РОЗГИНАТИ

РОЗГИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗІГНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. Випрямляти, розправляти що-небудь зігнуте. Встав [Микита], скривився, розгинаючи натруджену спину (Вас., І, 1959, 276); Як дитина, калиною себе забавляє [Ганнуся], Гне стан гнучкий, розгинає (Шевч., І, 1963, 161); Розігнувши зомлілий поперек, Яцуба озирає своє володіння (Гончар, Тронка, 1963, 166).

◊ Не розгина́ти спи́ни над (за) чим; Не розгина́ючи спи́ни [працюва́ти] — працювати багато, без відпочинку. Тася не розгинала спини над чужою білизною (Дмит., Розлука, 1957, 242); Приведено її малою до дядька Максима та дядини Софії, і з того часу працює вона, не спочиваючи, не розгинаючи спини (Л. Янов., I, 1959, 32).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 647.

Розгинати, на́ю, єш, сов. в. розігнути, ну, неш, гл. Разгибать, разогнуть. Підкови розгинаю. Стор. МПр. 7.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 38.