ШКІРА

ШКІ́РА, и, ж.

1. Зовнішній покрив тіла людини і тварин. Людина була настільки худа, що коли вона витягла з-під ковдри руки, Тамара жахнулася — це були не руки, а обтягнені шкірою палички (Хижняк, Тамара, 1959, 206); Гнат чіпляє на руку нагая, жеребець скошує очі, неспокійно перебирає ногами, шкіра на ньому ворушиться (Тют., Вир, 1964, 65); Шкіра бере участь у процесі дихання, в регуляції температури тіла, в обміні речовин. Шкіра захищає організм від шкідливих зовнішніх впливів, в тому числі й від діяння хвороботворних мікробів (Заг. догляд за хворими, 1957, 45); Жодна земноводна тварина не вживає води звичайним способом; всю воду, що потрібна для її життя, вона приймає виключно через шкіру, яка всмоктує вологу й виділяв її (Визначник земноводних.., 1955, 11); *Образно. Зм’якла землі заморожена шкіра, і руном шовковим Сонячний усміх палкий швидко її покрива (Фр., XIII, 1954, 306); // Такий покрив (перев. з шерстю), знятий з убитої тварини. Ніби нікого немає і всередині зимівлі. Ні, є або в усякому разі хтось був: ось звірині шкіри на стіні, ось мисливське знаряддя, ось голова ізюбра з гіллястими пантами, ось рушниця (Довж., І, 1958, 104); Трюми "Сміливого Звіробоя" були повні тюленячих шкір (Трубл., Опов., 1933, 34).

∆ [Аж] дрижаки́ пробіга́ють (пробі́гли) по шкі́рі; [Аж] моро́з (моро́зець, хо́лод) пробіга́є (пробі́г) по́за шкі́рою див. пробіга́ти; Вила́зити (ви́лізти) із шкі́ри див. вила́зити; Вилу́зуватися (ви́лузатися) із шкі́ри див. вилу́зуватися; Вите́рплювати (ви́терпіти, вино́сити, ви́нести і т. ін.) на свої́й шкі́рі — те саме, що Вино́сити (ви́нести) на свої́х плеча́х (див. вино́сити). Шевченко, який вийшов з народу, на своїй шкірі витерпів і виніс усе, зрозумів корінь усього зла (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 462); Відрива́ти (відірва́ти і т. ін.) з шкі́рою — те саме, що Відрива́ти (відірва́ти) з м’я́сом (див. м’я́со); Відчува́ти (чу́ти і т. ін.) [всіє́ю своє́ю] шкі́рою — добре відчувати що-небудь. Це Аркадій Валеріанович, відчуває всією своєю шкірою, на якій щоденно залишають десятки слідів мужицькі очі (Стельмах, І, 1962, 282); Вла́зити (влі́зти) в шкі́ру див. вла́зити; Гу́сяча шкі́ра див. гу́сячий; Де́рти (дра́ти, здира́ти, зде́рти і т. ін.) [оста́нню, сьо́му і т. ін.] шкі́ру з кого — те саме, що Де́рти (дра́ти) шку́ру (див. дерти). — Я тут знаю одного панка,— сказав Микита.— Він дере з людей шкіру так, як липову кору (Казки Буковини.., 1968. 37);-Пам’ятай свої слова: "Тяжко бідному на світі!" Від злидарів за лікування нічого не бери! Багатих, панів не шкодуй — дери, з цих сьому шкіру! (Три золоті сл., 1968, 198); Зала́зити (залі́зти) в шкі́ру див. зала́зити¹; Залива́ти (зали́ти, залля́ти) за шкі́ру са́ла кому— — те саме, що Залива́ти (зали́и, залля́и) за шку́ру са́ла (див. залива́ти). — Ти йому, Зуйко, залий за шкіру сала! — І заллю! Не дасть чарки — заллю! (Шпян, Баланда, 1957, 88); Із шкі́ри пну́тися — усіма силами намагатися, прагнути зробити що-небудь, досягти чогось. В цю велику добу військові лікарі аж із шкіри пнулися, щоб вигнати з симулянтів злий дух саботажу і знову повернути їх у лоно армії (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 63); Кістки́ та шкі́ра — те саме, що Ті́льки шкі́ра та кістки́ (див. кістка). — А ти все такий самий: кістки та шкіра (Ю. Бедзчк, Альма матер, 1964, 10); Лі́зти з шкі́ри див. лі́зти; Міня́ти шкі́ру див. міня́ти; Моро́з (дрож і т. ін.) по́за (за) шкі́рою перебіга́є див. перебіга́ти; Морозе́ць пішо́в (побі́г і т. ін.) по́за шкі́рою див. морозе́ць; Моро́з іде́ (ішо́в, пішо́в, подира́в і т. ін.) по́за шкі́рою (по шкі́рі і т. ін.) див. моро́з; Моро́зом проде́рло по шкі́рі див. продира́ти; Моро́зом сипну́ло за (по́за) шкі́рою див. сипну́ти; Моро́зом сипону́ло за (поза́) шкі́рою див. сипону́ти; Моро́з по шкі́рі пробира́є (пробра́в) див. пробира́ти; Мура́шки сипну́ли по шкі́рі див. сипну́ти; На́че (немо́в і т. ін.) сні́гом сипоне́ (сипону́в) по́за шкі́рою див. сипону́ти; Повиступа́ли (повиступа́ють) си́роти на шкі́рі див. повиступа́ти; Рва́тися з шкі́ри див. рва́тися; Ряди́тися (убира́тися і т. ін.) в шкі́ри які, чиї — те саме, що Міня́ти шкі́ру (див. міня́ти). Які б вони [пани] тоги тепер не вдягли, В які б захисні не рядилися шкіри І де б не сідали за круглі столи. На чолах їх тавра — Вони лицеміри! (Воскр., Цілком серйозно, 1947, 50); Спуска́ти (спусти́ти, спи́сувати, списа́ти і т. ін.) шкі́ру (три шкі́ри і т. ін.); Кра́яти ре́мені з шкі́ри — нещадно бити кого-небудь. Було за найменшу провину. . Три шкіри спустять гайдуки (Фр., X, 1954, 267); 3 нас ладен був [лісник] спустити шкіру за кожний патичок, піднятий у панському лісі (Д. Бедзик, Украдені гори, 1969. 56); Взяв гарапника, відшмагав Івана і пригрозив: — Як не будуть вилискувати [коні], мов люстерко, то я спишу тобі шкіру, що посинієш (Казки Буковини.., 1968, 146); І сам він [отаман] якось опустився.. Вислухував мовчки такі речі, такі слова, за одного з котрих давніше ремені би зі шкіри краяв (Хотк., II, 1966, 279); Ті́льки (лиш, сама́) шкі́ра та кі́стки. Одні́ (самі́, ті́льки) кістки́ та шкі́ра див. кі́стка; Шкі́ра те́рпне див. терпнути.

2. Матеріал, одержаний шляхом хімічної й механічної обробки шкури убитої тварини. Чорний згорток шкіри тьмяно блиснув у нього в руках (Тют., Вир, 1964, 215); Не було [в хаті].. ні фамільних портретів, ні шкірою оббитих крісел (Довж., І, 1958, 325); Пужално, теж одна з фантазій Аркадія, було дороге, зі шкіри й лаку, щедро інкрустоване сріблом та міддю, справжній мистецький витвір (Вільде, Сестри.., 1958, 208); На траві лежали купами зелені ранці з підшитою на горішній стороні телячою шкірою (Тют., Вир, 1964, 403).

∆ Шагре́нева шкі́ра — те, що має здатність поступово й невпинно скорочуватися, зменшуватися. — Ми заклали і перезаклали три чверті дворянських маєтків. І що найстрашніше: борги ростуть швидше, аніж ціни на землю. І от з наших рук щороку відвалюється чотириста тисяч спадкоємних десятин. Бійтесь, чоловіче, щоб вся родова земля не стала шагреневою шкірою (Стельмах, І, 1962, 39).

3. Матеріал, що ним замінюють вичинену шкуру. Із-за товстих, оббитих клейончатою шкірою дверей, де засідала приймальна комісія, не долітало жодного звуку (Тют., Вир, 1964, 59).

Чо́ртова шкі́ра — блискуча тканина, перев. чорного або білого кольору, що відзначається великою міцністю. Вони [штани] пошиті з чудової матерії, із зовсім незвичайної матерії. Вона має ніжну ліричну назву "чортова шкіра" (Донч., VI, 1957, 13); Одягнений він був у своєрідний робочий костюм з так званої чортової шкіри (Ле, Право.., 1957, 223).

4. розм. Кора, оболонка якої-небудь рослини чи її плоду. Вибила, виштовхнула [верба] з трудом з-під грубої шкіри кілька молодих паростей і гонить та й гонить тепер на них лист за листом, галузку за галузкою (Хотк., II, 1966; 43); Шкіра апельсина; Шкіра огірка.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 475.

Шкіра, ри, ж. = Шкура. Не стала шкіра за виправку. Ном. № 10572. Ум. Шкі́рка, шкі́рочка. Рудч. Чп. 121.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 501.