ТРУСИТИСЯ

ТРУСИ́ТИСЯ, трушу́ся, тру́сишся, недок.

1. Хитатися, коливатися; дрижати. Збентежила ся річ Латина, Здавалось, близька зла година; На лисині трусивсь вінець (Котл., І, 1952, 275); Машини в заводах стукотіли, аж стіни гули й трусились (Н.-Лев., II, 1956, 207); Гарячий кулемет труситься у міцних руках Шестакова, мов хоче вирватися (Гончар, Новели, 1954, 40); Під гуркоту зеніток трусилися будинки (Донч., III, 1956, 440); // Здригатися всім тілом. Навколо розлігся регіт, трусилася од сміху навіть Мокрина Карпець (Стельмах, II, 1962, 136); // Відчувати тремтіння тіла (від страху, холоду, хвороби тощо). Еней спросоння як схопився, Дрижав од страху і трусився (Котл., І, 1952, 109); Слуха молодиця і вже не сміється:.. на очах тремтять сльози; вся труситься і хапається за стіл, щоб не впасти (Стор., І, 1957, 23); Змерз подорожній, аж труситься бідний, Мороз витискає душу із тіла (Коцюб., І, 1955, 430); Старший лейтенант, командир роти, трусився під купою накиданих на нього ковдр та шинелей — у нього був приступ малярії (Ю. Янов., II, 1954, 10); // Дрижати, тремтіти (про руки, ноги, голову тощо). Лице її було бліде, руки й ноги трусились, очі як вугілля тліли (Мирний, III, 1954, 125); Голова Петру гнівно трусилася, руки стискалися, наче він ладен був кинутися на зятя і побити його (Чаб., Балкан. весна, 1960, 356); У Олени губи трусяться, слова сказати не можуть (Тют., Вир, 1964, 24).

Труси́тися як у пропа́сниці див. пропа́сниця.

2. перен. Відчувати страх, переляк; боятися. — На те, — каже, — щука в морі, Щоб трусивсь карась (Гл. Вибр., 1957, 162); — От, боже мій, — каже [жінка].. — Поки вже ми отак і труситься будем тебе? (Тесл., З книги життя, 1949, 39); // над ким — чим. Ретельно оберігати кого-, що-небудь, боятися втратити когось, щось. — І яке їм діло до того, хто як живе? Коли самі не вміють з людьми жити, коли самі трусяться над усім (Мирний, IV, 1955, 55); Той над закопаним золотом труситься, чахне (Зеров, Вибр., 1966, 217); — А речі свої он як зберігають. Аж трусяться над кожною ганчіркою (Тулуб, Людолови, І, 1957, 85); // Скупо витрачати; боятися витратити зайве. Густав обурений… Доки він з матір’ю буде труситися над кожною кроною (Хижняк, Килимок, 1961, 88); // Скупитися, жаліти для когось. — А щоб ніхто не діждав, щоб я важений хліб їла! попідвіконням піду, а не хочу твого хліба, що ти даєш і трусишся (Кв.-Осв., II, 1956, 131); — У вас, каже, все погане, а самі ж завидющі, жаднючі, аж трусяться (Довж., І, 1958, 343).

◊ Труси́тися за се́бе (за [свою́] шку́ру і т. ін.) — боятися за своє життя, становище, за свій добробут. Не так економію бережуть, за себе трусяться (Головко, II, 1957, 260); — А мені страшнувато, — признався Степан.. — Не подумайте, що за шкуру трушуся.. от тепер.. страшно не хочеться під бандитську кулю потрапити (Стельмах, II, 1962, 194).

3. до чого або з інфін., перев. з частк. а ж, перен., розм. Мати велике, нестримне прагнення до чогось, якесь бажання. Еней і сам трусивсь до бою (Котл., І, 1952, 281); — Я своєму чоловікові колись теж так відповідала, а сама, правду кажучи, аж трусилася заміж (Добр., Тече річка.., 1961, 226); Колишній червоногвардієць Миколюк аж трусився в нетерплячки довідатися від Марка про політику, про японця і про бурхливе столичне життя (Кир., Вибр., 1960, 331).

Аж жи́жки́ тру́сяться (труси́лися) у кого див. жи́жки́; Аж шку́ра тру́ситься у кого — те саме, що Аж жи́жки́ тру́сяться (див. жи́жки́). Додав ще Лисенко-Вовчура, — Усякого лютість скажена пройма, До бійки аж труситься шкура… (Стар., Поет. тв., 1958, 206).

4. Трясучись, їхати на коні, на возі, у поїзді тощо. Коні вчвал пішли — і глянув З посміхом Вільям величний, Як нещасний коментатор На ослі за ним трусився (Л. Укр., IV, 1954, 171); Коли б позавчора вранці він.. відчув у собі таку певність, не довелося б сьогодні труситися в вагоні (Рибак, Час.., 1960, 770); За якусь хвилину ми вже трусилися на скрипучому возі (Мур., Бук. повість, 1959, 233).

5. Сипатися, сіятися. Сніг трусився в стріхи, наче сухий пісок (Н.-Лев., II, 1956, 70); Схиляю голову до мучника. А в нього вже летить-труситься мука (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 122); * Образно. Прислухається княгиня — тільки сміх, Тільки труситься сміх (Тич., І, 1946, 106).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 301.

Труситися, шуся, сишся, гл. Трястись, дрожать. Осичина тим труситься, що на її Скарійот повісився. Ном. № 316. Годі, бабо, труситися та лякатися. Стор. МПр. 156.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 290.