РОЗУМ

РО́ЗУМ, у, ч.

1. Здатність людини мислити, відображати і пізнавати об’єктивну дійсність. Розум — скарб людини (Укр.. присл.., 1963, 318); Коли наш розум має розвиватись і йти вперед, чому наше почуття має йти назад і приймати те, що відкинув давно наш народний гумор..? (Л. Укр., VIII, 1965, 245); [Xаненко:] Гарно, нічого й казати, Вмієш ти слова складати. Грає кров, а розум чахне (Фр., XIII, 1954, 364); Народ вірить у те, що поступиться природа перед розумом людським, перед людською енергією… (Вишня, День.., 1950, 12); Розум і почуття людини невіддільні одне від одного. І тому інтелектуальну сторону публіцистики не можна розглядати без зв’язку з емоціональною (Ком. Укр., 6, 1967, 68); // з означ. Певний склад, характер мислення. — Ой, Іване,.. Хіба в тебе розум дівочий, що вповав на теперішнії часи, а що буде послі [потім], не подумав (Вовчок, І, 1955, 26); Це був актор [М. Кропивницький] стихійного темпераменту і величезного аналітичного розуму (Збірник про Кроп., 1955, 324); В Адаменка був гострий розум, план.. бою цілком постав у його голові (Ю. Янов., II, 1958, 253); Партійна організація оточує увагою й піклуванням новаторів виробництва, людей допитливого розуму (Ком. Укр., 12, 1963, 63); // Загальний інтелектуальний розвиток, рівень пізнання, знань кого-небудь. Коли б той розум наперед, що потім! (Укр.. присл.., 1963, 320); Якби наш панич мали Розуму доволі, То нічого їм би було Вчитися у школі! (Рудан., Тв., 1956, 143); — Щоб машину скасувати, треба розуму та ще й неабиякого (Мирний, IV, 1955, 245); Недарма в народі кажуть: «Хліб живить тіло, а книга — розум» (Вітч., 4, 1967, 169).

◊ Би́стрий на ро́зум див. би́стрий; Бі́дний на ро́зум — те саме, що На ро́зум небага́тий хто (див. небага́тий); Бра́тися за ро́зум див. бра́тися; Взя́тися (узя́тися) за ро́зум — почати жити, діяти розумно, як слід. [Виборний:] Час би, Наталко, взятись за розум: ти уже дівка, не дитя.— Кого ж ти дожидаєшся? (Котл., II, 1953, 20); Чіпка пішов, Грицько з Христею завели розмову про його..— Молодий був, дурний, а постаршав, за розум узявся,— одказує Христя (Мирний. І, 1949, 355); Вижива́ти (ви́жити) з ро́зуму див. вижива́ти; Держа́ти (ма́ти) ро́зум у (в) голові́ (голі́воньці) — бути розсудливим, розважливим. Не потурай, дівчинонько, та моїй розмовоньці, держи розум та ум добрий в своїй головоньці (Сл. Гл.); Мелашка не маленька, а коли зосталась у Києві, то вона мала свій розум у голові для того (Н.-Лев., II, 1956, 339); Добира́тися до ро́зуму див. добира́тися¹; Добра́ти [до] ро́зуму — те саме, що Добра́ти ді́ла (ума́, то́лку, глу́зду і т. ін.) (див. добира́ти). Він і зараз ніяк до розуму не добере — хто б таки його [листа] міг [знайти]? (Головко, II, 1957, 143); До́брий ро́зум див. до́брий; Добува́ти (добу́ти, доско́чити і т. ін.) ро́зуму — те саме, що Набира́тися (набра́тися) ро́зуму (уму́-ро́зуму) (див. набира́тися). Хлопчика опекун [опікун] віддав у бурсу розуму добувати (Мирний, І, 1949, 371); — Просте дуже діло, небого: така більшовицька політика — вчилися колись багачі, хай ще бідні розуму доскочать! (Кос., Новели, 1962, 93); Дово́дити (довести́) до ро́зуму: а) (кого) див. дово́дити; б) (що) те саме, що Дово́дити (довести́) до пуття́ (до ладу́) (див. дово́дити). — Не скупись, Овраме,— пристає Лушня: — ми тобі його [жито] вимолотимо, до розуму доведемо (Мирний, І, 1949, 267); [До] ро́зуму дохо́дити (дійти́) див. дохо́дити; [До] ро́зуму подохо́дити див. подохо́дити; Дохо́дити (дійти́) свої́м (вла́сним) ро́зумом — самостійно осмислювати, усвідомлювати що-небудь. Карпо Свербивус.. дивився на все надто серйозно і намагався дійти до всього своїм розумом (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 344); Любить Іван Іванович до всього власним розумом дійти, руки свої докласти (Веч. Київ, 2. XII 1971, 2); Дурни́й ро́зум див. дурни́й; Жи́ти свої́м (чужи́м) ро́зумом — дотримуватись у житті власних (або чужих) поглядів, переконань і т. ін.— Ти своїм розумом живеш?.. Але як? — закричав старий і сердито заворушив бородою (Тют., Вир, 1964, 76); — Нічого не скажу зараз. Бо нічого ще до пуття не знаю. А чужим розумом жити не хочу. Розберуся трохи в цьому сам, тоді й поговоримо (Головко, II, 1957, 502); З вели́кого ро́зуму, ірон.— необдумано, нерозумно; З дурно́го ро́зуму див. дурни́й; З ро́зумом: а) розумно, як слід (жити, робити і т. ін.). З хмелем треба з розумом жити (Номис, 1864, № 11455); — З Глибокої Долини теж є нам чому повчитися. Аби тільки з розумом. От перша наука така, братця,— що ждати треба ворога не тільки з-за горба із степу, а з-за кожного рогу (Головко, ІІ, 1957, 328); б) (хто) тямущий, розумний. Новопризначеному голові троянівці були раді: хлопець молодий, з розумом, такий діло поведе (Тют., Вир, 1964, 25); в) (що) такий, як треба, як належить. — З розумом фата! — тріумфував Йон і приступивсь ближче до дівчини (Коцюб., І, 1955, 235); Зроста́ти ро́зумом див. зроста́ти; [І] ро́зуму не стає́ (не ста́ло, не ста́не) у кого — не вистачає (не вистачило, не вистачить) у кого-небудь знань, уміння, здібностей.— Іди, тебе обрали на кошового!.. — Та в мене і розуму не стане на таке діло,— відступив трохи Кирдяга (Довж., І, 1958, 234); Коро́ткий ро́зум див. коро́ткий; Ку́рячий ро́зум — те саме, що Коро́ткий ро́зум (див. коро́ткий). [Xаритошка:] Наука говорить: у здоровому тілі — здоровий дух.. [Куць:] А я чув інакше: сила воляча, а розум курячий (Мам., Тв., 1962, 436); Макі́тра ро́зуму див. макі́тра; Ма́ти свій ро́зум — жити, діяти самостійно, дотримуватися своїх поглядів на кого-, що-небудь. Людей питай, а свій розум май (Укр.. присл.., 1963, 322); Набира́тися (набра́тися) ро́зуму (уму́-ро́зуму) див. набира́тися; Наво́дити (навести́) на ро́зум див. наво́дити; Навча́ти добру́ і ро́зуму див. добро́; На ро́зум кво́лий див. кво́лий; На ро́зум наверта́ти див. наверта́ти; На ро́зум небага́тий див. небага́тий; Наставля́ти (наста́вити) на [до́брий] ро́зум див. наставля́ти²; Не з твої́м (мої́м і т. ін.) ро́зумом роби́ти що — у когось недостатньо знань, уміння, здібностей для здійснення чого-небудь. Не з її розумом, тонким та гнучким, руйнувати було ту башту кріпкої волі… (Мирний, І, 1949, 399); Не по́вно ро́зуму у кого — те саме, що Неспо́вна́ ро́зуму (див. неспо́вна́); Неспо́вна́ ро́зуму див. неспо́вна́; Пита́ти ро́зуму див. пита́ти; Пита́тися чужо́го ро́зуму — звертатися до кого-небудь за настановою, порадою, як жити, діяти і т. ін. Щоб часом дарма не блудить, чужого розуму питайся (Укр.. присл.., 1963, 321); Поверта́ти (поверну́ти) [свої́м] ро́зумом див. поверта́ти¹; Прикла́сти (приложи́ти) ро́зум — зрозуміти, збагнути. Кривоніс думав і не міг прикласти розуму, де б дістав її [Ярину] Єремія в поході? (Панч, Гомон. Україна, 1954, 285); Стояв-стояв пан Уласович довгенько і розуму не приложить, що йому теперечки на світі й робити! (Кв.-Осн., II, 1956, 217); Приро́дний ро́зум — закладена від народження здатність людини мислити. [Батура:] Романюк дуже інтересна, я б сказав, колоритна постать. У нього великий природний розум (Корн., Калин. гай, 1950, 43); Прихо́дити (прийти́) до ро́зуму див. прихо́дити; Ро́зуми пої́сти див. поїда́ти; Ро́зумом висо́кий хто — хтось дуже розумний. — Гордий, пишний і розумом високий гетьман! — подумав Петро (П. Куліш, Вибр., 1969, 166); Ро́зумом зрі́лий хто— хтось має великий життєвий досвід; мудрий. Перший Лелег серед всіх, нарешті, мовчання порушив, Розумом зрілий і віком (Зеров, Вибр., 1966, 325); Ро́зуму випи́тувати у кого — дізнаватися про чиїсь знання в якійсь галузі.— А ще як, Василинко, можна взяти добрий взяток [меду]?.. — Дядю, а ви не смієтесь з мене? Ви ж, десь-то, все знаєте, а в мене розуму випитуєте?— прокидається в дівчинки недовіра (Стельмах, II, 1962, 79); Ро́зуму вчи́тися (учи́тися) — набиратися досвіду, уміння, знань. — Чоловік на те й родився, щоб весь вік, скільки живе, розуму вчитися (Тют., Вир, 1964, 214); Ро́зуму не позича́ти кому — хто-небудь дуже розумний, тямущий. — Він і освічений, і говорить красно, та й розуму йому не позичати (Добр., Очак. розмир, 1965, 406); Ро́зуму пала́та див. пала́та; Ро́зуму (уму́-ро́зуму) вчи́ти (учи́ти) кого — давати кому-небудь настанови, поради, як треба жити, діяти за тих чи інших обставин. Марта ще молода; ще Марту треба розуму вчить (Вовчок, VI, 1956, 249); Хівря з серця почала Наталцю бити — уму-розуму вчити, щоб мовчала,.. не в своє діло не лізла (Григ., Вибр., 1959, 113); Свої́м ро́зумом — самостійно. — Зметикуй своїм розумом: робітник тепер — господар життя (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 5); Стари́й (старе́чий) ро́зум — здатність мислення і пізнання, як у старої людини. Хоч і молодий ще, а старечий розум має (Укр.. присл.., 1963, 320); Те́мний ро́зум — здатність мислити, характерна для неосвіченої або розумово обмеженої людини. Тітки пороззявляли роти. Вони полякались. В них розум був такий темний, як і в сільських бабів (Н.-Лев., II, 1956, 68).

2. Те саме, що ми́слення 1. Розум.. є мисленням, яке свідомо чи несвідомо керується певними світоглядними принципами, певним баченням світу (Наука.., 7, 1971, 40); Активність розуму слід розглядати як органічний, нерозривний зв’язок його з цілеспрямованою діяльністю людини, з працею, з виробничими процесами (Вибр. праці М. Г. Холодного, 1970, 404); Білява людина,.. схилившись плечем на стіну, метикувала. Її розум, як губка, хапав кожне слово Курбали і, поєднавши їх із тим, що знав раніш, уважно, обережно вибирав з хаосу цих всіх речень окремі моменти (Досв., Вибр., 1959, 280); [Гаврило:] Щоб витлумачити знак, який узрів я, велике напруження розуму і серця потрібне (Корн., І, 1955, 230); // Нормальний стан мислення, психіки людини. А біс йому в обидва вуха Все шепче: «Утікай!..» І розум в голові покривсь чудним туманом… (Гл., Вибр., 1951, 142); В його карих очах світився розум, в погляді промайнула тяма (Н.-Лев., VII, 1966, 268); Як мандрівник, що зібрався в дорогу, сіла [Тайах] до книжки.. Очі сумлінно читали кожне слово, кожний рядок, та розум був далекий від розуміння (Ю. Янов., II, 1958, 143); // перев. з означ. Практичне, розсудливе мислення; розсудливість. Хоч він і говорив, що у нього все сім раз одміряно, але як людина тверезого розуму, він припускав, звичайно, можливість всяких ускладнень та несподіванок (Головко, II, 1957, 567); — Заспокойтеся. Вам потрібний холодний розум, на вас відповідальність за долю людей (Ю. Янов., І, 1954, 200); // розм. Інстинкт тварини; // розм. Норов, характер поведінки тварини. Наче нитка в’ється [дорога] понад кручі.. Кінь гуцульський тут господар повний. Тут показує увесь свій розум (Фр., XIII, 1954, 331).

◊ Бра́ти (взя́ти, узя́ти) ро́зумом над ким — перевершувати кого-небудь у здатності мислити логічно, правильно і т. ін.— А що ж Сомко? Хоть він і розумом, і славою узяв над усіма, да й йому не дають гетьмановати [гетьманувати] (П. Куліш, Вибр., 1969, 56); Бра́ти (взя́ти, узя́ти) [собі́] на ро́зум — мати на увазі, усвідомлювати, запам’ятовувати. [Конон:] Нам треба до того прислухатись та брати на розум. То люде вчені, котрі про все, що коїться промеж людьми, довідуються і записують у книги (Кроп., III, 1959, 211); Про таке жіноче вередування слухав наш Пархім та й узяв собі на розум (Кв.-Осн., II, 1956, 473); Втрача́ти (втра́тити, губи́ти, загуби́ти, погуби́ти, стра́тити, тра́тити, утра́тити і т. ін.) ро́зум — позбуватися здатності ясно, чітко, правильно мислити, ставати психічно ненормальним. Говорили поміж себе люди, що дід зовсім розум втратив, де ж таки — ходить та й ходить.., як той Марко по пеклу (Ю. Янов., II, 1954, 162); З ним ніхто не хотів сідати за стіл, тому що від чарки Псякревський губив розум (Казки Буковини.., 1968, 41); — Вона стратила розум, збожеволіла,— загомоніли молодиці (Н.-Лев., III, 1956, 359); [Орест:] Сам я, може, й не піду на риск,.. але коли мене захопить яка стороння стихійна сила, тоді я трачу розум! (Л. Укр., II, 1951, 28); Глузд за ро́зум заверну́в див. глузд; За́днім ро́зумом жи́ти див. за́дній; Зайти́ за ро́зум див. захо́дити; Замути́ти ро́зум див. замути́ти; Зате́мнювати (затемни́ти) ро́зум див. зате́мнювати; Зато́плювати (затопля́ти, затопи́ти) ро́зум у ча́рці (горі́лці) див. зато́плювати²; Затума́нювати (затума́нити) ро́зум див. затума́нювати; Заши́ти ро́зум див. зашива́ти; Збива́ти (зби́ти) з ро́зуму див. збива́ти; Звихну́тий ро́зумом (з ро́зуму) див. звихну́тий; Звихну́тися ро́зумом (з ро́зуму) див. звихну́тися; Зво́дити (звести́) з ро́зуму див. зво́дити; Здоро́вий ро́зум — те саме, що Здоро́вий глузд (див. глузд). Всупереч живим фактам, наперекір здоровому розуму ці горе-теоретики твердять про «відмирання народної творчості» (Рильський, III, 1956, 142); Май ро́зум! — уживається у знач. спонукання до мислення. Вгорі над кручею вибухає снаряд, і безсилі осколки хурчать над головою..— Е, май розум! — гукає Хома, розважаючи всю роту,— куди ти стріляєш? Чого ти хочеш? (Гончар, III, 1959, 54); Не ва́шого (твого́, його́ і т. ін.) ро́зуму ді́ло див. ді́ло; [Не] при [своє́му (свої́м, до́брому і т. ін.)] ро́зумі — (не) в нормальному психічному стані. [Матушка гуменя:] Що то старий чоловік, що то при розумі доброму (Мирний, V, 1955, 110); Він тоді був не при своєму розумі (Барв., Опов.., 1902, 282); — Це дурний Тодосик,— догадався дід. — Від народження не при своєму розумі (Донч., VI, 1957, 61); Па́морочити ро́зум див. па́морочити; Поверта́ти (поверну́ти) [свої́м] ро́зумом див. поверта́ти¹; Позбу́тися ро́зуму див. позбува́тися¹; Позво́дити з ро́зуму див. позво́дити; Прихо́дити (прийти́) на ро́зум див. прихо́дити; Ріша́тися (ріши́тися) ро́зуму див. ріша́тися; Розкида́ти (розки́нути) ро́зумом див. розкида́ти²; Ро́зум бог (го́сподь, страх і т. ін.) відбира́є (одібра́в, відня́в і т. ін.) кому; Ро́зум десь ді́вся (одібра́ло і т. ін.) у кого, кому — хто-небудь втратив здатність нормально, логічно мислити. [Євдокія Корніївна:] Що це з тобою сьогодні сталося! Та нащо ж ти мене брав, коли в мене і ніс, як у чорногуза, і язик, як колода, і розум десь дівся? (Н.-Лев., IX, 1967, 222); Тоді як іншим страх одняв розум, засліпив очі, Підпара не боявся нічого (Коцюб., II, 1955, 97); Ро́зум тьма́риться (тьма́рився, потьма́рився, га́сне, му́титься, тумані́є і т. ін.) кому, у кого; Ро́зум потьма́рило (помути́ло) що кому, чий — хтось втрачає ясність думки, мислення. Сміх так вразив Свирида Яковлевича, що він, задихаючись, став біля воріт, не знаючи, чи не тьмариться йому розум (Стельмах, II, 1962, 211); Стис мені серце холод льодовий,.. розум потьмарився, І від тяжкого жаху я прокинувсь (Л. Укр., IV, 1954, 118); — Як я здумаю про те [минуле], то в мене розум мутиться, в очах плями замріють… (Мирний, І, 1949, 363); Страшні думки вставали в Зіньковій голові.., вони пекли його, палили, що аж розум йому туманів (Гр., II, 1963, 445); Чи це так вино помутило твій розум, чи завжди В тебе такий він, що ти без кінця нісенітниці мелеш? (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 315); Спада́ти (спа́сти) на ро́зум кому — те саме, що Прихо́дити (прийти́) на ро́зум кому (див. прихо́дити). Я і сам додумався, і з стариками радився, так нікому така думка не спала на розум (Кв.-Осн., II, 1956, 400); Спада́ти (спа́сти, спли́сти і т. ін.) з ро́зуму — збожеволіти. Ні, наші козаки ще з розуму не спали, Щоб Вовка од біди сховали! (Гл., Вибр., 1951, 6); [Рябина:] Чи ти, старий, одурів, чи з розуму сплив? Та за що дерево путаєш? (Фр., IX, 1952, 388); Стра́титися ро́зуму; Стеря́тися ро́зумом — збожеволіти. Боронь боже, хто з людей почув би Стефана, то подумав би, що стратився розуму (Чорн., Пісні.., 1958, 45); Прокинувшись від жару та диму і усвідомивши, що його майно горить, Суліман стерявся розумом (Вільде, III, 1968, 225); Схо́дити (зійти́) з ро́зуму див. схо́дити; Чи ти (він, вона́) при [в (не в) своє́му (свої́м)] ро́зумі (ро́зумові)?; Чи ти (він, вона́) сповна́ ро́зуму (з ро́зумом)? — уживається при вираженні здивування, застереження, коли хтось діє необачно, необдумано. [Матушка гуменя:] Свят! Свят! Чи ти при своєму розумові, чоловіче? (Мирний, V, 1955, 93); [Мальванов:] Та чи ти при розумі. Чого ти приїхала! Тобі ж не можна виходити, та ще в таку жахливу погоду! (Коч., II, 1956, 47); Коли стурбована Христинка стала на порозі, він одразу пригорнув її до себе. — Чи ти, Левку, не в своєму розумі? — зашипіла дівчина і вислизнула з його рук (Стельмах, І, 1962, 536); — Опам’ятайсь, Карпе! Що ти вигадав: по-панському схотів жити, кров свою одмінити? Чи ти сповна розуму? (Коцюб., І, 1955, 302); «Отак, боса, в опорках?» Давид занепокоївся: «Та чи ти, дівчино, з розумом? Біжи, біжи прямо на піч» (Головко, II, 1957, 181).

3. розм. Зміст, значення чого-небудь. Невже не можна краще писати?.. А то — поки того розуму добереш — то й голову затуманиш (Мирний, V, 1955, 377); // Доцільність, сенс у чому-небудь. Бесіди багато, а розуму мало (Номис, 1864, № 13028); Який тут розум — землю рить Та розкидать пашню без діла? (Гл., Вибр., 1951, 29).

4. перен. Людина, група людей, що характеризується високими розумовими, інтелектуальними здібностями. В зеленому ханському наметі сидить Богдан, похиливши голову.. Хан держить в неволі розум України (Н.-Лев., III, 1956, 308); Різноманітність інтелектів, що доповнюють і спрямовують один одного у загальній праці по дослідженню природи та оволодінню її силами, дає нам право говорити про колективний розум як про справжнього творця наукових і технічних цінностей (Вибр. праці М. Г. Холодного, 1970, 416); В. І. Ленін створив партію, яка втілила в собі розум, честь і совість епохи (Ком. Укр., 2, 1970, 9).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 838.

Розум, му, м.

1) Разумъ, умъ. Не штука наука, а штука розум. Ном. № 603. Людей слухай, а свій розум май. Ном. Дурний ро́зум. Глупость. Дурний розум у тобі. Мет. З дурного ро́зуму. По глупости. брати на розум. Замѣчать, принимать къ свѣдѣнію. Бери, Петре, на розум. Ном. № 6076. На ро́зум навести. Навести на умъ, научить, посовѣтовать, растолковать. Скоріш дурень одурить розумного, як розумний дурня на розум наведе. Ном. № 6155. З ро́зуму звести. Обмануть, одурачить, сбить съ толку. Як питається, так на розум наведи, а як не питається, так і з того розуму зведи. Ном. № 3311. Навчати ро́зуму, навчати на ро́зум. Наставлять. Я її розуму навчала і добра її гляділа. МВ. ІІ. 19. Почну на добрий розум навчати — як умію, так і навчаю. МВ. ІІ. 9. До ро́зуму приймати. Внимательно слушать. до ро́зуму дійти. Поумнѣть, съ возрастомъ поумнѣть. Яка ще з нею мова? вона ще дурна, нехай перше розуму дійде. МВ. ІІ. 36. До ро́зуму довести. Воспитать, вскормить. Не той тато, що сплодив, а тощ що до розуму довів. Ном. № 7236. Держа́ти розум в голові́. Быть благоразумнымъ. Не потурай, дівчинонько, та моїй розмовонці, держи розум та ум добрий в своїй головонці. Чуб. V. 62. Добрати ро́зуму. Взять въ толкъ, сообразить, придумать. Мати сина зродила, не добрала розуму та в салдати оддала. Чуб. V. 1008. В ро́зум прийти. Образумиться. не сповна ро́зуму. Не въ полномъ умѣ. Моя жінка не сповна розуму, то вона і чого на світі нема — наговорить. Рудч. Ск. І. 187. Перевестися на чий ро́зум. Держать чью руку, дѣлать все по чьему указанію. Поки не брав дочки в Солов’їхи, був чоловік, як чоловік, а тепер зовсім перевівся на Палажчин розум. Левиц. Пов. 343. Спасти на ро́зум. Прійти на умъ. Нікому така думка не спала на розум. Кв. II. 286. Піти, ходити до голови по розум. Думать, подумать, обращаться къ доводамъ ума. Чи він у барвінку купаний, що так дівчат чарує? Коли вже на правду йде, то й мені він чи одну нічку снився. Вже я ходила-ходила до голови по розум, поки схаменулася. МВ. ІІ. 157.

2) Смыслъ. Силкувався Якимко постерегти розум тієї чудної для українця мови. Левиц. І. 244. Ум. Розумець, розумок, розумочок, розумонько. Чуб. V. 347. Був мужиком, тепер паную і трохи розумцю набравсь. Алв. 7.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 59.

ро́зум — здатність людини мис­лити, відображати і пізнавати ре­човий світ, а також її загальний ін­телектуальний розвиток, рівень пізнання, знань; кажуть: «Розум — скарб людини», «Бачить око дале­ко, а розум ще дальше», «Нічому не дивуватися — ознака великого розуму»; також іронічно: «Борода велика, а розуму мало», «Довгий волос — розум короткий»; слово за значенням багато в чому перети­нається з поняттям му́дрість (від­повідно розу́мний/му́дрий на про­тивагу дурни́й–ду́рень): «Кому біда докучить, то й розуму научить», «Виріс, та розуму не виніс», «Не штука наука, а штука розум», «Ро­зумний всякому дає лад», «Розум­ний іде вперед і оглядається на­зад», «Розумний розсудить, а ду­рень осудить»; також у деяких усталених сполуках маємо поєд­нання обох понять в одному ви­слові (дурни́й ро́зум — дурість; з дурно́го ро́зуму — по-дурному). Лю­дей питай, а свій розум май (при­слів’я); Щоб часом дарма не блу­дить, чужого розуму питайся (при­слів’я); фразеологізми: не по́вно ро́зуму, неспо́вна ро́зуму — про ро­зумово ненормальну, божевільну людину; макі́тра ро́зуму — про ду­же розумну людину; ма́ти свій ро­́зум — жити, діяти самостійно, до­тримуючись своїх поглядів на жит­тя; пита́ти[ся] чужо́го ро́зуму — звертатися за порадою до кого-не-будь, як жити, діяти.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 508.