ДУРЕНЬ

ДУ́РЕНЬ, рня, ч.

1. розм. Розумове обмежена, тупа людина. Хто дурнем уродився, тому дурнем і вмерти (Укр.. присл.., 1955, 248); Осел прислів’я нагадав, А я до байки приладнав: Нехай не забувають люди, Що дурень всюди дурнем буде (Гл., Вибр., 1957, 186); Все йде, все минає — і краю немає. Куди ж воно ділось? відкіля взялось? І дурень, і мудрий нічого не знав (Шевч., І, 1951, 75);* У порівн. Безпальчиха аж розсердилась: носиться [Наталя] з своїм отцем Симоном, як дурень із ступою (Головко, II, 1957, 45); // лайл. Уживається з метою образити кого-небудь, засудити чиюсь поведінку. Василь трохи не скрикнув товаришеві у вічі: дурень! (Мирний, IV, 1955, 135); Ні пощади, ні поваги, тільки лайки і зневаги: капрал Мирка дурнем звав! (Мак., Вибр., 1954, 419); Якось молода цариця Почала з царем свариться: — Дурню, — каже, — ти старий, Печериця і тюхтій! (Перв., Райдуга.., 1960, 86).

◊ Ду́рня валя́ти (кле́їти, стро́їти і т. ін.): а) прикидаючись, що не розумієш чого-небудь, робити безглузді вчинки, дурниці. — Тільки от що, Маріє, — затримав її Давид, — хай Тихін дурня не строїть, нехай лікується (Головко, II, 1957, 41); б) нічого не робити. — Іди до печей [на завод]. Там дурня не будеш клеїти… (Рудь, Гомін.., 1959, 74); Ду́рня гну́ти (роби́ти, ко́рчити і т. ін.) з се́бе —прикидатися таким, що нічого не розуміє, не знає. — Не робіть із себе дурня, Йойно! Адже при вас учора Нута возив кип’ячку — свою, не вашу (Фр., IV, 1950, 21); Завдава́ти (завда́ти) ду́рня кому, заст — виставляти, робити кого-небудь дурним. — Оникій тобі заробити дає, а цей [Вустимко].. йому дурня завдає. У власній хаті хазяїна ображають (Багмут, Опов., 1959, 13); Знайшли́ (знайшо́в і т. ін.) ду́рня — уживається для вираження відмови або незгоди робити щось. — Ти думаєш, я стану тягтись та скаредничати так, як другі там скаредничають? Як же? Знайшли дурня (Мирний, III, 1954, 277); Наби́тий (безнаді́йний, заплі́шений) ду́рень — про дуже дурну людину. Конторщика нема, а той, що сидить у конторі — дурень набитий (Коцюб., III, 1956, 161); Найбільший сором — стояти за грубою. Туди ставлять тільки безнадійних дурнів (Мик., Кадильниця, 1959, 14); Після кількох зустрічей із лікарем Бруно переконався, що його новий знайомець — заплішений дурень, і почав собі з нього кепкувати (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 503); Нема́ ду́рнів — хто-небудь не такий наївний, некмітливий, непередбачливий, як про нього думають. Макар Іванович осміхнувся. Нема дурнів! На сей гачок його не зловиш! (Коцюб., І, 1955, 164); Поши́ти у ду́рні — хитрістю, обманом поставити кого-небудь у незручне, смішне становище. Став [писар] її пильно прохати, щоб як би того пана Микиту зовсім у дурні пошити (Кв.-Осн., II, 1956, 188); Улан засміявся. Не щастить сердешному Збишеку сьогодні. В дурні пошили (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 50); Поши́тися (убра́тися, записа́тися і т. ін.) у ду́рні — поставити себе в незручне, смішне становище. Ісправник Трохи не сказився! Що нічого, бачиш, взяти, А він же трудився! І день і ніч побивався Та в дурні й убрався (Шевч., І, 1951, 307); Єгор.. хотів був замовкнути, щоб не пошитись у дурні й не стати посміховищем (Довж., І, 1958, 460).

2. Назва гри в карти. Грати в підкидного дурня; // Той, кого обіграли в цій грі. Сидять паничі молоденькі круг стола, люльки смокчуть і в карти грають, по-панськи, бач. Хто дурень, той грошики й платить (Кв.-Осн., II, 1956, 276).

◊ Залиши́ти (зоста́вити) в ду́рнях (ду́рнем) — одурити кого-небудь, поставити в ненормальне, смішне становище. Парубки ззаду реготали. — Молодець Тимошко! отак зостав панів у дурнях! (Мирний, IV, 1955, 143); У ду́рнях побува́ти; Ду́рнем (у ду́рнях) залиши́тися (зоста́тися) — бути одуреним, опинитися в ненормальному, смішному становищі. А забандюрилось старому Самому в дурнях побувать (Шевч., II, 1953, 165).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 437.

Ду́рень, рня, м.

1) Дуракъ. Скоріш дурень одурить розумного, як розумний дурня на розум наведе. Ном. № 6155. Ти думаєш, дурню, що я тебе люблю, а я тебе, дурню, словами голублю. Чуб. V. 1114. Хто скаже: «дурню», на того буде огонь пекельний. Єв. Мт. V. 22. Уманьський ду́рень. Человѣкъ ссбѣ на умѣ. Уманьський дурень: з чужого воза бере та на свій кладе. Посл. З ду́рнем зчепи́тись, — ду́рнем зроби́тись. Съ дуракомъ свяжись, — самъ дуракомъ будешь. Ном. № 6170.

2) Дурачки, родъ игры въ карты; разновидности: про́стий ду́рень, неві́рний, підкидни́й. КС. 1887. VI. 465.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 456.

ду́рень = дура́к (зменшено-пест­ливе — дурачо́к; зневажливо про жінку — дуре́па) — розумово обмежена, тупа або несповна розуму людина; дуже дурну людину називають, «набитим (безнадійним, заплішеним, несосвітенним) дур­нем»; про того, хто прикидається таким, кажуть, що він «валяє (кле­їть, строїть, гне з себе, робить із себе, корчить із себе) дурня»; тра­диційний об’єкт кепкування («В дурня голова не полисіє», «Вели­кий, як лоза, а дурний, як коза», «Дай дурневі макогін — він і вікна поб’є», «Дурень, дурень, а в школі вчився», «Дурного Кирила і Химка побила»), іронії («Дурня робота любить», «Дурня багатого всі вели­чають», «Між дурними і сам дур­ним станеш», «Вік живи, а дурнем умреш»), сарказму («Дурак дурака бачить здалека», «І дурень в кареті пан», іронії («Чим більше дурнів, тим хитрим краще жити» — тут ідеться не стільки про розумово обмежених, скільки про наївних); з давніх-давен існує повір’я, що дурням ведеться в житті (кажуть: «Дурневі везе»); про це свідчать народні казки: наймолодший син (мізинець) дурний, але, зрештою, щасливий, перемагає своїх стар­ших братів і одружується з царів­ною; дурням і Бог сприяє: «Дурне­ві і Бог не противиться»; разом з тим кажуть: «Дурні лише в казці щасливі»; уживаються також як лайливі слова. Дурень з дурнем стрічались — один одним дивувались (приказка); Дурень думкою багатіє (М. Номис); Дурень дурня хвалить (І. Франко); На дураку нема знаку (приказка); Дурак, і зроду так (приказка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 207.