РОЗПУСКАТИ

РОЗПУСКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗПУСТИ́ТИ, ущу́, у́стиш, док., перех.

1. Відпускати (всіх або багатьох), звільнивши від виконання якихось завдань, обов’язків. Дівчат Василь Семенович не розпускав чомусь. Нерідко сам було у дівочу зайде (Мирний, II, 1954, 104); [Олізар:] Чув, що своїх хлопців розпустив? [Кармелюк:] Мусив розпустить на якийсь час. Треба перечасувати, поки їхня гарячка трохи прохолоне (Вас., III, 1960, 442); Мовби на крилах полетів Антосьо додому, як розпустили вже на вакації (Свидн., Люборацькі, 1955, 183); // Звільняти з роботи, служби. Дім звелено було забити, прислужників розпустити (Мирний, IV, 1955, 236); // Припиняти діяльність якої-небудь організації, установи, виборного органу і т. ін.; ліквідувати. Президія Верховної Ради СРСР: .. розпускає Верховну Раду СРСР.. і призначає нові вибори (Конст. СРСР, 1963, 11); Карл І розпустив парламент і не скликав його 11 років (Нова іст., 1956, 8); // Давати можливість розійтися, розбігтися, роз’їхатися в різні боки. — То що ж, по-вашому: кинути, розпустити їх [полонених] по степу? — Нащо розпускати? Розбіжаться ще (Гончар, II, 1959, 66); Порозпрягали чергові волів, розпустили по муравці на пашу (Коцюб., І, 1955, 183).

2. розм. Не перешкоджати текти.

◊ Розпуска́ти (розпусти́ти) ню́ні див. ню́ні; Розпуска́ти (розпусти́ти) патьо́ки (сльо́зи, слі́зоньки) — починати ревти, сильно плакати. Знову [стара] розпустила патьоки і заголосила на всю хату (Стор., I, 1957, 23); Розпуска́ти (розпусти́ти) рю́ми див. рю́ми; Розпуска́ти (розпусти́ти) сли́ни (сли́нки): а) починати плакати. [Варка:] Ти чогось слини розпустив, як баба Горпина, що пасе панських гиндичат! (К.-Карий, І, 1960, 305); — Ну, я так і знав!.. Видно, розпустила [жінка] слинки перед тобою, от ти й розкис (Мирний, V, 1955, 242); б) розніжуватися від надмірного розчулення. Облизавсь старий котюга, І розпустив слини, І пазурі простягає до Самантянині (Шевч., II, 1963, 94).

3. Широко, в усі боки розкидати, простягати, займаючи великий простір. Деревце почало казать,.. Що ніде віти розпускать Через оті дуби й осики (Гл., Вибр., 1951, 72); Розпустила [яблуня] навкруги широкі гілки і кидала густу тінь на землю (Мирний, І, 1954, 252).

4. Послабляти, попускати, роблячи нетуго затягнутим. Гарячково поспішаючи, Ігор розстібає йому комір, розпускає пояс, підкладає під голову картуз… (Багмут, Щасл. день.., 1951, 151); [Дудар:] А дядько розпустить полотняну сорочку, мов те вітрило (Мик., І, 1957, 35); // Давати можливість вільно спадати, не стягуючи, не скріплюючи (волосся і т. ін.). — Танцюй, танцюй, мій коню сивий, Весь в піні гриву розпускай (Олесь, Вибр., 1958, 153); Настя розпустила по плечах розкішні чорні локони (Н.-Лев., III, 1956, 245); Їй сьогодні дозволено красуватись, розпустивши хвилясте волосся по плечах… (Гончар, Тронка, 1963, 141); // Тягнучи нитку, розмотувати або розплітати що-небудь. Матеріалом для в’язання можуть бути нитки з старих в’язаних речей, які для цього розпускають (В’язання.., 1957, 29); * Образно. Уже ніч добре розпустила пряжу з туго намотаного клубочка (Коцюба, Нові береги, 1959, 392); // Розпорюючи шви, складки, робити просторішим (одяг). — То завузьке на мене, трохи розпустіть, бо душить, — говорила вона до швачки (Мак., Вибр., 1954, 204).

◊ Розпуска́ти (розпусти́ти ) ві́жки — послаблювати вимогливість до кого-, чого-небудь. Вони взялися за них [хлопців] як слід, не розпускали віжок і підтягли насамперед штаб та всіх активістів (Мик., II, 1957, 553); Розпуска́ти (розпусти́ти) ву́ха див. ву́хо; Розпуска́ти (розпусти́ти) губу́ (гу́би) — говорити багато неприємного. Анемона губу розпустила Для нещадних поговорів… (Крим., Вибр., 1965, 283); Омелян думав: «Куди ж пак губи розпустив [куркуль]: «Сякі-такі, христопродавці…» — думав, що в старости пролізе… а воно люди з вухами (Панч, II, 1956, 376); Розпуска́ти (розпусти́ти) ко́су (ко́си) — розплітати волосся. Мавка йде до калини, .. розпускає собі коси (Л. Укр., III, 1952, 244); Була Катерина молодою, русої коси не розпустила, разка намиста не зносила (Чорн., Визвол. земля, 1959, 6); Розпусти́ти мо́рду (пи́сок) — поводити себе гордовито, пихато. — Чого се розпустив морду, як халяву? Та се не Січ: тут тобі гетьман не свій брат (П. Куліш, Вибр., 1969, 181); — Як я тогідь посилав за тобою на толоку, то ти ще й писок розпустила: «Не піду, — каже, — на попа робити!» (Март., Тв., 1954, 41); Розпуска́ти (розпусти́ти) на обли́ччі у́смішку — нещиро посміхатися. Увійшла секретар-машиністка Аделаїда Авилівна і.. поспішила розпустити на обличчі найширшу усмішку (Донч., VI, 1957, 519).

5. Розвертати, розкривати, розгортати що-небудь згорнуте, складене. Подихає вітрець. Деякі барки розпускають вітрила (Коцюб., II, 1955, 416); Стоячи біля скрині, дружина розпустила через плече сувій домашнього, сирового полотна (Гончар, II, 1959, 411).

Розпуска́ти (розпусти́ти) кві́ти (ли́стя, ли́стячко і т. ін.) — розпукатися, розцвітати. Полонинський будяк.. вдень розпускає свою білу з великих нев’янучих платків квітку, а на ніч затуляє її (Фр., III, 1950, 8); — Вербочко густенька! розпусти своє листячко ще густіш (Кв.-Осн., II, 1956, 438); Розпуска́ти (розпусти́ти) кри́ла (хвіст, хвоста́) — розправляти крила, хвіст. Коли сокіл линяє — Широко він свої крила розпускає, Високо угору літає (Мирний, V, 1955, 270); Саїдів кінь розпустив хвоста по вітру, роздув ніздрі (Н.-Лев., IV, 1956, 24); Розпуска́ти (розпусти́ти) па́зури (кі́гті) — те саме, що Пока́зувати (показа́ти, випуска́ти, ви́пустити і т. ін.) па́зури (див. па́зур). Люті звірі Прийшли в овніх шкурах І пазури розпустили… (Шевч., І, 1963, 268); Щось темне й волохате прокинулося в його грудях, розпустило кігті й вимагало простору (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 114).

6. перен. Послаблюючи вимогливість до кого-небудь, контроль за кимсь, дозволяти йому не стримуватися у виявленні своїх почуттів, настрою і т. ін. — Бог нас покарає, що ми так дитину розпустили! Не буде їй добра у світі, коли такою вередницею зостанеться (Вовчок, І, 1955, 16); — Розпустила свого шибеника! — репетує вона (Багмут, Опов., 1959, 13).

◊ Розпуска́ти (розпусти́ти) го́лос — співати дуже голосно, на повну силу, не стримуючись. Ще тюпаючи до погреба, вона завела пісню, а як опинилася в його темній самотні, то так розпустила свій голос — аж луна знялася! (Мирний, III, 1954, 223); Розпуска́ти (розпусти́ти) себе́ (свої́ не́рви, своє́ се́рце і т. ін.) — давати волю своїм почуттям, не стримувати себе. Коли ти хочеш стримувати себе, «не розпускать себе», як ти виражаєшся, то треба ж і помагать собі (Л. Укр., V, 1956, 223): — От я, бувало, в військовому училищі, як тільки розпущу свої нерви, так і «губа» (Мур., Бук. повість, 1959, 215); [Ганна:] Розпустила ти своє серце, навіть і про бога забула? [Зінька:] Ні, Галю, бог про нас забув! (Кроп., II, 1958, 37); Розпуска́ти (розпусти́ти) тереве́ні див. тереве́ні; Розпуска́ти (розпусти́ти) язика́ (мо́ву, розмо́ву) — не стримуватися в розмові, говорити багато зайвого. Зрозуміли одне — не розпускай язика навіть у камері (Збан., Єдина, 1959, 9); Він усе ждав, щоб його жінка хутчій стулила рота, .. а жінка розпустила розмову на всю губу (Н.-Лев., II, 1956, 282); Розпусти́ти паще́ку див. паще́ка.

7. розм. Розсіювати, поширювати у навколишньому просторі. Він [пароплав] кидав короткими вибухами дим з труби і розпускав сажу по всій пристані (Л. Укр., III, 1952, 611); В кутку біля Валерика сидів, розпускаючи запах карболки, ветлікар Кундзюба (Гончар, Таврія, 1952, 253).

8. Розповідати, повідомляти всім або багатьом; // Поширювати (чутки, новини, брехні і т. ін.). Розпускає [жінка] поміж люди вісті, що він напивається з її причини (Март., Тв., 1954, 267); Карпо розпустив по селу чутку, як Грицько мав був налякати Пріську (Мирний, III, 1954, 58); Розпустить [Захар] сам погану брехню про такого чоловіка, що йому не подобається (Григ., Вибр., 1959, 158); // рідко. Розповсюджувати для ознайомлення (книги, твори, видання і т. ін.). Дуже глухий город [Полтава] і мало має зв’язків з книгарнями по других великих місцях, куди можна та й треба книжки розпускати (Мирний, V, 1955, 394).

9. розм. Перетворювати що-небудь на рідину; розплавляти, розтоплювати. Весна 1932 року рано розпустила сніги (Ле, Опов. та нариси, 1950, 176); // Розчиняти в рідині, розбавляти рідиною. Вода вбирає або розпускає в собі по дорозі багато частин (Сл. Гр.); Розпустив [Данкевич] молоко перевареною водою (Мак., Вибр., 1954, 289).

10. перев. док., безос., розм. Зробити важким для їзди, ходьби. Треба запастися дровами, бо розпустить дороги, то не доберешся до лісу (Кочура, Родина.., 1962, 291).

1

1. перев. док. Розтратити що-небудь марно. Він.. гроші свої любить і боїться, що ти їх швидко розпустиш (Фр., VII, 1951, 72); Вона переведе все, розпустить, розкида, попсує (Л. Янов., І, 1959, 56).

◊ Розпусти́ти за ві́тром — марно витратити. Служивши чесно, без пороку, З боргів покійник батько жив, Три бали він давав щороку І все за вітром розпустив (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 12).

РОЗПУСКА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., РОЗПУСТИ́ТИСЯ, ущу́ся, у́стишся, док. 1. Розвиваючись під дією тепла, сонячного проміння, ростучи, розпукатися, розкриватися (про бруньки, квіти, листя). На землі в той дивний майський вечір розпускались, розвилися й зацвіли мільйони рож, троянд (Н.-Лев., IV, 1956, 9); Брості росли, набрякали і розпускались, розправляючи свіже шовкове листя (Дмит., Наречена, 1959, 24); Жінка з хлопчиком стояли край тротуару, під широковітим каштаном, на якому вже розпустилось буйне листя (Жур., Вечір.., 1958, 372); *Образно. Минуло їй [Катрі] п’ятнадцять літ. Вона тільки-тільки що стала розпускатися (Мирний, IV, 1955, 294); // Вкриватися листям, квітами (про рослини). На проспекті розпускались каштани (Гончар, Новели, 1954, 70).

2. Послаблятися, стаючи нетуго затягнутим; // Вільно спадати, не бути стягнутим, скріпленим (про волосся і т. ін.). З голови на плечі коси розпускались (Щог., Поезії, 1958, 116); Хустина їй з голови спала і волосся розпустилося (Головко, І, 1957, 206); Русяве пухнате волосся вже розпустилось і метляється їй на плечах (Гончар, Тронка, 1963, 8); // Розплітатися (про косу). Не кваплячись очистила [Неля] гребінь від волосся, закрутила ним кінці кіс, щоб не розпускались (Вільде, Сестри.., 1958, 366); // Розмотуватися, розплітатися (про клубок, вив’язану річ і т. ін.).

3. Розвертатися, розкриватися, розгортатися (про що-небудь згорнуте, складене). Над нею, мов парашут, розпустився зонтик (Трубл., Шхуна.., 1940, 4).

4. перен. Послаблюючи вимогливість до себе, контроль над собою, переставати стримуватися у виявленні своїх почуттів, настрою і т. ін. Не налягай [сестро] дуже на те стримування; розпускатись, запевне, негаразд, але занадто велике стримування доводить часом людей до істерії (Л. Укр., V, 1956, 223); Лажечни-ков умів тримати себе в руках, умів не розпускатися (Перв., Дикий мед, 1963, 235); — Та не дурій-бо так, Соломіє! Ото розпустилась, неначе збожеволіла (Н.-Лев., VI, 1966, 397); // Ставати неслухняним, недисциплінованим. — Привчайся допомагати старшим! Розпустились ви тут усі без мене, — хрипло сказав він (Тулуб, В степу.., 1964, 64); — Та що ж це таке — ні Шури, ні Степанка. Розпустився штат — спасу нема (Збан., Переджнив’я, 1960, 287).

5. розм. Розсіюватися, поширюватися в просторі (про звук, запах і т. ін.). З річки повіяв свіжий благодатний вітрець, млосні пахощі розпустились у повітрі (Коцюба, Перед грозою, 1958, 130).

6. розм. Утворювати разом з рідиною рідку суміш, розчин, розчинятися в рідині. — Спирт розпускається у воді (Фр., VI, 1951, 312); // перен. Поступово зникати, ставати непомітним, нечутним. Чорні сідала піній застигли у тиші. Здається — ми всі розпустилися в ній (Коцюб., II, 1955, 409).

7. розм. Ставати важким для ходьби, їзди. Підвіз був малий, бо дорога розпустилася (Шиян, Баланда, 1957, 39).

8. тільки недок. Пас. до розпуска́ти 1, 4, 5, 8, 11. Окремі обласні бюро розпускаються і справи їх передаються ЦК КПУ (Компартія України в резол. і рішен.., 1958, 19); Особливої уваги заслуговують успішні розробки по автоматизації сортувальних гірок, на яких за добу розпускаються по різних напрямах до 2-3 тисяч вагонів (Наука.., 12, 1959, 23).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 782.