ПОДЕРТИ

ПОДЕ́РТИ і ПОДРА́ТИ, деру́, дере́ш; мин. ч. поде́р, ла, ло і подра́в, дра́ла, ло; наказ. сп. подери́.

1. перех. Док. до де́рти і дра́ти 1, 4. Вони подерли на собі сорочки, бились навкулачки (Н.-Лев., І, 1956, 418); Хоч витропив [вистежив] я того пугача, а гнізда його не знайшов — тільки дурно подрав штани (Вовчок, VI, 1956, 339); Обережно Дем’ян одриває ріжок конверта — так, щоб не подерти й листа (Смолич, Мир.., 1958, 159); Де вже ставало надміру тряско, там хтось уставав і йшов пішки, аж нарешті подер черевики в шмаття (Л. Укр., V, 1956, 363); — Хоч чорт лапті подрав, та докупи зібрав (Номис, 1864, № 9023); Він [вовк] собі тільки боки подер колючками та й поплентався геть до болота (Коп., Як вони.., 1948, 9).

2. неперех., перен., розм. Док. до дра́ти 7. Йосипенко, як несамовитий, схопився і чимдуж подрав у садок (Мирний, IV, 1955, 167).

◊ Моро́з (хо́лод, холодо́к) поде́р (подра́в) по спи́ні (по́за спи́ною, по́за пле́чі); безос. Моро́зом подра́ло по шку́рі; По́за шку́рою (по шку́рі) подра́ло — про неприємне відчуття холоду від несподіваного, сильного переляку, переживання і т. ін. У Чіпки аж мороз подрав по спині: він ніколи не чув такого дідового голосу… (Мирний, II, 1954, 62); Калинович перший раз почув у оцій канцелярії, як мороз подер його поза плечі (Фр., VI, 1951, 333); Соломію аж холодок подрав по спині від того погляду (Кучер, Прощай.., 1957, 209).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 739.

Подерти, ру́, ре́ш, гл.

1) Порвать, изорвать. Зіма!. хліба нема, чоботи подерті, доведеться вмерти. Канев. у.

2) Исцарапать. Як зачав котом по тілі дерти, — чисто подер тіло. Рудч. Ск. І. 173.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 240.