ШКУРА

ШКУРА, и, ж.

1. Зовнішній покрив тіла тварини. Гнідко струснув шкурою, сіпнув і повагом пішов шляхом (Мирний, IV, 1955, 310); Гнат Щербина, казали люди, своєю лапатою рукою крізь шкуру безпомилково відчував силу і кров скотини (Стельмах, І. 1962, 69); *Образно. Босфор аж затрясся, бо зроду не чув Козацького плачу; застогнав широкий 1 шкурою, сірий бугай, стрепенув (Шевч., І, 1963, 197); Жито зітхає восковою хвилею, котить по своїй шкурі швидку шумливу тінь (Гуц., Скупана.., 1965, 87); // Такий покрив (перев. з шерстю), знятий з убитої тварини. Надумалось воно [ягня] все стадо насмішити: У вовчу шкуру одяглось (Гл., Вибр., 1951, 121); На низькому помості з дощок, прикрившись звірячими шкурами, лежало кілька чоловік (Скл., Святослав, 1959, 8); На яблунях висять свіжозідрані бичачі шкури (Тют., Вир, 1964, 328); В лоно широкого моря полинувши, світла богиня Із глибини принесла нам чотири тюленячі шкури (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963,84); —А ти вмієш обробляти шкури на хутро? — спитав поет (Тулуб, В степу.., 1964, 201); Дужі кожум’яки сиділи під дашками ганків на вулицях і м’яли своїми міцними руками волові шкури (Довж., І, 1958, 227); Родина Олесі не зважала на пахощі сирої і квашеної шкури та дубового квасу (Стельмах, II, 1962, 114).

∆ Вовк в ове́чій шку́рі див. вовк; Діли́ти шку́ру невби́того ведме́дя див. діли́ти.

2. Матеріал, одержаний шляхом хімічної і механічної обробки шкіри деяких тварин (перев. позбавлений шерсті). Як було іде [Юрко] селом у неділю, то випростується сміливо та хвацька, ноги витягує, мов струни, шпорами брязкає, солдатська шапочка на голові, рейтузи обшиті шкурою (II. Куліш, Вибр., 1969, 289); Жінки-носійки підіймають на голову чемодани з жовтої шкури (Коцюб., II, 1955, 412); За довгі роки війни він зрідка брався за своє старе ремесло, щоб виготувати собі й сусідам шкури.. на взуття (Стельмах, II. 1962, 117).

Чо́ртова шку́ра — те саме, що Чо́ртова шкі́ра (див. шкі́ра). Під комірчиною стояв верстат, а біля нього в старому танкістському комбінезоні з "чортової шкури" — хазяїн з виструганою рейкою в руках (Рудь, Гомін.., 1959, 23).

3. розм. Шкіряний покрив тіла людини; шкіра. Його [Івана] шкура зчорніла та обліпила кості, очі запались ще глибше (Коцюб., II, 1955, 343); Роман підводився з огню.. Почорніла голова й руки, ..а з їх висіла обгоріла шкура… (Гр., II, 1963, 306); Я встиг призвичаїтися до нового хазяїна і його команди, що складалася з людей усіх можливих відтінків шкур і душ (Ю. Янов., II, 1958, 84).

∆ [Аж] моро́з (морозе́ць, хо́лод) пробіга́є (пробі́г) по шку́рі див. пробіга́ти; Аж шку́ра боли́ть див. болі́ти¹; Аж шку́ра гори́ть (тріщи́ть, тру́ситься і т. ін.) — Те саме, що Аж жи́жки́ трясу́ться (тру́сяться, труси́лися, затруси́лися, задрижа́ли) (див. жи́жки́). [Івга:] Як почую, що сталося щось, то так хочеться довідатись,— аж шкура труситься (Гр., II, 1963, 535); [Аж] шку́ра ре́пає (ре́пне) в кого, на кому — чому — хтось дуже товстий. Да ньому шапка кудлата була збита на потилицю, пика червона, ось-ось, здавалося, репне на ній шкура (Головко, II, 1957, 133); Бу́ти (перебува́ти, жи́ти, пожи́ти і т. ін.) в шку́рі чиїй, якій — бути в чиєму-небудь або якому-небудь стані (перев. поганому, незавидному) якийсь час. Я уявив собі самого себе в шкурі співробітника "Лихої години", в роздертих калошах і то під час такого глибокого снігу (Сам., II, 1958, 261); — Хай і вони [поміщики] в нашій шкурі поживуть! —вирвалось у Григорія Волошина (Стельмах, І, 1962,369); Вила́зити (ви́лізти) із шку́ри див. вила́зити; Вилу́зуватися (вилуза́тися) із шку́ри див. вилу́зуватися; Випробо́вувати (ви́пробувати, відчува́ти, відчу́ти і т. ін.) на свої́й (на вла́сній) шку́рі — переконуватися в чому-небудь на власному досвіді. — Я, як режисер майбутньої картини, і він — автор сценарію,— показав Сев рукою в мій бік, — і Богдан, що подав нам тему, на своїй шкурі випробувавши її,— всі ми разом з’ясуємо наші погляди (Ю. Янов., II, 1958, 79); Гітлерівська Німеччина, що віроломно напала на Радянський Союз, на власній шкурі відчула, яка велика сила і міць Радянської держави (Рад. Укр., 13.IX 1946, 3); Відрива́ти (відірва́ти і т. ін.) з шку́рою — те саме, що Відрива́ти (відірва́ти і т. ін.) з м’я́сом (див. м’я́со); Відчува́ти (чу́ти і т. ін.) [всіє́ю своє́ю] шку́рою — те саме, що Відчува́ти (чу́ти і т. ін.) [всіє́ю своєю] шкі́рою (див. шкі́ра); Вла́зити (влі́зти) в шку́ру див. вла́зити; В [свою́] шку́ру не пото́впиться— дуже товстий. Я б радніший мовчати, але ми пухнемо з голоду, а він [пан] такий гладкий, що в свою шкуру не потовпиться (Н.-Лев., II, 1956, 167); В шку́ру чию кого — уживається як побажання комусь побувати в чиєму-небудь стані. — Що я тепер у зведення напишу? Вас би в мою шкуру (Тют., Вир, 1964, 14); Де́рти (дра́ти) шку́ру (по три шку́ри) див. де́рти; Де́рти оста́нню шку́ру див. оста́нній; Зазнава́ти (зазна́ти, зві́дати г от. ін.) на свої́й (на вла́сній) шку́рі — те саме, що Зна́ти, почо́му ківш ли́ха (див. лихо¹). Петро ділився з ним своєю працею… То було слово самого життя; слово чоловіка, котрий не тілько бачив лихо, а й на своїй шкурі звідав його (Мирний, І, 1954, 353); Зала́зити (залі́зти) в шку́ру див. зала́зити і; Залива́ти (зали́ти, залля́ти, налива́ти, нали́ти, налля́ти) за шку́ру са́ла див. залива́ти, налива́ти; [Затина́тися, затя́тися] в одну́ шку́ру — уперто не погоджуватися з чим-небудь; упиратися. Всі [кріпаки] в одну шкуру затялися: — Не хочемо наділів! До слушного часу підождемо!.. (Мирний, IV, 1955, 239); Минуло різдво. Я й наполягла — женись! Він одбалакуваться давай: "Я й не нагулявся ще, і сяк, і так",— а я в одну шкуру: "Женись, женись, мій синочку!.." (Тесл., З книги життя, 1949, 22); Здира́ти (зідра́ти, зде́рти, зніма́ти, зня́ти, здійма́ти, здійня́ти, злупи́ти, стяга́ти, стя́гувати, стягну́ти, стягти́, лупи́ти, облупи́ти і т. ін.) шку́ру (три шку́ри, сім шкур, деся́ту шку́ру і т. ін.): а) нещадно визискувати, експлуатувати кого-небудь,. брати надмірну плату, ціну. Все думав: "Та й жартівливий же який наш пан, пошли йому, боже, здоров’я,— жартуючи й шкуру здійме!" (Мирний, IV, 1955, 227); — Вони [багачі] на людей капкани ставлять, як на вовка. Спіймавсь,— здеруть із тебе шкуру, оббілують дочиста, а те, що їм непотрібне, викинуть в гній (Коцюб., II, 1955, 55); Вони [українські поміщики] здирали по три шкури з українського селянина (Цюпа, Україна.., 1960, 31); Любив Комар замість однієї дві шкури з людини стягти (Ковінька, Кутя..,1960, 29); Князь був на торговищі, скаржились-бо йому новгородці, що купці захожі луплять по три шкури за все (Загреб., Диво, 1968, 401); б) нещадно, сильно бити когось. — До самого поліцмейстера доставлю! Облупе шкуру на тобі! (Мирний, V, 1965, 293); [Івга:] Приходь, Мусієчку, голубчику, любий!.. [Мусій:] Та я б на крилах радий летіти, дак коли ж Мартин сказав, що й шкуру здере, коли що теє… (Гр., II, 1963, 561); Закипіло в мене серце — сім шкур би з них зідрав за таку шкоду (Тют., Вир, 1964, 160); Із (з) шку́ри пну́тися — те саме, що Вила́зити із шку́ри (див. вила́зити). — В мене таке враження, що він вирішив всю війну відсидітись в таборі,— сказав Лагутін.. — З шкури пнеться, аби тільки місця тут не втратити (Гончар, Людина.., 1960, 66); Лі́зти з шку́ри див. лі́зти; Моро́з іде́ (ішо́в, пішо́в, подира́є і т. ін.) поза́ шку́рою див. моро́з; Моро́зом подра́ло по шку́рі див. поде́рти; Моро́зом проде́рло по шку́рі див. продира́ти; Надіва́ти (наді́ти, натяга́ти, натягти́ і т. ін.) ове́чу шку́ру; Змі́нювати (зміни́ти) во́вчу шку́ру на ове́чу — те саме, що Надяга́ти (надягну́ти, надягти́) ове́чу шку́ру (див. надяга́ти). — Сірі вовчики, наділи овечу шкуру та такі тихі стали… (Мирний, III, 1954, 308); Надяга́ти (надягну́ти, надягти́) ове́чу шку́ру див. надяга́ти; На́шим (йо́го, її́ і т. ін.) са́лом та по наші́й (йо́го, її́ і т. ін.) шку́рі див. са́ло; Пожи́ти в шку́рі див. пожи́ти¹; Поза́ шку́рою (по шку́рі) подра́ло див. поде́рти; Поспуска́ти шку́ру див. поспуска́ти; Потерпа́ти за свою́ шку́ру — боятися за своє життя; Рятува́ти свою́ (вла́сну) шку́ру — рятувати своє життя. — Та він що, з місяця впав? Інші поміщики, навпаки, тікають тепер із своїх маєтків, шкуру свою рятуючи. А він сам на рожен лізе (Головко, А. Гармаш, 1971, 281); — А де ж ти поділася? — винувато мовив старий, бо, тікаючи з майдану, чув, як гукала йому вслід Наталка. — А то ви не чули? Свою шкуру мерщій рятувати, а мене там хай хоч і бомбою рознесе (Гончар, II, 1959, 217); Сні́гом си́пле за шку́ру див. си́пати; Спуска́ти (спусти́ти, спи́сувати, списа́ти) шку́ру (три шку́ри і т. ін.) — дуже бити, карати за що-но-будь.— Гляди ж мені, Семене, коли програєш — шкуру спущу! (Шиян, Баланда, 1957, 137); — Але я колись таки спишу твою шкуру вздовж і впоперек! — у жовтих очах [Терентія] густішає злоба (Стельмах, І, 1962, 313); Так шку́ра й закипи́ть див. закипа́ти; Ті́льки (лиш, сама́) шку́ра та кі́стки; Одні́ (самі́, тільки́) кістки́ та шку́ра див. кі́стка́; Тремті́ти за свою́ (вла́сну) шку́ру див. тремті́ти; Труси́тися за [свою́] шку́ру див. труси́тися; Уболіва́ти (болі́ти, боя́тися і т. ін.) за свою́ (вла́сну) шку́ру — те саме, що Тремті́ти за свою́ (вла́сну) шку́ру (див. тремті́ти). [Степан:] Не маєш права мене обзивати боягузом. [П р о к і п:] Брешеш, маю право. Маю, бо не за свою шкуру, а за всіх уболіваю (Корн., II, 1955, 120); — Хіба ж то чоловік? Він заради вигідної служби з відьмою побратається. А думаєш, за людей вболіває? За себе! За свою шкуру боліє!.. (Тют., Вир, 1964, 77)., Дмитро нарешті затримав погляд на батьковому обличчі, спитав вимогливо: — Чого ви не покликали— мене на весілля? ..Боялися за свою шкуру, так? (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 297); — Ти за свою шкуру не переживай, вона у тебе товста (Голов., Тополя.., 1965, 12); Шку́ра та ко́сті — те саме, що Ті́льки шку́ра та кістки́ (див. кі́стка). От назбиралися прохані гості. Блідні, намучені — шкура та кості. Всіх багатир до комори веде; Сперлась принишкла, напружено жде Хліба сірома — і боса і гола (Граб., І, 1959, 240); Шку́ра те́рпне див. те́рпнути.

4. перен., вульг. Людина, що дбає лише про свої інтереси. [Вантажник:] Тепер народ теж пішов… шкура. Тут один приїздив, ох, і шкура, видать… (Мик., І, 1957, 43); Дізнавшись про цю зраду, хлопці вирішили "дати Федькові бобу". Очевидно, так би й зробили, коли б Свербик не пронюхав небезпеки і не зник з горизонту зовсім.— Шкура,— оцінив його вчинок Максим (М. Ю. Тарн., Незр. горизонт, 1962, 238); // Груба, жорстока людина; людина, здатна на низькі, ганебні вчинки, на зраду. — Випив раз, випив удруге… Ну, а останній раз.. здибалась мені ота поліцейська шкура, отой курокрад Гунька (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 136); — Він, шкура, навмисне заставив нас у воді талапатися, хотів перевірити, на що ми здатні (М. Ю. Тарн., Незр. горизонт, 1962, 111); // Уживається як лайливе слово. — Ви ж самі давали йому руку цілувати,— сказала Христя., — Докажи, шкур-р-о! докажи, сучко! — гукнула пані, ухопивши Христю за коси (Мирний, III, 1954, 253); — Вовча шкуро! Як дам тобі по голові, дак три дні голови шукатимеш (Барв., Опов.., 1902, 455); [Стефан (зразу сердито починає ходити по камері, бубонить):] Собаки! Думали — мовчатиму, ти, не на того напали! Шкури! (Вас., III, 1960, 295); А ви що ж, продаєте своїх? Ах ви, шкури! (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 48).

∆ Прода́жна шку́ра — зрадник, запроданець. Махно і Петлюра — продажна шкура (Укр.. пріїсл.., 1955, 341).

5. розм. Зовнішня оболонка плода рослини. Варвара розрізала великого з тонкою рябою шкурою кавуна (Коз., Нові Потоки, 1948, 104).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 484.

Шкура 2, ри, ж.

1) Шкура, кожа. З одчого вола двох шкур не деруть. Ном. № 7472. Пошився в собачу шкуру. Ном. № 2910. Жвавий, аж шкура на ньому говорить. Ном. № 5764. В одну шкуру. Крайне настойчиво (хотѣть, добиваться чего). Чіпка розвередувався: «Їсти та й їсти, бабо!» В одну шкуру: «їсти!» Мир. ХРВ. 33. Затялись в одну шкуру: давай рощот! — і дав. Мир. ХРВ. 259.

2) Бранное: женщина легкаго поведенія. Ум. Шкурка, шкурочка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 503.