ЛИХО

ЛИ́ХО¹, а, с.

1. Обставина, подія, що викликає страждання; горе, біда (див. біда́¹ 1). У всякого своє лихо, І в мене не тихо; Хоч не своє, позичене, А все-таки лихо (Шевч., І, 1963, 336); Від надміру води криничани терпіли часом справжнє лихо (Гончар, Таврія, 1952, 16); — *Образно. Давня приказка каже, що лихо не ходить поодинці, а в парі (Коцюб., І, 1955, 228); * У порівн. Він перехиляється до вікна і побіля церковної огорожі бачить, як саме лихо, тарантас пристава (Стельмах, І, 1962, 591); // у знач. присудк. сл. Важко, погано кому-небудь. Як вдариться ж чумаченько Об поли руками: Доле моя, щастя моє, Лихо мені з вами (Щог., Поезії, 1958, 66); // у знач. виг. Уживається для вираження горя, нещастя і т. ін. Ох лихо ж моє! Хоч би він одвернувся, хоч би не дивився на мене! (Мирний, І, 1954, 78); — Ну, а дома як? Чи все гаразд? — Мотря лежить у сипняку. — Ой, лихо! — забідкався Остап (Головко, II, 1957, 531).

◊ Дава́ти (да́ти) лиха закаблу́кам див. закаблу́к; До ли́ха: а) (чого) багато, безліч. [Лев:] Та вже тих сопілок до лиха маєш! (Л. Укр., III, 1952, 194); — Ходженою стежкою людина іде й не озирається, хоч і вибоїн під ногами до лиха (Мур., Бук. повість, 1959, 206); б) уживається як лайливий вислів. Аж на гони старигань Полетів до лиха, Покотився разів п’ять (Рудан., Старий вовк, 1958, 9); Панотче! З радою такою йдіть до лиха! (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 194); Доско́чити ли́ха — потрапити в біду. Спати в такій дорозі — не слід, щоб не доскочити лиха (Кол., На фронті.., 1959, 180); Зна́ти (узна́ти, пізна́ти і т. ін.), почо́му (почі́м) ківш (пуд, фунт, коре́ць і т. ін.) ли́ха; Узна́ти (пізна́ти), де ли́хо живе́; Ви́пити [свій, по́вний] ківш ли́ха — зазнавати багато горя, страждань, клопоту, неприємностей. — Доведеться вам тут узнати, почому ківш лиха, — ніби про щось звичайне й необхідне ліниво говорив Шухновський (Збан., Малин. дзвін, 1958, 20); — Убити б того ненависного управителя.. — Та й графиню отак, як вона тебе за коси та по підлозі, хай знала б, почім фунт лиха (Рибак, Помилка.., 1956, 121); Як оговталась, обжилася [панночка], то пізнали ми тоді, де воно в світі лихо живе (Вовчок, І, 1955, 109); За коротке своє життя випила дівчина лиха повний ківш (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 136); [І] сміх і ли́хо — одночасно і смішно і сумно. — Увесь тремтить [пан], очі палають.., а з нього так і біжать потьоки… Сміх і лихо!.. (Мирний, III, 1954, 164); Ли́хо його́ зна́є — хто його знає; Ли́хом торгува́ти — наживатися на чужому горі, нещасті. Коли хочеш, сину, знать, Де лучче лихом торговать, Іди ти в Січ (Шевч., І, 1951, 277); Ли́хо прино́сить (надно́сить) кого — про прихід кого-небудь небажаного. Аж тут лихо надносить комісара (Март., Тв., 1954, 384); Ли́хо та й го́ді — погано. Я випустила Катрю з хати, а сама сіла, щоб сон не хилив, та мені не спалося: лихо та й годі дожидатись було! (Вовчок, І, 1955, 198); Набра́тися (ковтну́ти і т. ін.) ли́ха; Прийти́ся з ли́хом кому: а) пережити горе, нещастя, неприємності. Розкажу вам, якого раз набрався лиха (Стор., І, 1957, 77); б) набідуватися. А що вже мати наплакалась та набралась лиха, то, мабуть, нікому не доводилось так бідувать, як матері (Н.-Лев., II, 1956, 258); Тут прийшлось Бертольду з лихом: Край чужий, ворожі люди (Л. Укр., І, 1951, 376); На ли́хо кому і без додатка — на жаль, на горе, на біду. Парубок гарний, чепурний, та на лихо хазяйства в його зовсім не було (Гр., І, 1963, 314); На лихо собі був [Нечипір] такий невеличкий (Кв.-Осн., II, 1956, 101); Не оббере́шся ли́ха з ким і без додатка — про можливість неприємностей, клопоту і т. ін. Обличчя Сафрона побіліло від хвилювання і прихованої злості на Фесюка: знали ж, кого покликати в чесну кумпанію. Тепер не обберешся лиха з ним (Стельмах, II, 1962, 112); — Ну що його робить? — Сказала Ведмедиха, — Пусти Свиню за стіл, Не обберешся лиха (Іванович, Перебендя.., 1960, 61); Не помина́йте (не помина́й) ли́хом; Не зга́дуйте (не зга́дуй) ли́хом — ввічлива форма прощання з ким-небудь. — Не поминай лихом, лейтенанте! — попрощався моряк із своїм і Харкевича благодійником (Голов., Тополя.., 1965, 14); — Прощайте, мамо!.. не згадуйте лихом… (Мирний, І, 1949, 216); Пода́лі від ли́ха — порада не займати, не чіпати кого-, чого-небудь, щоб уникнути неприємностей. — Не чіпайте його, хлопці, — подалі від лиха (Стельмах, І, 1962, 51); Сто лих — про великий клопіт, горе, неприємність і т. ін. Тут ржання кінське з тупотнею, Там разний [різний] гомін з стукотнею. Скрізь клопіт, халепа, сто лих! (Котл., І, 1952, 233); Туди́ до ли́ха — вираз незадоволення. [Хуса:] Туди до лиха! От ще біснувата!.. (Л. Укр., III, 1952, 166); Ударя́ти (уда́рити, ки́дати, ки́нути, би́ти і т. ін.) ли́хом об зе́млю — забувати горе, біду; не журитися. Навколо діжі кружляли та вибивали спочатку дружки з боярами, а потім — уся молодь, а там вдарили лихом об землю й старші (Смолич, Мир.., 1958, 59); Воно минеться все, козаче, не журись! Кинь лихом об землю! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 129); Вночі тепер сплю мало, А ледве сліз не ллю, А вдень зо всеї сили Об землю лихом б’ю (Л. Укр., І, 1951, 37); Яко́го ли́ха див. яки́й.

2. Що-небудь погане, зле, недобре. Піп людей карає, а сам лихо робить (Номис, 1864, № 7031); А люди тихо Без всякого лихого лиха Царя до ката поведуть (Шевч., II, 1963, 409); — Їй материнства хочеться, дитинку колихати, а тут чорне лихо землю рве (Тют., Вир, 1964, 380).

ЛИ́ХО², присл.

1. Із злістю, сердито, роздратовано. — Досить! — Гальванеску лихо гримнув і люто визвірився на Сахно (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 102).

2. Недобре, погано. Ступосян.. ніччю трясся від холоду в своїх нужденних, лихо накритих халупках (Фр., VI, 1951, 303); Тепер жию лихо, бо тато загніваний, не дає удержання (Стеф., III, 1954, 47); // у знач. присудк. сл. Поки із ним, при йому, то й нічого, — очі світ бачать; а зостанеться сама — боязко та лихо їй (Вовчок, І, 1955, 169).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 496 - 497.

Ли́хо, ха, с.

1) Бѣда несчастіе; горе. Не шукай лиха, — само тебе знайде. Чуб. І. 263. Живе баба за дівером, лиха прикупивши. Ном. № 7506. Аби танцювати вмів, а робити й лихо навчить. Ном. № 12478. Кожна людина своє лихо носе. Ном. № 1992. Через тебе і я буду у лисі. Н. Вол. у. Хто не знає закохання, той не знає лиха. Мет. 31. Hа лихо. Ha бѣду. вдарити лихом об землю. Стряхнуть съ себя горе. Козацтво, ударивши лихом об землю, садило гайдука. Стор. МПр. 126. Лихом зануди́лось. Охватила сильная тоска. лиха набіжиш. Будетъ тебѣ бѣда. Сим. 74. Лиха набратись. Испытать горе. Так то й добуть, лиха не набравшись! Ном. № 13882. Лихо спіткало. Случилось несчастіе. лихом торгувати. Эксплоатировать несчастіе.

2) Зло. З письменних все лихо встає. Ном. № 6042. Піп людей карає, а сам лихо робить. Ном. № 7031. Лихо коїти. Ном. № 2874. Ум. Лишко, лишенько, лишечко. оце ли́шко! Вотъ бѣда! Лишко тяжке! О. 1861. VIII. 3. Заграй мені, дуднику, на дуду, — нехай своє лишенько забуду! Шевч. 486. Ох лишечко! Хтось іде! Шевч. 281.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 364.

Ли́хо — у дохристиянських віру­ваннях — персоніфікований злий дух (згодом узагальнене поняття), що разом з Бідо́ю (див.) ходить по­між людей, підстерігає людину на кожному кроці (звідси лихо його спіткало, аби лихо тихо, лихо і під землею знайде, лиха не шукай, воно само тебе знайде, не буди лиха, не­хай спить); саме персоніфікованість людської напасті породила вислови: «Лихо його принесло», «Вже якесь лихо сунеться до хати», «Лихо мене засліпило», «Лихо б тебе побило»; особливо небезпеч­не Лихо вночі («Лихо не спить, а за нами стежить»), тому в народі радять рятуватися так: поставити порожні відра під вікнами, на призьбі покласти відра отвором на подвір’я, на підвіконні миски обернути лицем надвір, все довко­ла хати посипати попелом; Лихо, вірять, обминає таку хату; дуже люте однооке Лихо (про це читаємо в народних казках); людина боро­лася з лихом, протистояла йому, звідси вислів: «Вдар лихом об зем­лю!»; прикметник лихи́й — злий, недобрий, який несе, приносить лихо (про лиху людину: «Бережись кози спереду, коня ззаду, а лихого чоловіка з усіх боків»; про лихе око: «Лихе око на дуба гляне — і дуб зав’яне»; про лихе серце: «З лихого серця лиха воля»; про лихі руки: «Трудно, аби на добре ви­йшло, що з лихих рук прийшло»); численні паремії побудовані на персоніфікації лихого на противагу доброго: «Лихе доброго не лю­бить», «З лихими лихий, з добри­ми добрий», «Добре, то добре й бу­де, а лихе, то лихе й буде», «Лихий доброго псує», «Лихий і доброго спокусить»; у сполученні: лиха́ (зла) годи́на — горе, нещастя, скру­та; лиха́ годи́на вживається також як лайливий вислів або як заклинання замість уособленого Лиха: «А бери його лиха година!»; «Побила б тебе лиха година!», «Хай на вас лиха година!», «Щоб тебе не минула лиха година!», пop.: «Хай вам лихо!»; Лихо сушить, а щастя пушить (приказка); Не по­минай лихом, а добром як хочеш (приказка); Хто лихом жартує, той його й скуштує (М. Номис); Як прийде зла година, треба знать, по­чім ківш лиха (приказка); Не вгада­єш ніколи лихої години (приказка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 336.