ти слізоньки лити. Грин. III. 542.

2) Лить, отливать, выливать. Десь дзвін великий лили. Ном. № 7807.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 363.