ЗАВДАВАТИ

ЗАВДАВА́ТИ, даю́, дає́ш, недок., ЗАВДА́ТИ, да́м, даси́, док., перех.

1. чого, рідко що. Робити, чинити кому-небудь щось неприємне; заподіювати. Розказали кобзарі нам Про войни і чвари, Про тяжкеє лихоліття… Про лютії кари, Що ляхи нам завдавали — Про все розказали (Шевч., II, 1953, 30); Я ще не пробула й півмісяця в баронеси, а скільки прикрості завдала вона мені! (Л. Укр., III, 1952, 523); // У сполуч. з деякими іменниками означає дію, результат якої виражено іменником. Насильство порушує в тілі часток рівновагу. Можеш у тім пересвідчитись легко, завдавши удару Сам по якійся [якійсь] частині свого ж таки власного тіла (Зеров, Вибр., 1966, 171); Чималої шкоди завдали вони [морози] й Мічурінському саду (Довж., І, 1958, 473); Яресько згоряв від сорому. Він бачив, що своїм запізненням завдав образи командирові (Гончар, II, 1959, 248); // Викликати, спричиняти що-небудь неприємне. Зчорнілий, спалений посухою степ.. ще більшої туги, ще гіршої нудьги завдає чумакові… (Коцюб., І, 1955, 181); Рани від тавра завдавали їм [невільникам] невимовних страждань (Тулуб, Людолови, І, 1957, 220); — Війна завдала стільки горя, сліз, — говорив жалісливий Петро Іванович (Дмит., Наречена, 1959, 133).

◊ Завдава́ти (завда́ти) бо́лю (му́ки) — викликати важкі переживання, почуття. Не треба було так робити. Адже вона цим заподіяла Вихору гострої образи, завдала тяжкого болю (Кучер, Чорноморці, 1956, 64);

Завдава́ти брехню́ див. брехня́; Завдава́ти (завда́ти) втра́ти (втрат) — позбавляти кого-, що-небудь якоїсь кількості людей або матеріальних цінностей, знищуючи, виводячи з ладу. Танк Шашла, напевно, був останнім у групі військ, які, завдаючи німцям великих втрат, відходили на схід (Збан., Т. Шашло, 1949, 11); Завдава́ти (завда́ти) га́рту див. гарт; Завдава́ти (завда́ти) ду́рня див. ду́рень; Завдава́ти (завда́ти) ду́ху див. дух; Завдава́ти (завда́ти) жалю́ див. жаль; Завдава́ти (завда́ти) жа́ру див. жар; Завдава́ти (завда́ти) жа́ху див. жах; Завдава́ти (завда́ти) знева́ги див. знева́га; Завдава́ти (завда́ти) кло́поту див. кло́піт; Завдава́ти (завда́ти) пе́рцю див. пе́рець; Завдава́ти (завда́ти) пора́зки див. пора́зка; Завдава́ти (завда́ти) со́рому див. со́ром; Завдава́ти (завда́ти) стра́ху див. страх; Завдава́ти (завда́ти) уда́ру див. удар; Завдава́ти (завда́ти) чо́су див. чос. Завда́ти ба́ні див. ба́ня; Завда́ти веремі́ї див. веремі́я.

2. що, розм. Піднімати, брати тягар, ношу на плечі, спину. Поцілуйко стягує з воза мішок з мукою, завдає собі на плечі й, пригинаючись, несе свій подарунок (Стельмах, Правда.., 1961, 344); // Допомагати кому-небудь підняти щось; піддавати. — От завдай мені, сину, на плечі Тую в’язку й опеньки ще ті (Фр., XIII, 1954, 138); Онопрій.. швиденько завдав на плечі Олени в’язку стерні (Іщук, Вербівчани, 1961, 84).

3. кого, заст. Примусово віддавати, засилати куди-небудь. Отамана молодого Турки-яничари ловили,.. В кайдани кували, В тяжкую неволю завдавали (Шевч., II, 1963, 340); Оповідала [Оришка] Христі, кого і коли на стайні били, ..кого у москалі завдали (Мирний, III, 1954, 335); // розм., у сполуч. із сл. тюрма, темниця і т. ін. Ув’язнювати. [Гомін:] Шандар! Шандар! Той, що Миколу до криміналу завдав (Фр., IX, 1952, 124); — Князівна та закохалася в козака. А князь того не знав, бо якби знав, то і в темницю дочку завдав би (Гр., II, 1963, 375).

4. розм. Те саме, що задава́ти 1. Гнат йшов і думав про суд. Він завдавав собі питання від старшини й відповідав на ті питання (Коцюб., І, 1955, 34); [Xимка:] Завдав [панич] мені загадку таку, що я не спала й не їла, аж на лиці змарніла! (Мирний, V, 1955, 221).

5. розм. Додаючи якийсь продукт, готувати тісто, ряжанку і т. ін. Жінки тим часом обдивлялися запаси, дивувались хлібові святому, що він у Олени Іванівни завжди і пухкий і високий; розпитувалися — у кого брали борошно, як учиняли, чим завдавали (Мирний, III, 1954, 82).

6. діал. Давати. Яких вже мені ліків не завдавали! Лукаш мене напував листом от [од] чорних порічок (Вовчок, VI, 1956, 248).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 40.

Завдава́ти, даю́, єш, сов. в. завда́ти, да́м, даси́, гл.

1) Давать, дать. Як Бог дасть, то й тут завдасть. Ном. № 13.

2) Задавать, задать (урокъ). О. 1862. І. 54.

3) Отдавать, отдать, закабаливать, закабалить. Мій батенько мене прокляв і зміяці завдав аж на три годи на послуги. Рудч. Ск. II. 106. З дочкою ліг спати, завдав сипа у лакеї. Шевч. 349. Ждала мати, ждала мати (дочки), та вже й зажурилася. Доню моя, доню, доню-одинице, та й безталаннице! чи тебе завдано, а чи запродане? Чуб. V. 744.

4) Засылать, заслать, ссылать, сослать, упрятывать, упрятать. А на дворі коня взято, за Дунай завдато. Мет. 213. На вічну каторгу завдав. Макс. 1849, 91. Семена Палія на Сібір завдав. Макс. 1849, 88. Далеко десь були вони завдаті. МВ. ІІ. 34.

5) Причинять, причинить кому что-либо, какой-нибудь вредъ, сдѣлать что-либо непріятное, — въ слѣдующихъ выраженіяхъ: — жа́лю. Причинять скорбь, печаль, горе. Тепер мене покидаєш, серцю жалю завдаєш. Мет. 15. Як я тебе в військо дам, собі жалю завдам. Макс. 1849, № 22. — жа́ху, страх, стра́ху. Наводить страхъ, устрашать. Щоб більше жалу їй завдать, і щоб усяк боявся так робити, — у річці вражу щуку утопити. Гліб. А буде нашу тисячу шати й рубати, буде нам, великим панам, великий страх завдавати. Макс. 1849, 89. — му́ки. Причинять страданія. Не завдавай мені молодому смертельної муки. Мет. 210. — парла́, прочуха́на, прочуха́нки, хло́сту, чо́су. Задать трепку, отколотить. Ном. № 3860 — 3862. Завдавши носу татарві, січовики одпровадили загін проти черкесів. Стор. МПр. 27. — сорома́. Пристыдить. Світилка-шпильки при стіні, в неї сорочка не її, в неї сорочка кумина, — завдайте, буяре, сорома! Грин. III. 486. — ту́ги. Причинять тоску, горе. Ой не завдавай, чорнявая, мому серцю туги. Чуб. V. 55.

6) — брехню́, непра́вду. Обвинять во лжи. Що обізвусь, то завдають неправду. К. Іов. 74.

7) — ду́мки. Заставить думать, безпокоиться. Я боржій тима додому, бо грім і блискавка, і дощ завдали домашнім про мене думки. Г. Барв. 221.

8) — ду́рня. Ставить въ глупое положеніе, выставлять дуракомъ. Вони добре бачили, якого дурня завдав усім Колумб. Ком. І. 55.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 13.