ДУРНИЙ

ДУРНИ́Й, а́, е́.

1. Розумове обмежений, тупий; нерозумний; протилежне розумний. Був собі дід та баба, а в них було три сини: два розумних, а третій дурний (Укр.. казки, 1951, 264); — Але ж ні! — промовив дід раптом, ніби прокинувшись. — Я не дурний, і розуму мені не позичать у людей (Н.-Лев., І, 1956, 56); // у знач. ім. дурни́й, но́го, ч.; дурна́, но́ї, ж. Розумово обмежена, тупа людина. П’яний та дурний — рідні брати (Укр.. присл.., 1955, 209); — Що з дурного візьмеш! —— потім, кривлячись, невдоволено згадував Плачинда про цей випадок (Стельмах, Хліб.., 1959, 105); * У порівн. А я сиджу, мов дурна, не можна мені за нею і словом похопитись (Н.-Лев., II, 1956, 10); //розм. Некмітливий, недогадливий, непередбачливий. Коли б швидше знайти Остапа, вона тоді знов подасться на розвідки, тільки не буде такою дурною, не забуде значити дорогу (Коцюб., І, 1955, 361); Діденко.. між ділом звертається до молодиці, яка під час атаки не рухнула з місця: — Чого ж ти, дурна бабо, стояла, як пень?! (Ю. Янов., І, 1958, 290); // розм. Нетямущий, недосвідчений, наївний (перев. про молодих людей і молодих істот). А молодша невістка дурна ще, недавно пішла заміж, не зна, що до чого (Кв.-Осн., II, 1956, 238); -Ну, навіщо його бити?.. Воно ж дурне… Хіба ж воно розуміє? (Багмут, Опов., 1959, 15); // Уживається як лайливе слово. — Дурна! — гримав на неї роздратований Макар Іванович (Коцюб., І, 1955, 168); — Чого пристали, дурні? — деренькотів він зляканим голосом (Тют., Вир, 1964, 186).

Дурна́ голова́; Дурни́й ро́зум; Дурне́ серце́ і т. ін., евф. — розумова обмеженість, тупість, некмітливість, непередбачливість. Їй любо, одрадно було, що син покорився, що він побачив, якого лиха наробив собі через свою дурну голову (Мирний, II, 1954, 213); І жду її [волі], і виглядаю, Дурний свій розум проклинаю, що дався дурням одурить, В калюжі волю утопить (Шевч., І, 1951, 393); — Не послухала я матерньої мови, послухала я свого дурного серця, то тепер і гибію й мучуся (Мирний, І, 1954, 60); 3 дурно́го ро́зуму — не тямлячи добре чого-небудь через недосвідченість. — Вийшла я з дурного розуму за безземельного (Григ., Вибр., 1959, 30); Нема́ дурни́х — хто-небудь не такий наївний, некмітливий, непередбачливий, як про нього думають. — І пускай, бо сам вирвусь! — гукнув Барило.— Нема дурних! Досить з мене й тих буряків, що вночі нечистий поплутав (Кучер, Трудна любов, 1960, 254).

2. Який виражає розумову обмеженість, тупість. Білі ярки, збившись у холодок під смереку, дивились дурними очима (Коцюб., II, 1955, 312).

3. розм. Позбавлений розумного змісту; беззмістовний. Од дурних розмов, вина.. і кави розболілася голова (Коцюб., III, 1956, 154); Наша вчителька Ганна Семенівна завжди каже: — Феня Кравченко, не подавай дурних запитань у класі! (Ю. Янов., І, 1958, 266); Давид, насвистуючи якусь дурну пісеньку, забирає від коней опалку з оброком (Стельмах, Хліб.., 1959, 113); // у знач. ім. дурне́, но́го, с. Щось позбавлене розумного змісту. — Годі про дурне, діду, базікати, даремно час гаяти! — одказала, повертаючись, Марина (Мирний, IV, 1955, 258); // Уживається для вираження незадоволення, досади, негативного ставлення до чого-небудь. Якась дурна делікатність причепиться часом і не можеш одмовитися зробити те, що не по душі (Коцюб., III, 1956, 152); — Ну, хіба ж так можна, Іване?.. Ну, наговорив дурниць. Так через мій дурний язик руйнувати дружбу, скріплену кров’ю?.. (Руд., Остання шабля, 1959, 257).

Дурні́ гро́ші — гроші, що дістаються даром. Ксьондз, то є ксьондз, йому до кишені дурні гроші самі сиплються (Мур., Бук. повість, 1959, 56); Дурні́ наді́ї — надії, що не збуваються. Зразу ясно стало йому, що справді фабрики не буде, що то дурні надії (Коцюб., II, 1955, 22).

4. розм. Який має негативний зміст; осудний. Коли про чоловіка пройде дурної слави хоч капелька, то вже і через цілий вік її не збудеш (Кв.-Осн., II, 1956, 342).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 439.

Дурни́й, а, е.

1) Глупый. Заткне тебе за шапище, за дурную головище. Чуб. ІІІ. 146. Хто дурнішний — чи пани, чи прості люде? — Пани сами по собі дурні, а ми сами сами по собі. Ном. № 13473. Лучче з розумним згубити, як з дурним знайти. Посл. Да дурна була дівчинонька, що так ісказала. Чуб. V. 7. Дурни́й ро́зум. Глупость; глупая голова. Дурний свій розум проклинаю, що дався дурням одурить. Шевч. Ти, козаче молоденький, дурний розум у тобі. Мет. 15. З дурно́го ро́зуму. По глупости. дурне́ бала́ка. Глупости говорить. Зміев. у. Дурне́ ко́лесо. Весенняя игра. Маркев. По дурно́му. Напрасно.

2) Бѣшеный (о собакѣ). Грин. ІІ. 20. Дурна собака наших собак покачала. Харьк. у. Ум. Дурене́нький, дурне́сенький. Раденький, що дурненький. Ном.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 457.