СТРАХ

СТРАХ¹, стра́ху́, ч.

1. Стан хвилювання, тривоги, неспокою, викликаний чеканням чого-небудь неприємного, небажаного. Еней од страху з плигу збився, В умі сердега помішавсь І зараз сам не свій зробився, Скакав, вертівся і качавсь (Котл., І, 1952, 104); Страх — це сигнал перед небезпекою, що загрожує організмові, і сам він не залежить від людської волі (Вільде, Сестри.., 1958, 480); Страх являє собою певні фізіологічні симптоми, які в людей з дужою нервовою системою або зовсім не з’являються, приглушуються, або ж швидко зникають (Фізіол. вищої нерв. діяльн., 1951, 155); // Вираження, прояв тривоги, неспокою тощо (на обличчі, в очах і т. ін.). Лице у сонного міниться, кривиться то страхом, то мукою: він часто дихає і стогне хрипко і дико (Вас., II, 1959, 24); Мовчить дружина. В очах страх і страждання (Довж., І, 1958, 41).

З (зо, від і т. ін.) стра́ху́ — перебуваючи в стані хвилювання, тривоги, неспокою. Троянці з страху задрижали, І що робити, всі не знали, Стояли мовчки всі смутні (Котл., І, 1952, 87); Я один, а насупроти мене тілько ворогів! Не дивно, що в мене аж дух застиг зо страху (Март., Тв., 1954, 199); Одійшов [Петро] назад, щоб розігнатись. Догадавшись, що він задумав, Леся затулила од страху очі (П. Куліш, Вибр., 1969, 105); 3 (зо, із, зі) стра́хом — з почуттям хвилювання, тривоги, неспокою. Вона тихо і наче з страхом поспитала: — Ви ще не одчиняли віконниць? (Коцюб., II, 1955, 163); — Я не раз виходила на сцену з розпачем в душі і зо страхом (Л. Укр., III, 1952, 704); Одарка із страхом і покірністю на обличчі крає хліб (Тют., Вир, 1964, 96); На страх кому; Для (ра́ди) стра́ху́ — щоб настрахати, злякати кого-небудь. — Хай живе наш отаман на радість бідному людові і всім панам на страх! (Вас., III, 1960, 180); — На щастя нам, на страх врагу, — віддай любов сповна своїй Вітчизні, а вона не буде у боргу (Гонч., Вибр., 1959, 328); Зайшов Денис і на запитання Марка, чи бачив він лисицю, сказав, що він її не бачив, а вистрілив для страху (Тют., Вир, 1964, 19); Під стра́хом ка́ри (сме́рті і т. ін.) — під загрозою кари, смерті і т. ін. У нас [у Чернігові].. т. зв. «усиленная охрана». Не маємо права навіть зібратися, хоч би й приватно під страхом кари в’язницею чи штрафом до 3000 руб. (Коцюб., III, 1956, 284); Заборонялося і ніяк не менше, як тільки під страхом смерті: підходити до дротяної загорожі [концтабору] ближче ніж на п’ять кроків (Коз., Гарячі руки, 1960, 11).

◊ Взя́тися стра́хом — дуже перелякатися. Не чув добре хлопець, що говорила вона, обмиваючи його. Тільки вже взявся ввесь страхом, коли ввечері почала розповідати про випадок дядькові (Крот., Сини.., 1948, 228); Гля́нути стра́ху́ (стра́хові) в о́чі (в ві́чі) — опинитися в стані тривоги перед можливою небезпекою. Ось, волочачи кайдани, покволом, віками цілими, проходять люди, забиті, залякані люди й не насмілюються звести очі на Хо, глянути страхові в вічі… (Коцюб., І, 1955, 150); Держа́ти (трима́ти) в стра́ху́ кого — змушувати кого-небудь перебувати в покорі. Параска в страху свекра держала. Кожним сухарем очі штрикала (Горд., II, 1959, 270); Завдава́ти (завда́ти, задава́ти, зада́ти і т. ін.) стра́ху́ кому; Наганя́ти (нагна́ти, наво́дити, наве́сти і т. ін.) стра́ху́ (страх) на кого, кому, на що — викликати або посилювати у кого-небудь почуття остраху, переляку. [Один козак (до Томила):] Ти не мислив зла Україні, ти.. кришив татар, як капусту, страху завдавав (Н.-Лев., II, 1956, 436); Зугарний був Олексій Іванович усім страху завдати (Мирний, IV, 1955, 221); Дарес довгенько дожидався, Мовчали всі, ніхто не йшов; З ним всякий битися боявся, Собою страху всім задав (Котл., І, 1952, 93); На прославленого Іскру, що наганяв страх на німців цілої округи, ішли глянути з далеких сіл і хуторів (Тют., Вир, 1964, 540); [Гнат:] Поки там що, а ми тепер страху нагнали б їм [панам] і сала залили за шкуру! (К.-Карий, II, 1960, 262); Грім — аж земля тремтить — і гупає і наводить страх на душу (Мирний, І, 1954, 306); Зазнава́ти (зазна́ти) стра́ху́ — відчувати острах, побоювання. Ті подивляють його сміливість, кажуть, що така людина, певно, не може зазнати страху (Коцюб., II, 1955, 427); Ли́цар без стра́ху і дога́ни див. ли́цар; Ма́ти страх перед ким — чим — боятися когось, чогось. Пестив [Григорій] жінку, а зрідка й дітей — щоб не розбалувались та мали страх перед батьком (Стельмах, І, 1962, 227); Ма́ти страх на душі́ — бути в стані хвилювання, тривоги, неспокою. — Люди добрі! Питав тут Дмитро, хто має страх на душі. Я маю страх на душі. Ну, куди я з оцією гирлигою та проти їхніх дредноутів? (Гончар, II, 1959, 44); Набра́тися (натерпі́тися) стра́ху́ — відчути острах; злякатися, перелякатися. Господи! скільки я набралась тоді страху. Дві ночі не спала (Н.-Лев., VII, 1966, 269); Наїхало в село чиновного панства. Питають-розпитують, пишуть-записують. Натерпілася страху Мотря од тих хитрих спросів (Мирний, І, 1949, 137); На свій страх і ри́зик — те саме, що На свій страх і риск (див. риск). Кожен з старих українських композиторів звершував справжній життєвий і громадянський подвиг, бо змушений був творити на свій страх і ризик (Мист., 4, 1967, 25); На свій страх і риск див. риск; Не за страх, а за со́вість див. со́вість; Не зна́ти стра́ху́ див. зна́ти; Страх бере́ (узя́в, обгорта́є, обгорну́в, обніма́є, обня́в, обхо́плює, обхопи́в) кого; Страх нахо́дить (найшо́в, напада́є, напа́в і т. ін.) на кого — у когось виникає почуття остраху, переляку. Як згадаю дорогу додому, то аж страх бере, стільки вона забере у мене сил (Коцюб., III, 1956, 335); В одному кутку тиркнула жаба, у другому ударив цвіркун… Страх обняв Карпа (Мирний, І, 1954, 269); Страх обхопив опришка такий, що він стрімголов хотів кинутися бігти (Хотк., II, 1966, 246); На панів найшов страх (Н.-Лев., VII, 1966, 245); — Прокинувся я, — товариш Большаков общупав себе, — все ціле, на поясі три гранати висить. Страх на мене напав (Ю. Янов., І, 1958, 127); Страх пройма́є (пройма́в, пройня́в і т. ін.) див. пройма́ти; Стра́ху́ ра́ди іуде́йська, заст. — боячись кого-небудь; із догідливості, улесливості (робити щось або поводитися як-небудь). Так і чуло моє серце, що дурна управа — страху ради іудейська — знов звернеться до губернатора, хоч і має вже затвердження від нього на всяку посаду (Коцюб., III, 1956, 191); Умира́ти від стра́ху́ — дуже боятися. — Василинко, це ти? Чом не спиш? — прокидається батько, зітхає, підводить руку до дитячої голівки, раптом зривається з ліжка і, тягнучи доньку, затискається в закапелок за скриню. Звідти він обережно визирає і, умираючи від страху, бачить, як по шибці.. рухається чиясь шапка і рука (Стельмах, II, 1962, 70); У стра́ху́ вели́кі о́чі — хто-небудь перебільшує небезпеку. Великії у страху очі, Вся рать неслась, хто швидше зміг. Назад вертатись не охочі, Всі бігли, аж не чули ніг (Котл., І, 1952, 220).

2. перев. мн. Фантастична істота незвичайного, страшного вигляду. — А що, якби тепер вийти на ниву? Е, ні! страшно, вовк вибіжить з лісу, русалки залоскочуть, страхи повилазять із пшениці… (Коцюб., І, 1955, 16); Упирі та василіски, Змії, страхи, ящурки, Всі дива страшної казки — От співцеві сни палкі (Л. Укр., IV, 1954, 82).

3. у знач. присл., розм. Те саме, що стра́шно. Ти не повіриш, як мене всерйоз брали на Буковині — три вечори в мою честь дали — страх сказати (Л. Укр., V, 1956, 375); Вона за всі ці місяці біля мене змарніла, що страх дивитися (Логв., Давні рани, 1961, 89).

4. у знач. присл., розм. Виражає захоплення, здивування і т. ін. з приводу великої кількості кого-, чого-небудь або у відношенні до когось чи чогось дуже великого, сильного тощо. — Я сюди часто бігаю горобців драти. Тут, брат, горобців по тинах — страх! (Мирний, І, 1954, 246); А холодно — страх! Скрізь так іскорки й грають, під ногами тріщить, ворони позгинались на дереві, дим стовпами та такий проти сонця червоний (Тесл., З книги життя, 1949, 29).

5. у знач. присл., розм. Надзвичайно, дуже. Може, то від непевного світла вечірнього здалося удові, що він такий блідий — тільки здалося їй, що він страх блідий і вимучений (Вовчок, І, 1955, 348); В маленькі черевички понабивалось снігу й було страх холодно (Григ., Вибр., 1959, 36); — Давиде, вставай! Вже сам Плачинда гукає і страх сердиться на тебе! — лукавить Уляна (Стельмах, І, 1962, 99).

СТРАХ²: Віддава́ти (відда́ти) на страх, юр. — віддавати що-небудь комусь на зберігання; платити комусь домовлену суму грошей за забезпечення цілості чого-небудь; Прийма́ти (прийня́ти) на страх, юр. — брати у кого-небудь щось на зберігання; одержувати з когось домовлену суму грошей за забезпечення цілості чого-небудь. При майновому страхуванні додаткове страхування відповідної частини застрахованого вже інтересу за договором з іншим страхувальником допускається тільки з писаної згоди страхувальника, що вже прийняв частину цього інтересу на страх (Цив. кодекс УРСР, 1950, 60).

СТРАХ… Перша частина складних слів, що відповідає слову страхови́й, напр.: страхка́са, страхо́рган, страхфо́нд і т. ін.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 753 - 754.

Страх, ху, м.

1) Страхъ, ужасъ. Страхи на ляхи. Ном. № 871. Шила вдова молода край битого шляху, набралася удова великого страху. Н. п.

2) род. страха. Пугало, страшилище.

3) Привидѣніе, призракъ.

4) — завдавати. Внушать страхъ, устрашать. А буде нашу тисячу гнати й рубати, буде нам, великим панам, страху завдавати. Макс. Ум. Страшок.

Страх нар. Очень, ужасно. Страх йому їсти захотілось. Рудч. Ск. І. 135. Енея не любила страх. Котл. Ен. І. 6.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 213.