РІШАТИСЯ

РІША́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., РІШИ́ТИСЯ, шу́ся, ши́шся, док., розм.

1. на що, з інфін. і без додатка. Відважуватися, насмілюватися на якийсь вчинок, на якусь дію; наважуватися. Грицько стояв з грудкою, не рішаючись кинути (Мирний, IV, 1955, 97); — Це хтось двигонув собі [хату], так двигонув! Ніяк не вгадає Давид — хто ж саме. Хто-небудь із куркулів, — так не рішився б же в генеральшинім саду, хоч і нема її, хоч і насіння не зосталося (Головко, II, 1957, 19); // тільки док., перев. з інфін. Вирішити що-небудь, прийняти якесь рішення. Вийшовши з канцелярії, капітан рішився йти додому (Фр., VI, 1951, 452); По довгих нарадах з невісткою рішилась, врешті, на білий [капелюшок] з червоним маком (Кобр., Вибр., 1954, 76).

2. Діставати розв’язання, завершення (перев. про справи і т. ін.). Якщо справа твоя рішиться 9-го, то ти будеш тут, певне, не раніше 11-12 (Л. Укр., V, 1956, 334); // Остаточно визначатися, ставати ясним; // безос. Гуща і Прокіп перемогли. Вони довели людям, що не треба палити та руйнувати народне добро.. Сьогодні мало рішитись, за ким перемога, за ними, чи за Хомою, який підбивав нищити все і все палити (Коцюб., II, 1955, 80).

◊ До́ля ріша́ється (ріши́ться) чия — визначається (визначиться), як хто-небудь далі житиме, що робитиме і т. ін. — Чи хто гадає про те, що тут доля людська рішається? (Мирний, III, 1954, 49).

3. кого, чого, рідко. Позбавлятися (у 2 знач.) кого-, чого-небудь, втрачати когось, щось. — Зчинилась була буча не мала: поспільство свого козацтва рішатись не хотіло (П. Куліш, Вибр., 1969, 117); Усяк бачив, що він рішився і грошей, і скотини, і усієї худоби, обібрав і жінку, і дітей, сам звівся нінащо (Кв.-Осн., II, 1956, 147); Голодний рік настав, — дощів, кажуть, не було до самого Петра; яка була скотина, пала за літо. Усього рішились (Морд., І, 1958, 42).

◊ Ріша́тися (ріши́тися) життя́ — заподіювати собі смерть. Ні, не тому життя свого рішатись, Хто тільки вічністю задовольниться. (Сам., І, 1958, 83); Ріша́тися (ріши́тися) ро́зуму (ума́, глу́зду) — втрачати здатність розумно діяти, міркувати. Всі так ізвикли бачити його без подружжя, що надзвичайно здивувались, дочувшися, що він мав одружитися.. — От, на старість розуму рішився! (Гр., І, 1963, 287); — Цей Павло ума рішився: от сам на себе і зводить лихо — чуєте? (Вовчок, І, 1955, 176); — Уже ж або обпоїла, або підкурила чимсь. А тільки він з її волі ніяк не вийде: мов тая дитина, за спідницю держиться, зовсім свого глузду рішився! (Дн. Чайка, Тв., 1960, 78).

4. тільки недок. Пас. до ріша́ти 1, 3, 4, 6.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 580.

Рішатися, шаюся, єшся, сов. в. ріши́тися, шу́ся, шишся, гл.

1) Лишаться, лишиться. Шляхтич за гонор вуха рішивсь. Ном. № 4211. За більшим поженись, то й того рішись. Ном. № 4829. Оксано! жалко мені тебе рішатись. Кв. І. 226. Ума рішитися. Сойти съ ума. МВ. (О. 1862. І. 103). душі рішитися. Потерять жизнь

2) Уславливаться, условиться, уговориться. З попом же ти уже рішився? Багацько він з тебе злупив? (за вінчання). Алв. 16.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 25.