ЖИВІТ

ЖИВІ́Т, вота́, ч.

1. Частина тіла людини і тварини, в якій містяться шлунок, кишечник, печінка і т. ін. Гафійка чухала їм [свиням] животи, такі рожеві, повні (Коцюб., II, 1955, 51); Колись гарний, з палкими очима молодий хлопець дивився тепер хитро, ходив з закругленим животом і усміхався (Кобр., Вибр., 1954, 40); // Про шлунок, кишечник. Заболіла головонька, Заболів живіт, Упав чумак коло воза (Шевч., II, 1953, 127); У животі в матушки Раїси приємно бурчало від ситої м’ясної вечері (Донч., III, 1956, 23); // Протилежна від спини частина людського тіла. Не влежить [відьма] довго, бо тільки і можна животом лежати (Кв.-Осн., II, 1956, 188); Він повз на животі, стогнучи й ойкаючи (Донч., III, 1956, 142).

◊ Бра́ти (взя́ти) за живі́т, безос.: а) боліти в животі від голоду. Вже йому дуже брало за живіт і печінки під серце підступали, бо не обідав [сотник] і досі (Кв.-Осн., II, 1956,185); б) кого-небудь щось сильно хвилює, глибоко вражає. Слізьми троянці облилися, Енея за живіт бере (Котл., І, 1952, 68); Від ре́готу (смі́ху) бра́тися (взя́тися) за живі́т; [Реготі́ти (смія́тися)] — аж за живі́т (животи́) бра́тися (взя́тися) — дуже сміятися. Так он біда: куди він не поткнеться — Усяк від реготу береться за живіт (Гл., Вибр., 1957, 62); Іноді було насмішить [дід] бесіду, аж за животи беруться (Мирний, II, 1954, 115); Живі́т присо́х до спи́ни (до хребта́) — хто-небудь дуже голодний або дуже худий. — Чого ти чванишся? Старці, злидні, животи з голоду присохли до спини, а воно приндиться… (Коцюб., II, 1955, 17); — А чи не розжився б я у вас на шматочок хліба? Вже живіт до хребта присох… (Збан., Єдина, 1959, 55); Живі́т як бу́бон — твердий живіт від переповнення шлунка. А вишень, а груш солодких було як наїсися — цілий день живіт як бубон (Довж., II, 1959, 10); Крича́ти (репетува́ти) [як] на живі́т — сильно кричати, репетувати. Осатаніла вража баба І крикнула як на живіт (Котл., І, 1952, 182); Житці виходили подивитися, хто там так на живіт репетує (Мирний, IV, 1955, 82); Ма́ти бо́га в животі́, ірон. — мати совість, робити по совісті. — Бога в животі не мають [пани], серця не мають! Дитина недужа, вмирає, а ти, мати, на роботу іди?! (Мирний, І, 1954, 302); Тягти́ за живі́т, безос. —дуже хотіти їсти. Він не їв цілий день. Його тягло за живіт (Н.-Лев., II, 1956, 300); Тьо́хнуло (похоло́нуло) в животі́, безос. — кого-небудь раптово охопило почуття страху. Як уздрів його Трохим, так і руки, і ноги опустилися, і у животі похолонуло (Кв.-Осн., II, 1956, 408).

2. заст. Життя. Його сивуха запалила І живота укоротила, І він, як муха в зиму, зслиз (Котл., І, 1952, 90); Боярин Семен Олуєвич підніс руку з мечем, і галас ущух. — Клянуся живіт свій покласти за князя Данила (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 26).

За живота́, заст. — за життя. — О! почекайте лиш, не буде в вас охоти За живота чортам служить! — Цар грізно загукав (Греб., І, 1957, 64).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 525.

Живі́т, вота́, м.

1) Животъ. Живіт товстий, а лоб пустий. Ном. № 6358. Бере́, хапа́є за живіт. Говорится о боли въ животѣ, а также и для обозначенія зависти, скупости, горя объ утратѣ и пр. Ном. № 8159. Бере як багатого за живіт. Ном. № 13886. Будь здорова з животом! Привѣтствіе отца дочери, когда онъ придетъ къ ней на родины. Мил. 21. Ба́бини животи́. Трясина, болото. Ном. № 13430.

2) Жизнь. Даруй мене живото́м. Черк. у. За живота́. При жизни. Даю ще за живота свого на діти дещо з худоби своєї. Те станеться за нашого ще живота. К. XII. 14. Ма́ти бо́га в животі́. Имѣть совѣсть. На таку людину хто ж таки стане ремствувать, коли вона має Бога в животі. Хата, 184. Чи в тебе Бога в животі нема, що…. ти все по тих шинках тягаєшся? Рудч. Ск. II. 22. К животу́ зболити. Пощадить, не убить. Дам я тобі…. старшого сина на послугу, — він тобі колись пригодиться за те, що ти мене (вовчицю) к животу зволив. Рудч. Ск. І. 134. Ум. Животик, живото́к, живото́чок. Ув. Животи́ще.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 481.