СПИНА

СПИ́НА, и, ж.

1. Задня частина тулуба людини від шиї до крижів. Високий стан [Пріськи] осів, пряма спина зігнулася в дугу (Мирний, III, 1954, 14); Зінькові так полегшало, що він уже сидів на ліжкові з закладеною за спину подушкою (Гр., II, 1963, 483); — Стій! — раптом штовхнув він візника в спину,— не бачиш, приїхав… (Коцюб., II, 1955, 376); Денис відкрив спиною двері і трохи не впав на руки хлопців, що стирлувалися біля дверей (Тют., Вир, 1964, 294); Роздягнутий Юра лягає на спину, і мати укриває його до плечей (Смолич, II, 1958, 13); Художник, заклавши руки за спину, стояв у кутку, зосереджено щось розглядаючи перед собою на підлозі (Гончар, III, 1959, 266); // Верхня частина тулуба тварини. Описувала [Прохіра] їм свою корову, чорну, з білими латками на спині й морді (Коцюб., І, 1955, 262); Узяв [Кіт] куму [Щуку] на спину примостив, Поніс до ставу та й пустив (Гл., Вибр., 1951, 108); Сафрон скочив з брички, м’якою вівсянкою ретельно.. витер коням спини, боки (Стельмах, II, 1962, 179); * Образно. Ріка росте, випинає брудну могутню спину, валить каміння по днищу (Хотк., II, 1966, 320); // у знач. присл. спи́ною. Повернувшись обличчям у бік, протилежний кому-, чому-небудь. Вона сиділа спиною до того місця, звідкіля підкрався Чіпка (Мирний, І, 1949, 164).

За (по́за) спи́ною: а) безпосередньо за ким-небудь. Сидить [клієнт] за спиною молодого римлянина у вищому ряду (Л. Укр., II, 1951, 514); За спиною у вартового знайшли Наклеєну кимсь… партизанську листівку! (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 212); б) за плечима. — Щастя твоє, що автомат у мене був за спиною! — з веселими погрозами думав телефоніст (Гончар, III, 1959, 58); У кожного за спиною теліпався лантух, аж назад тягнув (Тют., Вир, 1964, 356); в) на якійсь відстані за ким-небудь. Різав [Оленчук].. скибку, коли за спиною раптом затупотіло — галопом пролітала кудись.. Килигеєва кіннота (Гончар, II, 1959, 121); г) позаду кого-небудь, так, щоб той не міг бачити або чути. Покойові їй проходу не дають: пройде вона — очима так і проводять, за спиною регочуть (Мирний, IV, 1955, 233); За його спиною близнята починали значуще переглядатися між собою (Стельмах, І, 1962, 69); Хоч їй всі дружно й підказували на мигах, але вона й мигів тих не могла второпати і тільки витріщалась за спиною вчителя (Гончар, Тронка, 1963, 39); д) в минулому. За спиною в неї нелегке життя з своїми втратами, болями… (Гончар, Тронка, 1963, 102); З-за (із-за) спи́ни — ззаду кого-небудь. — Здорова була! — гукнув їй на саме вухо Чіпка, закравшись з-за спини (Мирний, І, 1949, 165); З-за спини в дівчини, не випускаючи її, виткнувся рудий і сказав: — Піймав біля льоху (Головко, II, 1957, 174); Спи́ни не чу́ти див. чу́ти; У спи́ну: а) (у сполуч. із сл. погрожувати, говорити, дивитися і т. ін.) услід. Він підняв руку й, погрозивши нею в спину провідникові, хриплим голосом буркнув (Коцюб., І, 1955, 287); Коли Степан вйокнув на коней, перехрестила [Марійка] в спину чоловіка (Стельмах, II, 1962, 235); б) (у сполуч. із сл. бачити, побачити, забачити і т. ін.) ззаду, не в обличчя. Забіяку старий забачив тілько у спину (Мирний, І, 1954, 282); — Савка! де мій одеколон? — Аркадій Петрович Малина вихиливсь у вікно і сердито кричав у спину свому лакею, що помагав випрягать з фаетона спітнілі коні (Коцюб., II, 1955, 383).

◊ Гла́дити (погла́дити) по спи́ні кого; Грі́ти (погрі́ти) спи́ну кому — бити, карати кого-небудь. — От ми й відішлемо його назад, у нас своїх шибеників доволі, хай там погладять його по спині… (Коцюб., І, 1955, 381); Нею [нагайкою], сівши на царство, Грів [Петро І] спину вельможним (Г.-Арт., Байки.., 1958, 162); Гну́ти (погну́ти) спи́ну див. гну́ти, погну́ти; Да́ти ножа́ в спи́ну див. ніж¹; Живі́т присо́х до спи́ни див. живі́т; Живі́т притя́гує (притягло́) до спи́ни — дуже хочеться їсти. Чути, як хтось помішує ложечкою в склянці чай. Скло дзвенить тонко, знайомо, і від того ще більше притягує живіт до спини (Збан., Єдина, 1959, 103); За спи́ною у кого, чиєю — без відома, згоди, участі кого-небудь; таємно. [Таня:] Хіба я не знаю, що говорили у мене за спиною? Що я таке? Газетний фотограф, маленька мишка з лейкою (Коч., II, 1956, 501); — Ходять чутки, що в румунську дивізію, котра за нами стоїть, поналазили фашистські офіцери та й каламутять воду — за нашою спиною… (Гончар, III, 1959, 206); За спи́ною не носи́ти чого — те саме, що За плечи́ма (собо́ю) не носи́ти (див. носи́ти). Механізація — то знання, а його, як відомо, за спиною не носять (Літ. Укр., 16.VI 1970, 1); За спи́ну не ллє див. ли́ти; За [широ́кою] спи́ною кого, чиєю — під чиєю-небудь опікою, чиїмсь захистом, заступництвом. Дмитрові здавалося, що Гайченко не на своєму місці, що він живе собі за широкою спиною Боровика, як у бога за пазухою (Збан., Переджнив’я, 1960, 17); Кома́шки бі́гають (бі́гали) по спи́ні див. бі́гати; Моро́з (дрож і т. ін.) по спи́ні перебіга́є див. перебіга́ти; Моро́з (моро́зе́ць) іде́ (ішо́в, пішо́в, побі́г, подира́є і т. ін.) по́за спи́ною (по спи́ні); Моро́зом сипну́ло за (по́за) спи́ною див. моро́з, моро́зе́ць; Моро́з (хо́лод, холодо́к) поде́р (подра́в) по спи́ні (по́за спи́ною) див. поде́рти; Мура́шки (мура́хи) бі́гають (забі́гали, ла́зять, пішли́, полі́зли, пробі́гли і т. ін.) за (по́за) спи́ною (по спи́ні) див. мура́шки, мура́ха; На свої́й (вла́сній) спи́ні зві́дати (спро́бувати і т. ін.) що — зазнати чогось особисто, на власному досвіді. — Та що мені Вам про це розказувати, як Ви самі добре знаєте, на своїй спині усе.. звідали? (Мирний, V, 1955, 418); Шевченко, що на своїй спині спробував сваволю дикого панства,.. до глибини серця ненавидів поміщиків (Рильський, III, 1956, 245); На чужі́й спи́ні виїжджа́ти — користуватися наслідками чиєї-небудь праці; використовувати когось для досягнення своєї мети. [Федора:] Цілу весну ніжилась, наче пані, а тепер хочеш на чужій спині виїжджати… (Зар., Антеї, 1962, 49); Не розгина́ти спи́ни; Не розгина́ючи спи́ни [працюва́ти] див. розгина́ти; Оберта́тися (оберну́тися, поверта́тися, поверну́тися) спи́ною (спи́нами) див. оберта́тися, поверта́тися¹; Обтира́ти спи́ною (спи́нами) сті́ни (кре́йду) див. обтира́ти; Підпира́ти (підпе́рти) спи́ною сті́ни (одві́рок і т. ін.) див. підпира́ти; Пока́зувати (показа́ти) спи́ну див. пока́зувати; Розгина́ти (розігну́ти, розправля́ти, розпра́вити, ви́простувати, ви́простати) спи́ну: а) трохи відпочивати, перепочивати. Олександра пекла хліб, варила страву, мила сорочки дітям і не мала часу й спину розігнути (Коцюб., І, 1955, 67); На чужій ниві не мала [Лукія] часу розправити спину (Чорн., Пісні.., 1958, 4); б) відчувати свою силу, звільняючись від чогось тяжкого, неприємного. Найбільше стискалось воно [серце], коли перебирав [учитель] людські згадки про страшну ніч.. Романа вона, очевидно, не підкосила. А як з більш слабими людьми? Як Мар’ян Поляруш? Він тільки починав випростувати спину… (Стельмах, І, 1962, 650); Спи́на не розгина́ється в кого — хтось багато, без відпочинку працює. Багато є таких господарів,.. котрі цілий вік свій у роботі та роботі, руки та ноги спочинку не мають, спина не розгинається ніколи (Мирний, І, 1954, 47); Спи́сувати (списа́ти) спи́ну див. спи́сувати; Стоя́ти за спи́ною чиєю — таємно опікати кого-небудь, надавати йому підтримку; таємно скеровувати чиюсь діяльність. — Чого ти мене страхаєш тими, хто за твоєю гендлярською спиною стоїть? (Стельмах, II, 1962, 39); Устроми́ти (всади́ти) ножа́ (ніж) у спи́ну — те саме, що Да́ти ножа́ в спи́ну (див. ніж¹). Контрреволюція примовкла, збирала сили, щоб на четвертий день спробувати всадити ніж в спину повсталому пролетаріату,— вона підняла юнкерів на повстання (Знання.., 11, 1967, 7); Хова́тися (схова́тися) за чужу́ спи́ну (за чужі́ спи́ни) див. чужи́й.

2. Те саме, що спи́нка 3. Один [пан] іде,.. комір увесь, і на рукавах, і на спині вишито (Кв.-Осн., II, 1956, 283); Учора я так наїздився по Хоролу на човні, що аж спина пальта мого була мокра од поту (Мирний, V, 1955, 349); Він не був у військовій формі, а.. в чоботях з штанами навипуск і голубій сатиновій сорочці, порваній на ліктях і на спині (Тют., Вир, 1964, 343).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 504.

Спина, ни, ж. Спина. Кров дзюркотить, булькотить з спини. ЗОЮР. I. 146. Ум. Спинка, спи́ночка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 175.