СЛАВА

СЛА́ВА, и, ж.

1. Широка популярність як свідчення загального схвалення, визнання чиїхось заслуг, таланту, доблесті і т. ін. Якщо добре працюватимеш, честь і славу матимеш (Укр.. присл.., 1955, 365); Не для слави,— для вас, мої браття, Я свій скарб найдорожчий ховав (Л. Укр., І, 1951, 348); Навіть по смерті імення твоє не загинуло, й завжди Світлою буде слава твоя між людьми, Ахіллесе! (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 397); Заслужено линула по околишніх країнах слава про хоробрих русичів (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 367); Деколи Іван Антонович трохи навіть заздрив ранній славі Брянського (Гончар, III, 1959, 198): // кого. Відомість кого-небудь у певній сфері. Ще в школі вона справедливо заслужила славу чи не найвправнішої рисувальниці (Шовк., Інженери, 1956, 274); // Доблесні діла, героїчні подвиги. Спасибі, дідусю, що ти заховав В голові столітній ту славу козачу: Я її онукам тепер розказав (Шевч., І, 1963, 139); Колись у веселі ставки заглядали з гір столітні дуби та граби, свідки слави козацької, а тепер їх унучата обступили рівною межею ті зелені яри (Н.-Лев., І, 1956, 153); // чого, чия. Той, ким пишаються, хто своїми заслугами, талантом і т. ін. приніс широке визнання, відомість кому-, чому-небудь. Довбуш! Слава Опришківства і всеї Гуцульщини (Хотк., II, 1966, 153); Я ніяк не можу прибути у Київ, щоб разом з другими вшанувати нашу гордощ [гордість] і нашу славу — Марью [Марію] Костянтинівну Заньковецьку (Мирний, V, 1955, 422); А слава сцени — Саксаганський! Кого він з нас не чарував.. — Яких він типів не вдавав? (Черн., Поезії, 1959, 259).

По́вний кавале́р о́рдена Сла́ви див. по́вний.

◊ Вбива́тися (вби́тися) в сла́ву див. вбива́тися¹; Віддава́ти (відда́ти) сла́ву див. віддава́ти; На сла́ву: а) для прославлення кого-, чого-небудь. Не мені тепер, старому, Булаву носити. Нехай носить Наливайко Козакам на Славу (Шевч., II, 1963, 160): — Бачиш того юнака, що, списом підпираючись, ходить. Він щонайближчий до світла. Він паростком першим, на славу Роду твого італійського, ввійде в повітря нагірне (Зеров, Вибр., 1966, 252); б) дуже добрий, прекрасний, чудовий. Картина — не хлопець! Люди казали: от би спарувати — на славу була б пара!.. (Мирний, III, 1954, 163); Кімната вийшла на славу (Гончар, Тронка, 1963, 324); Затертий старим салом та часником борщ був на славу (Дмит., Розлука, 1957, 186); в) дуже добре, прекрасно, чудово. Він готувався, скуповувався, щоб угостити Власова на славу (Мирний, IV, 1955, 144); — Не будемо будити ні бабуню, ні матір.. Ляжемо собі в клуні на сіні та й виспимось на славу (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 183); Усі за столом стали шумніші. Кожен говорив вищим тоном од звичайного, і говорили багато. І приборами стукали шумніш, а вже що їли — на славу! (Головко, II, 1957, 48); г) дуже. — Ні, вже не оклигну, Таки вмру,— пожалкуй. Ще й ногою дригну! І святих не скликай: Вилають на славу! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 156); — Дівчата на славу красиві (Кв.-Осн., II, 1956, 310); Не вихо́дити із сла́ви див. вихо́дити; Окрива́ти (окри́ти) сла́вою, рідко — те саме, що Укрива́ти (укри́ти) сла́вою (див. укрива́ти). І може — (о, солодка мріє!) — Гучною славою окрив Якийсь невіглас мій портрет І скаже: тож-то був Поет! (Пушкін, Є. Онегін, перекл. Рильського, 1949, 63); Окрива́тися (окри́тися) сла́вою, рідко — те саме, що Укрива́тися (укри́тися) сла́вою (див. укрива́тися). Рицарство, що на морі билось, Невмирущою вовіки Славою окрилось (П. Куліш, Вибр., 1969, 413); Підніма́ти (підійма́ти, підня́ти, підійня́ти) на щит сла́ви див. підніма́ти; Прима́затися до сла́ви див. прима́зуватися; Склада́ти (скла́сти) сла́ву див. склада́ти; Сла́ва і (й) просла́ва див. просла́ва: Ті́льки [й] сла́ви (сла́ва), що…, розм. — тільки говориться, вважається так (таким), а насправді інакше (інакший). [Іван:] Коли б мене так дівчина любила, то була б у мене й сорочка вишивана, і стьожка шовкова, а то яка у мене стьожка? Тільки слава, що стьожка: мотузка, а не стьожка! (Кроп., І, 1958, 93); Шосе (тільки й слава, що шосе) проведено так нерозумно, що воно раз у раз лізе вгору (Коцюб., III, 1956, 145); У (в) сла́ву кого, рідко — те саме, що На (в) честь (див. честь). Поет новий, що доля охрестила Так само, гайового короля [дуба] Назвав у славу сина: дуб Данила (Рильський, III, 1961, 282); Укрива́тися (укри́тися, покрива́тися, покри́тися) сла́вою див. укрива́тися, покрива́тися; Укрива́ти (укри́ти, покрива́ти, покри́ти) сла́вою див. укрива́ти, покрива́ти.

2. Загальна думка про кого-, що-небудь; репутація. Далеко йде хороша слава, а худая ще дальше (Номис, 1864, № 4453); — Скрізь по людях склалася і про мене слава. Он і в полі, вітрику, кипить моя страва (Гл., Вибр., 1951, 233); — Ну, що тобі сталося від того, що, може, і сказав у серцях [спересердя] яке слово чоловік? — питався суддя.. — А слава? — доводила Пріська (Мирний, III, 1954, 59); [Руфін:] Така була поважна та Сабіна і зроду мала добру славу (Л. Укр., II, 1951, 368); — Чого ти водилася з Денисом? Ти знаєш, яка за ним слава ходить? (Тют., Вир, 1964, 239); По цей час живе в народі добра слава про Василя Трубенка (Довж., І, 1958, 95); // звичайно у сполуч. із сл. недобрий, лихий і т. ін. Погана думка про чиїсь дії, вчинки і т. ін. Слава про злодійкувату Явдошку одбила хіть у панства та офіцерства заїздити до неї (Мирний, І, 1949, 235); Таку був славу навів [Тимоха] на свій постоялний [постоялий], що стали було люди й цуратись (Кв.-Осн., II, 1956, 256); Не дві ночі карі очі Любо цілувала [Катерина], Поки слава на все село Недобрая стала (Шевч., І, 1963, 22); Ріс парубок — росла й нехороша слава про нього. Люди звала його злодієм (Коцюб., І, 1955, 444); Похмура слава йшла слідом за сотнею священика Прірви по гірських і лісових теренах польського прикордоння (Загреб., Шепіт, 1966, 54); // рідко. Честь, добре ім’я. Прокинься, кумо, пробудись Та кругом себе подивись, Начхай на ту дівочу славу Та щирим серцем нелукаво Хоть раз, сердего, соблуди (Шевч., II, 1963, 417); — Лучче [краще] мені руку утять,— лучче мені очей рішитися, чим віддати славу моєї дочечки на поручительство [ганьбу]! (Кв.-Осн., II, 1956, 441); // Безчестя, ганьба. — Хто крав гроші, у кого вони на руках були,— той хай і одвіча [відповідає]. А через віщо ж народ таку славу терпітиме (Мирний, IV, 1955, 197); Не боюсь я поговору, Не боюся слави, Бо люблю тебе, мій милий, Щиро (Черн., Поезії, 1959, 128); [Іван:] Ось вернеться Олекса, все піде гаразд: і Мар’яна повеселіє і слави ніякої не буде… (Вас., III, 1960, 38).

◊ Ви́зволити з сла́ви — допомогти вийти з скрутного становища, позбутися безчестя, ганьби. Вона ніколи Йосипа не любила; він їй потрібен був, щоб витягти її з неволі, визволити з слави… (Мирний, IV, 1955, 57); Нароби́ти сла́ви див. наро́блювати; Пуска́ти (пусти́ти) сла́ву на (про) кого, рідко Пуска́ти (пусти́ти) у сла́ву кого — ославляти, знеславлювати, ганьбити кого-небудь. Випровадили нечестю старостів… А на парня [парубка] пустили славу, що й повік не збув! (Кв.-Осн., II, 1956, 489); Ні за що, ні про що пустив у славу (Г.-Арт., Байки.., 1958, 148); Сла́ву чини́ти (учини́ти) — знеславлювати, ганьбити. — Та бо мовчіть уже, тітко! Хоч тепер мовчіть — не чиніть слави, голубочко (Сл. Гр.); Все очі вгору піднімали, По світу нашому вздихали [зітхали], Що рано їх побрала смерть; Що трохи слави учинили, Не всіх на світі подурили (Котл., І, 1952, 144); У сла́ві ходи́ти — бути зганьбленим, знеславленим.

3. перев. у сполуч. із сл.— ходити, піти, розпускати і т. ін. Чутка, звістка про кого-, що-небудь. Слава про те свято пішла кругом по селах, де ще не завівся празник мироносиць (Н.-Лев., VI, 1966, 367); Синиця славу розпустила, Що хоче море запалить (Гл., Вибр., 1951, 37); // Поговір, пересуди, розмови. Не минула слава тая, Не марно пішла. Удовиця у м’ясниці Сина привела (Шевч., II, 1963, 207); Пішла по селу слава, що Векла стоїть у ревізії і подушне платить (Кв.-Осн., II, 1956, 423); Призналася [дочка], що Сава Петрович подарував.. Порубав батько хустку сокирою, дочку ту бив уже, бив. Слава по всьому селу (Головко, II, 1957, 192).

4. Вигук, який виражає схвалення, визнання і т. ін. [Єпископ:] Що бог тобі показує? [Парвус:] Авжеж! Вогненний круг спускається на мене і голоси мені співають «слава»! (Л. Укр., II, 1951, 498); Гуртом заспівали [запорожці]: «Слава тобі, Гамалію, На ввесь світ великий.., Що не дав ти товариству Згинуть на чужині!» (Шевч., І, 1963, 202); Слава народу, що йде у віках Велетня сміливим кроком! (Рильський, III, 1961, 121); // Бойовий поклик, ура. І серця стримуючи лет, ми розгорнулися у лаву і ринули під крики «слава!» на лаву ворога (Сос., II, 1958, 409); За смужкою води здригнувся туман, затріщали шелюги і безладно люто ревнуло: — Слава!!! З рожнами, з вилами, з гвинтівками наперевіс вихоплювалися з шелюгів хуторяни (Гончар, II, 1959, 250).

Сла́ва бо́гові (бо́гу) див. бог; Сла́ва го́сподові; Сла́ва тобі́ го́споди див. госпо́дь; — Сла́ва Ісу́су! — Наві́ки Сла́ва!, діал.— форма вітання і відповіді на нього. Він легко стрибав з каменя на камінь, наче гірський потік, і вітав стрічних, аби тільки почути свій голос. — Слава Ісусу!.. — Навіки слава (Коцюб., II, 1955, 317); Співа́ти сла́ву див. співа́ти.

◊ Вво́дити (ввести́) в сла́ву див. вво́дити; Ма́ти сла́ву: а) бути широко відомим, популярним. [Руфін:] Видно, любий тестю, що ти давно вже в Римі не бував, а то ти б знав, хто має славу в Римі (Л. Укр., II, 1951, 359); б) (кого) вважатися ким-небудь. Мав [Владко] славу дуже забавного [дотепного] оповідача (Фр., VI, 1951, 142); У (в) сла́ві: а) прославлений героїчними подвигами, талантом і т. ін. Мельникова донька прийшла додому і жила тепер у великій славі. Дуже її хвалили за те, що допомогла зруйнувати розбійницьке гніздо (Три золоті сл., 1968, 136); — Ви скажіть, що він у мене Буде жить в шанобі, в славі. Тільки, звісно, хай забуде Різні вигадки лукаві (Л. Укр., І, 1951, 382); Одлунае гроза,.. і повернетесь ви, як герої, додому у славі, дорогі земляки, побратими і друзі мої! (Сос., II, 1958, 219); б) знеславлений, зганьблений. — Хіба ж ти не знав, що так воно буде? — крізь сльози вимовляє дівчина.. Тепер ти поїдеш, мене в славі покинеш,— будуть мене люди обминати. Бо хто ж візьме тую дівчину-наймичку, що парубок покинув (Вас., І, 1959, 113).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 344.

Слава, ви, ж.

1) Молва, слухъ; толки, пересуды. Синиця славу распустила, що хоче море запалить. Гліб. Тим до неї не горнуся, що слави боюся. Чуб. V. 83. Не бійсь слави, не бійсь слави, не бійсь поговору: я за славу сама стану, ще й виговорюся. Мет. 105. Стала слава, стала слава, стали й поговори ой на тую дівчиноньку, що чорнії брови. Мет. 106. Добра слава. Хорошая репутація, честное имя. Не сироти малі діти, що неньку сховали: їм зосталась добра слава. Шевч. Недобра слава. Дурная репутація. Вона чесного роду і не накине на себе недоброї слави. Стор. МПр. 52. Слава-поговір. Дурная молва. Ой була слава-поговір, ти не моя, серденько, я не твій. Чуб. V. 226. Набіра́тися слави. Подвергаться осмѣянію, позорить себя. Ой ізвівши, на коника сівши, — зоставайся, слави набірайся. Мет. 15. Як ми любилися, та й не побралися, слави-поговору понабіралися! Мет. 84. Славу чинити, сі́яти. Разлашать, дѣлать шумъ. Та бо мовчіть уже, тітко! Хоч тепер мовчіть — не чиніть слави, голубочко. Федьк. А на мене славу сіють. Грин. III. 185. У славу вво́дити. Позорить, компрометировать. Сватай мене, козаченьку, та не вводь у славу. Чуб. У славі ходити. Позорить себя. Ой сама ж ти, дівчинонько, та у славонці ходиш. Чуб.

2) Слава. Шевч. 46. Полягла Кішки Самійла голова…. Слава не вмре, не поляже! Буде слава славна поміж козаками, поміж друззями, поміж рицарями! АД. І. 219. Славу учинити. Високу могилу висипали і прапірок у головах устромили і премудрому лицареві славу учинили. АД. Ум. Славонька, славочка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 148.

сла́ва (пестливі та іронічні — сла́вонька, сла́вочка) —

1) широка популярність, всенародна повага, шана як свідчення загального схвалення, визнання чиїхось заслуг, таланту, доблесті і т. ін.; кажуть: «За героєм слава біжить», «Про його слава на весь світ стала»; як про уосібнення такої популярності кажуть: «Слава не поляже, а про себе розкаже»; у давні часи ідея слави лежала в основі української духовності; завдяки їй постало місто Переяслав на честь перемоги Володимира над печенігами (993 р.), а українського силача Яна Усмошвеця над печенізьким богатирем («зане переял славу отрок той»); з тих часів лунає дзвін струн співців, «свивал слави обаполи сего времени»; «Комони ржут за Сулою, звенить слава в Києві», — пише літописець; у «Слові о полку Ігоревім» не можуть знайти спокою молодий князь Ігор Святославович з Буй-Туром Всеволодом: «Мужаймося самі, переднюю славу самі похитим, а заднюю ся самі поділим»; і йде дружина степами, «іщучи собі чти, а князю слави»; за козацьких часів Граб’янка закликає: «Помнож, Боже, навіки козацькую славу і покори под нози врагов наших главу»; про безсмертя слави пише Т. Шевченко: «Все гине, Слава не поляже!». Полягла Кішки Самійла голова… Слава не вмре, не поляже! Буде слава славна поміж козаками, поміж друзями, поміж рицарями (пісня); Якщо добре працюватимеш, честь і славу матимеш (прислів’я); Козацька слава (доблесть); у сполученні: сла́ву учини́ти — віддати останні почесті полеглому в бою герою. Високу могилу висипали, і прапірок у головах устромили, і премудрому лицареві славу учинили (пісня);

2) репутація, а також слухи, поголос (перев. негативні); про людину з такою репутацією кажуть: «Набрався слави повні халяви», «Погана слава має крила», «Ганебної слави повні халяви»; у старому селі — доброю славою особливо дорожили, надто дівочою (казали: «На воротях слава не висить»); бідою було для батьків, коли про дочку ходила по селу недобра слава (як про Катерину з однойменної балади Т. Шевченка). Далеко йде хорошая слава, а худая ще дальше (М. Номис); Синиця славу розпустила, що хоче море запалить (Л. Глібов); Тим до неї не горнуся, що слави боюся (П. Чубинський); Добра слава (добра репутація; кажуть: «Добра слава дорожча (ліпша) від багатства»); Недобра (лиха, ганебна) слава (погана репутація); Слава-поговір (погані слухи); фразеологізми: набира́тися сла́ви — ставати об’єктом глузування, насмішок; сла́вучини́ти (сі­́яти) — поширювати ганебні чутки про когось; у сла́ву вводи́ти — ганьбити, компрометувати. Сватай мене, козаченьку, та не вводь у славу (П. Чубинський); усла́ві ходи́ти — ганьбити себе безчесною поведінкою. Ой сама ж ти, дівчинонько, Та у славоньці ходиш (П. Чубинський);

3) традиційний вигук схвалення, визнання тощо, також бойовий поклик; ура. Слава тобі, Гамалію, На весь світ великий… (Т. Шевченко); Слава! Слава! — покотилось І лягло до ніг (П.Тичина);

4) сла́ва Бо́гові (Бо́гу) див. Бог1;

5) Сла́ва тобі́ Го́споди див. Госпо́дь, Бог1;

6) — Сла́ва Ісу­́су! — Наві́ки сла́ва! — традиційна форма вітання і відповіді на нього;

7) (з великої літери) за дохристиянськими віруваннями — богиня воєнної перемоги та мисливської удачі; можливо, й Велика Боги́ня (див.), богиня життя.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 549-550.