ЗНЕВАГА

ЗНЕВА́ГА, и, ж.

1. Почуття презирства, відсутність поваги до кого-небудь. З попом, гонористим протоієреєм місцевого собору, при першій появі з його боку до себе зневаги, я «став на ножі» (Вас., Незібр. тв., 1941, 185); Андрій пройшов мимо ченця, змірявши його поглядом, повним зневаги й ненависті (Довж., І, 1958, 244); Я вам пишу — чи не доволі? Що можу вам іще сказать? Тепер, я знаю, в вашій волі Мене зневагою скарать (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 83).

2. Байдужість до кого-, чого-небудь, відсутність турботи, піклування про когось, щось. З якоюсь гіркою зневагою виразно промовила вона: — Де та й смерть? (Барв., Опов.., 1902, 223); Запорожець, як лев, розлігся на дорозі. Шаровари з дорогого червоного сукна були вимазані дьогтем, як вияв цілковитої зневаги до них (Довж., І, 1958, 228).

Бу́ти в знева́зі; Прийма́ти (прийня́ти) знева́гу; Зазнава́ти (зазна́ти) знева́ги — відчувати презирливе або байдуже ставлення до себе з боку кого-небудь. Та й видно, що не був в зневазі, Бо всі сусідні корольки По просьбі, мовби по приказі, Позапаляючи люльки, Пішли в поход [похід] з своїм народом, ..Щоб Турнові допомагать (Котл., І, 1952, 193); — Краще б я тебе, сину, не зродила, ..ніж тепер від тебе таку зневагу приймати!.. (Мирний, І, 1949, 282); — Іванку!.. скільки зневаги від лихих людей зазнала твоя Роксана? (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 87).

3. Навмисне приниження чиєї-небудь гідності. Побачив Турн собі зневагу, Не мед дають тут пить, а брагу, І коси не траву найшли. Зробився Турн наш біснуватим, Реве, як ранений кабан (Котл., І, 1952, 257).

◊ Завдава́ти (завда́ти) знева́ги; Чини́ти знева́гу кому, чому — зневажати кого-, що-небудь. Підмовили [бояри] його рідного брата, щоб сказав цареві, нехай він не чинить зневаги блискові царської корони (Фр., IV, 1950, 137).

4. розм. Образливе слово, вчинок. Самсон стоїть, мов скам’янілий, Блідий, і мовчки вислухає Оту зневагу: гнів безсилий У грудях стиснутих бурхає (Л. Укр., I, 1951, 338); Намислив він випробувати жінчину довготерпеливість нескінченними образами і зневагами (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 630).

5. рідко. Те саме, що зневажа́ння. Чи потребує ж особливого роз’яснення, що свавільна і жартівлива пародія одного Фрейлігратового вірша, зроблена комічною основою Атта Троля, зовсім не має на меті зневаги поета? (Л. Укр., IV, 1954, 134); Піднялася вся нація, бо урвався терпець народу, піднялася відплатити за зневагу прав своїх, за поругу звичаїв, за безчинства чужоземних панів, за пригноблення (Довж., І, 1958, 272).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 651.

Зневага, ги, ж. Неуваженіе, пренебрежете, непочтеніе. Побачив Турн собі зневагу: не мед дають тут пить, а брагу. Котл. Ен. VI. 28. Зневагу дати. Оказать неуваженіе. Дали зневагу матері. Н. Вол. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 172.