ПАЛКИЙ

ПАЛКИ́Й, а́, е́.

1. Який добре горить, швидко займається. Березові дрова дуже палкі (Сл. Гр.); У донецькому вибої, в надрах вугільних шарів, народилися герої.. А у шахті — залізниці, поїзд мчить палке добро (Уп., Вітчизна миру, 1951, 153).

2. Який має дуже високу температуру і виділяє багато тепла; жаркий, палючий. Сонце палке сипле стріли на білую крейду, Вітер здійма порохи (Л. Укр., І, 1951, 151); А може, й справді мудрість в тім, Що краще у житті Згоріть на полум’ї палкім, Ніж згаснуть в темноті (Бичко, Простота, 1963, 13); * Образно. Спокійно дихала земля, від радості ясна, від щастя, що сердець людських вона відчула стук, палкий вогонь поривів їх і ласку теплих рук (Гонч., Вибр., 1959, 330); // перен. Про дуже яскраву барву (перев. червону і жовту). Хиляючись до тих квіток палких, Я чув, що .. спів солодкий з них виходить (Фр., XI, 1952, 291); Снаряди в маєтку падали й падали, із співом опускаючись з висоти, і Сагайда на мить задивився на них.. Наче це сама Батьківщина послала їм сюди за тисячі верст вогнисті вітання, осипаючи своїх синів палким червоним цвітом (Гончар, III, 1959, 161).

Палки́й день — дуже теплий день. День був палкий, гарячий, а до того сонячного жару піддавали ще й гармати свого (Мирний, І, 1949, 232); Палке́ лі́то — жарке літо; Палки́й моро́з — лютий, дошкульний мороз, який ніби обпалює все живе. Ось іти зібрався лицар молодий в дорогу.., пустеля перед ним як жар горить, холодні іскри, то роса для нього, біленький сніг, то пелюстки лілей, палкий мороз — пал сонця весняного (Л. Укр., І, 1951, 225).

3. перен. Який має надзвичайно гарячий темперамент; сповнений енергії, пристрасті. Була в їх дочка Катря… Ся не в матір зародилася — палка, прудка дівчина — трудно їй було батеньку коритись (Вовчок, І, 1955, 182); Палка молодіж у живі очі сміється старому [Хо], кепкує з його заходів, зве його порохном (Коцюб., I, 1955, 171); І станем ми,.. Палкий юнак і сива голова, По лікті засукавши рукава, До чистої, як перший сон, роботи (Рильський, II, 1960, 217); // Який виражає сильне почуття, сповнений великої пристрасті. Ой, палка ти була, моя пісне! Як тебе почала я співати (Л. Укр., І, 1951, 125); Гребінка і його знайомі трохи не плакали, читаючи палкі, щирі рядки (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 144); Кохання обняло її палку душу ніби полум’ям (Н.-Лев., III, 1956, 329); // Щирий, послідовний у своїх переконаннях, уподобаннях, наслідуванні кого-, чого-небудь. — Не смію бути докучливим, пане професор, але в мені ви маєте найщирішого друга. Я — ваш палкий учень (Донч., II, 1956, 76); 3 початку революційної діяльності і до кінця свого життя Грабовський був палким поборником зміцнення дружби двох братніх народів — російського і українського (Ком. Укр., 8, 1964, 74).

◊ Палка́ голова́ (голі́вка); Палке́ се́рце (се́рденько) — хтось сповнений великої пристрасті, має пристрасну вдачу. Ну, а яка ж бо ти [волошка] люба в вінку, Що обвиває голівку палку (Рильський, III, 1961, 179); Я пригорну тебе до свого серденька, А воно ж палке, як жар (Стар., Поет. тв., 1958, 32); Палкі́ сльо́зи — сльози, викликані дуже сильними переживаннями. П’яними руками пригортає [Чіпка] до п’яного серця свою Галю, не примічаючи палких сліз на її очах та смутку на змарнілому личку… (Мирний, І, 1949, 399); По війні ти на звалищах міста лишився один І палкі твої сльози точили холодне каміння (Л. Укр., І, 1951, 183).

4. перен. Який дуже легко збуджується; надто запальний. Лукина трохи боялась Уласа, палкого, часом не в міру сердитого (Н.-Лев., III, 1956, 327); Андрійко — скорий був, палкий, як іскра, — то було тричі на день і більш посвариться з дітьми на улиці, а то й поб’ється (Вовчок, І, 1955, 275); — Я людина палка: вхоплю шаблюку й покажу, що значить герой Москви та Смоленська, — гордовито взявся Бжеський в боки (Тулуб, Людолови, І, 1957, 14); // Надзвичайно жвавий, рухливий; баский (про коня). Хто із них у ріднім домі, Під теплом весінніх хмар Шаблю зніме і поставить В плуг палкого скакуна..? (Нагн., Пісня.., 1949, 97).

5. Який потребує зосередження, напруження всіх сил. Там знов дідусь недужий в хаті сам, все кашля й стогне, та води подати нема кому — палкий жнив’яний час! (Фр., XI, 1952, 158).

6. перен. Доведений до граничного напруження; жорстокий, запеклий (про бій, боротьбу і т. ін.). О земле, зрита битвою палкою, Ти нам здаля здіймалась, як маяк!.. (Нагн., Вибр., 1950, 132); // Який проходить дуже жваво, напружено. Починалась палка суперечка, в якій часом необережне слово з уст о. Василя ображало Раїсу (Коцюб., І, 1955, 324); Нарада була коротка, але палка (Донч., V, 1957, 392).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 31.

Палкий, а́, е́

1) Горючій, удобосгараемый. Березові дрова дуже палкі.

2) Вспыльчивый, горячій. Палкий був чоловік наш піп, але й правда була. Камен. у.

3) Пылкій. До роботи палка. Г. Барв. 424. Ум. Палке́нький, палкесенький.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 89.