ОБТИРАТИ

ОБТИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБТЕ́РТИ і ОБІТЕ́РТИ, обітру́, обітре́ш; мин. ч. обте́р, ла, ло; док., перех.

1. чим, об що, від чого і без додатка. Витираючи по поверхні, робити що-небудь сухим, чистим. Невідома підійшла під ліхтарню і почала об стовпець обтирати свої покаляні чоботи (Мирний, III, 1954, 391); — Оця хустина — обтирать чоло, Цей персник — люте відганяти зло (Рильський, II, 1960, 271); Сашко.. обтирав клоччям брезентові крила аеропланчика від пороху (Смолич, V, 1959, 27); Ще гаразд не обмила [Мелашка] тіста на руках, обтерла їх сяк-так рушником (Н.-Лев., II, 1956, 324); Коли Орися піднесла йому полумисок з грушами, взяв одну, обтер об рукав білої сорочки й почав їсти (Довж., І, 1958, 66); // чим, з чого і без додатка. Витираючи, знімати з поверхні. Вольф.. широкою долонею обтирав собі піт із чола (Фр., VIII, 1952, 366); Вона пізнала те місце, де лежав одного весняного дня Тимко після бійки з братом, а вона обтирала йому кров із подряпаної щоки (Тют., Вир, 1964, 518); Зітхнула Настя важко, обтерла сльози дрібні (Вовчок, І, 1955, 264); По дорозі підняв [Карпо Петрович] Дорин картуз, обтер старанно.. рукавом глину і поніс так в лівій руці (Коцюб., II, 1955, 380); Дитина, не вміючи боронитися від цуценяти, ще й дужче заголосить, думаючи, що хто-небудь прибіжить його оборонити і обітерти… (Кв.-Осн., II, 1956, 172).

◊ Обте́рти (обіте́рти) піт з чола́ кому, чийого — полегшити чию-небудь долю. Чи той вибраний Якима голосом пан зі Львова обітре той кривавий піт з мужицького чола (Кобр., Вибр., 1954, 69); Обте́рти (обіте́рти) сльо́зи (о́чі) кому, чиї — втішити кого-небудь. — Те бажання — братам помогти І їх сльози обтерти (Фр., XII, 1953, 513); Була хвилина, що він так хотів і кинутись до неї, обітерти, осушити гарячі сльози, та якось задержався (Мирний, IV, 1955, 175); А може, ще вернеться син із боїв І очі обітре, і жито посіє (Стельмах, Жито.., 1954, 24); Обтира́ти спи́ною (спи́нами) сті́ни (кре́йду) — подовгу стояти або сидіти без діла. Хлопці й дівчата обтирають у фойє спинами крейду, плюхають насіння (Мушк., Серце.., 1962, 58).

2. Розтирати тіло з лікувальною метою шматком тканини, намоченої в якій-небудь рідині. Обтирайте тіло водою, систематично робіть зарядку — все це підвищує опірність організму хворобам (Веч. Київ, 21.І 1963, 3); Роздягли Павла до голого тіла.. Санітари обтерли його спиртом (Кучер, Голод, 1961, 341); // Обмивати, протираючи по поверхні якою-небудь рідиною. Він.. скинув сорочку і почав обтирати одеколоном біле, жовтаве од старості тіло (Коцюб., II, 1955, 383).

3. рідко. Робити стертим, потертим з поверхні; пошкоджувати тертям поверхню чого-небудь. * Образно. Од которого часу ви мене ніби не бачите: я вже обтерла ваші пороги, на дверях стоячи (Н.-Лев., II, 1956, 22).

◊ Обтира́ти кутки́, жарт. — часто засиджуватися, подовгу просиджувати в кого-небудь. Тоді були вони з нею приятелями й разом обтирали кутки в батюшчиних кімнатах (Вас., І, 1959, 192).

4. тільки док., перен., розм. Призвичаїти до якої-небудь обстановки; навчити поводитися в якомусь середовищі. [Смотрицька:] Він просто по молодості не вміє володіти почуттям правди. Ми його обітрем, і побачиш, усі заздритимуть тобі (Стельмах, Зол. метелиця, 1955, 37).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 590.

Обтирати, ра́ю, єш, сов. в. обітерти, обітру, реш, гл. Отирать, отереть. Ісус почав обтирати ноги рушником. Єв. І. XIII. 5. Ой обтерла чорні очі й брови як шнурочок. Чуб. V. 309. Обітре рукавом. Левиц. І. 107.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 29.