ВІДДАВАТИ

ВІДДАВА́ТИ, даю́, дає́ш, недок., ВІДДА́ТИ, да́м, даси́, док. 1. перех. Повертати назад взяте (позичене, дане, привласнене, належне). Коли прийде віддавати, то нема що дати (Номис, 1864, № 10625); — Досить уже, підвередитесь, — жінка з внутрішнім побоюванням і вдячністю кілька разів зупиняла парубка, але він довго не віддавав їй заліплену лопату (Стельмах, II, 1962, 270) ; — Ох мені лихо! загубила хустку… Коли б хто підняв та віддав (Кв.-Осн., II, 1956, 18); — Віддати дитину назад якось ніяково… Сам просив, щоб дали… (Коцюб., І, 1955, 440).

◊ Віддава́ти (відда́ти) бо́гові (бо́гу) ду́шу, заст. — умирати, гинути. Стояла люта зима.. Багато тоді народу померзло — забило їх під лиху хуртовину, закидало, замело снігом — там богу й душу оддали (Мирний, II, 1954, 294).

2. перех. Виділяти із себе тепло, холод і т. ін. в навколишнє середовище. Вода повільніше нагрівається і повільніше віддає тепло, а суша навпаки (Фіз. геогр., 1956, 83); Він [гемоглобін] має здатність легко приєднувати кисень і так само легко його віддавати (Шк. гігієна, 1954, 78).

3. неперех., чим, за що, перен., розм. Віддячувати за що-небудь, платити такою ж мірою. [Петро:] Його повинність дітей до розуму довести… А їх повинність — віддати батькові тим добром, що за його поміччю добули… (Мирний, V, 1955, 182); До мене самої він і тоді і потім був таким уважним, що коли б хотіли віддати мірою за міру, то певне 6 знов математика зрадила б (Л. Укр., V, 1956, 345).

4. перех. Давати, передавати, вручати комусь кого-, що-небудь. Він такий педант, що тільки в руки адресатові віддає рекомендовані листи (Л. Укр., V, 1956, 351); — Піду! — сказала Василина. — Посесор звелів мені вернутись сьогодні, він оддав гроші вперед зарік (Н.-Лев., II, 1956, 75); Він ніс при собі терміновий пакет, який мав віддати у власні руки контр-адміралу Багрову (Кучер, Чорноморці, 1956, 41).

5. перех. Давати комусь що-небудь для користування, у власність; відмовлятися від чого-небудь свого на чиюсь користь. Половину будинку пані оддавала якимсь паничам піднайми (Вовчок, 1,1955,259); Він [Маковей] оддавав свій спирт Хомі (Гончар, І, 1954, 110); Якби я багатий, То оддав би я все золото Оцій Катерині (Шевч., II, 1953, 129); Низьку Маланку зовсім затерли.. Вона не слуха.. Що там! І так відомо. Се вже знають, що землю оддали людям (Коцюб., II, 1955, 77); // розм. Подавати на стіл їжу. Сяк-так віддавши вечерю, Маруся пішла до корів (Кв.-Осн., II, 1956,38); — Робота моя неважка, — витоплю піч, зварю їсти, віддам — і вільна на увесь день (Мирний, III, 1954, 74); // перен. Присвячувати комусь або чомусь що-небудь (пісні, думи тощо). Кожну думу, кожну пісню я Вітчизні віддаю (Сос., Щоб сади.., 1947, 131); // перен. Витрачати час, сили, здоров’я і т. ін. на що-небудь. Відчуваю.. правдиве поважання до людини, що свій час, свої сили і своє здоров’я оддає для спільного і дорогого нам діла (Коцюб., III, 1956, 236); Як я люблю тебе, мій рідний краю, Як я люблю красу твою, твій люд, Як гаряче молюся і бажаю Для твого щастя свій віддати труд! (Фр., XIII, 1954, 324); // перен. Жертвувати кимсь або чимсь заради кого-, чого-небудь. До нас ходіте усі, хто за правду Не жалує життя оддать (Л. Укр., І, 1951, 55); Вона віддала свого сина за щастя народів усіх (Сос., Солов. далі, 1957, 31).

◊ Віддава́ти (відда́ти) ду́шу (се́рце) кому — щиро, віддано любити когось. Франка оддає своє серце і всі свої симпатії тим, хто "в поті чола" добуває хліб (Коцюб., III, 1956, 37); Віддава́ти (відда́ти) ду́шу (життя́) за кого, що — умирати, жертвувати собою ради кого-, чого-небудь. — Стережись, Василино! колись згадаєш мої слова. Я ж тебе люблю й готов за тебе душу оддати (Н.-Лев., II, 1956, 61); Віддава́ти (відда́ти) ті́ло землі́, заст. — ховати, хоронити когось.

6. перех. Давати щось куди-небудь або кому-небудь з певною метою. Віддаю свою працю до друку (Мирний, V, 1955, 376); Інші подарунки вона ставила далі, або віддавала меншій сестрі сховати (Л. Укр., III, 1952, 485); Бату-хан віддавав город війську на грабунок (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 482); // Відправляти когось куди-небудь з певною метою (в науку, найми, військо й т. ін.). Єдиного сина, єдину дитину, Єдину надію! в військо оддають! (Шевч., І, 1951, 242); — О! о! А нащо ж ви радите оддати Гафійку в найми? (Коцюб., II, 1955, 17); Другого дня Тараса віддали в науку до якогось маляра (Ів., Тарас, шляхи, 1954, 51).

◊ Віддава́ти (відда́ти) на пота́лу (глум) — ставити в умови приниження, зневаги, знущання; зводити нанівець. Та хто ж своє щастя віддасть на поталу? (Забіла, Веселим малюкам, 1959, 150); [Калеб:] Будь певен [учителю], що ми тебе на глум не віддамо молодикам (Л. Укр., III, 1952, 69); Віддава́ти (відда́ти) під суд (до су́ду) — порушувати проти когось судову справу. Чоловік з злості зробить яке лихо другому.. Хоч його і під суд віддадуть, ..він.. надіється, що йому усе так і минеться (Кв.-Осн., II, 1956, 395); — А що, любенький, спіймали? ..Треба тобі було того? А тепер громаді біда, треба тебе пильнувати, поки не буде нагоди віддати тебе до суду (Фр., II, 4950, 18).

7. перех., за кого. Видавати кого-небудь заміж. Умовляли [старости] .. стару Сикліту Британову віддавати дочку за Василя Мітлу (Григ., Вибр., 1959, 36); Співає Мар’яна: "Оддай мене, моя мамо, Та не за старого.." (Шевч., І, 1951, 158); [Максим:] Вірю тобі, моє серце, А що скаже мати? Не віддасть тебе за мене. Бо я небагатий! (Кроп., II, 1958, 93).

Віддава́ти (відда́ти) за́між — одружувати дочку. — У батька ще дві дівки, треба їх заміж віддавати (Фр., І, 1955, 85); Вона оддасть її заміж. За хазяйського сина. Дівка здорова, чиста, хоч води напийся (Коцюб., II, 1955, 14).

8. перех., розм. Продавати за певну ціну. [Xимка:] А скілько за неї [хату] просять? [Іван:] Хвалились люди, за п’ятсот віддають… (Мирний, V, 1955, 246); В мене овесець важненький, дешево віддам (Кв.-Осн., II, 1956, 10); // Платити за куплене. — Що ти зробиш йому, гладкому? — думав Андрій.. Він худобу пожалує швидше, бо оддав гроші за неї (Коцюб., II, 1955, 50).

9. перех. У сполученні з іменниками (переважно дієслівного походження) означає дію, зміст якої визначається значенням відповідного іменника.

◊ Віддава́ти (відда́ти) го́лос — голосувати за кандидата під час виборів. Велике щастя, велика честь обирати свою рідну владу, віддавати свої голоси кращим в кращих людей.. Батьківщини (Рад. Укр., З.ІІІ 1957, 1); Віддава́ти (відда́ти) данину́ — ідучи за загальноприйнятими положеннями, настановами, приділяти чому-небудь увагу, виявляти до чого-небудь інтерес. Незважаючи на те, що цею [цією] повістю ["Петрії і Довбущуки"] Франко оддав данину тодішній літературній школі, ми бачимо в ній вже й соціальні мотиви (Коцюб., III, 1956, 31); Віддава́ти (відда́ти) кома́нду (нака́з, розпоря́дження і т. ін.) кому — командувати; наказувати що-небудь виконувати. Комендант викликав кожного по прізвищу, голосно і суворо віддавав команду виходити на двір (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 160); Молодий моряк тримав мене на руках і віддавав накази стерновому та гребцям (Трубл., Мандр., 1938, 60); Який у нього енергійний голос: звик, видно, ним віддавати розпорядження (Крот., Сини.., 1948, 11); Віддава́ти (відда́ти) [на] добри́день (добри́вечір, добра́ніч) — бажати доброго дня (вечора, ночі). Гнат ішов з косовиці, Настя — з буряків. Вони розминулись, віддавши один одному на добривечір (Коцюб., І, 1955, 48); Спіть спокійно, злодійщини у нас не чути. Оддав добраніч, пішов … (Вас., II, 1959, 74); Віддава́ти (відда́ти) нале́жне (справедли́вість) кому, чому — оцінювати по заслугах, у повній мірі кого-, що-небудь. Ми [члени комісії] віддаємо належне вашому патріотичному бажанню (Гончар, Людина.., 1960, 27); Віддава́ти (відда́ти) оста́нню ша́ну кому — виражати пошану до померлого, прощаючись з ним. В голубе квітневе небо вдарили раптом рушниці, віддаючи останню шану політрукові і його бойовим товаришам (Цюпа, Три явори, 1958, 21); Вдарив і дзвін похоронний… Нічого, мабуть, ждать: Треба людині сторонній Шану останню віддать (Граб., І, 1959, 137); Віддава́ти (відда́ти) па́льму пе́ршості кому, чому — ставити на перше місце когось, щось. Славити буду я вроду твою, Мій Києве рідний!.. Я першості пальму-тобі віддаю! (Дмит., В обіймах сонця, 1958,109); Віддава́ти (відда́ти) перева́гу кому, чому — визнавати кого-, що-небудь кращим порівняно з іншими. Батько мій не дякував поетам, А точніше— він їх не читав, Перевагу віддавав газетам (Дор., Тобі, народе.., 1959, 54); Це такі легкі, ніжні вірші,.. що, читаючи їх, не знаєш кому оддати перевагу (Коцюб., III, 1956, 41); Віддава́ти (відда́ти) пова́гу кому — поважати когось. Зевес їй оддавав повагу І посилав од столу брагу. Яку Юнона лиш пила (Котл., І, 1952, 217);

Віддава́ти (відда́ти) поклі́н (уклі́н) кому, чому — вклонятися. Всяк віддавав йому поклін І слово добреє завсіди (Фр., X, 1954, 171); Віддавши поклін господареві, вони почали розглядатися по кімнаті (Панч, Гомон. Україна, 1954, 92); Віддава́ти (відда́ти) приві́т (привіта́ння) кому — вітати кого-небудь. Раптом з другого боку танка підходить хтось поранений і віддає привітання: "Здрастуйте, товариші!" (Ю. Янов., І, 1954, 52);

Віддава́ти (відда́ти) ра́порт кому — рапортувати. Я, епохо, скажу тобі, Рапорт віддам тобі, комсомоле, Що з словом твоїм ходив у бій (Шер., Дорога.., 1957, 12);

Віддава́ти (відда́ти) салю́т кому — салютувати. Завмерли постріли на мить і стали в ряд солдати, щоб.. їй [дівчині, що загинула в Іспанії] салют віддати (Голов., Поезії, 1955, 38); Віддава́ти (відда́ти) сла́ву кому — славити, прославляти когось. Піонери.. всі хором славу віддали тому, хто нашу партію створив (Вітч., 5, 1956, 24); Віддава́ти (відда́ти) ува́гу кому, чому — зосереджувати на комусь, чомусь увагу, захоплюватися ким-, чим-небудь. Безпечний Чіпаріу ще менше зважив на дідову мову і більше віддавав уваги надзвичайному мускатові (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 13); Віддава́ти (відда́ти) хвалу́ кому, чому — хвалити кого-, що-небудь. Сміялася, на нас дивившись, жінка, Але трояндам віддала хвалу (Рильський, І, 1956, 262); Віддава́ти (відда́ти) честь кому: а) приклавши руку до головного убору, вітати когось по-військовому. Батько витягся в струнку, оддавав комусь честь (Коцюб., II, 1955, 377); б) виражати до кого-небудь повагу. [Неофіт-раб:] Я честь віддам титану Прометею, що не творив своїх людей рабами (Л. Укр., II, 1951, 240); Віддава́ти (відда́ти) чоло́м кому — вітати кого-небудь. Старий батько Сидить коло хати, Та вчить внука маленького Чолом оддавати (Шевч., І, 1951, 291).

10. перех. Передавати характерні риси кого-, чого-небудь у творах літератури, мистецтва тощо; відтворювати. Як на мене, переклад віддає головне в оригіналі, — а це і є головне в перекладанні (Рильський, III, 1955, 127); Мені нестає слів, аби віддати те, що я зараз так сильно пережив (Коцюб., III, 1956, 282); Я зовсім не в стані віддати нашого волинського народного стилю по-німецьки (Л. Укр., V, 1956, 276).

11. неперех., чим. Мати присмак, запах чого-небудь. Сухе, жовте, аж червоне повітря віддавало горілим (Мирний, IV, 1955, 22); Променисте жовтневе повітря віддає медом (Тулуб, Людолови, II, 1957, 249); На сонці гній розпарився й віддавав запахом перегною (Чорн., Визвол. земля, 1959, 12); // Нагадувати собою що-небудь. Простора хата у відьми, а якось пусткою оддає (Стор., І, 1957, 90); // Мати ознаки, властивості чого-небудь. Смагляве лагідне лице віддавало молодістю (Коб., II, 1956, 556); Тишею й покоєм оддавало кругом, і в Грицька од серця помалу одлягло (Вас., І, 1959, 176).

12. неперех. Відбивати який-небудь колір, відтінок світла; відсвічувати. Світилися огні по хатах, віддаючи крізь туман жовтими кружалами (Мирний, І, 1954, 357); Зелена гарнітурова спідниця оддавала такими фарбами, як шкура гадюча (Морд., І, 1958, 163); На захід сонця — зелене небо: луки віддають свої соковиті барви (Горд., II, 1959, 260).

13. неперех. Відбивати звук, відлунювати. Сам [ведмідь] пропав з очей, а важка ступа ще оддавала по полю!.. (Вовчок, І, 1955, 384); Вереск флейт, литаврів гуркіт В морі гуком віддає (Бажан, Роки, 1957, 272).

◊ Віддава́ти (відда́ти) луно́ю — відлунювати. Чого тільки не наслухався цей сад, що вбирає кожен вигук з поля, кожен гомін з села, вбирає та, поширивши удесятеро, віддає луною (Дн. Чайка, Тв., 1960, 87).

14. неперех. Робити різкий рух назад (про зброю і т. ін.). Розлігся постріл, рушниця, віддаючи, дуже штовхнула Юлдаша в плече (Донч., І, 1956, 129); Кулемет затрясся, боляче віддавав у груди, та дівчина нічого не відчувала й не бачила, крім вузенького прорізу на прицілі (М. Ол., Чуєш.., 1959, 54); // безос., перен., розм. Передаватися в інше місце тіла (про біль). Віддає в боці.

15. перех., мор. Відв’язувати, відпускати, послаблювати (якір, швартові, вітрила тощо). А кораблі все йшли і йшли, віддаючи якорі на рейді (Кучер, Чорноморці, 1956, 21); Кар звелів стерновому наблизитись до берега, а Вершометові гукнув приготуватись віддати якір (Трубл., Лахтак, 1953, 37).

◊ Віддава́ти (відда́ти) кінці́ — відчалювати від берега (про судна). Корабель віддав кінці.

16. неперех., безос., розм. Теплішати. Уранці було холодно, а вдень трохи оддало (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 574.

Віддавати, даю, єш сов, в. віддати, дам, даси,, гл.

1) Отдавать, отдать. А син старець та свого не вживає, та все його хортам віддаває. Чуб. І. 173. Взяв той собака буханець та й віддав вовкові. Рудч. Ск. І. 9. Віддати богові душу. Умереть. Закричав дід дивними голосами та й Богу душу віддав. Чуб. І. 156. — хвалу. Воздать хвалу, восхвалить. Хвалу Богові оддав. МВ. І. 16. — на добридень. Пожелать добраго дня. І добридень мені оддала. Левиц. І. 14. — поклін. Поклониться. Матері Божій поклін оддавши. Чуб. I. 160.

2) Выдавать, выдать замужъ. Тоді дівку віддавай, коли люде трапляються. Ном. № 5928. Як будуть тебе, моя мила, за иншого віддавати, пиши листи на папері, давай мені знати. Мет. 60.

3) Передавать, передать, выражать, выразить.

4) Протягивать, протянуть голосомъ при концѣ пѣсни, при чемъ дѣлается рулада отъ высокаго къ низкому на октаву. У нас так завше: яку б пісню не співала, то усе віддає. Любеч.

5) Теплѣть, потеплѣть. Уранці було холодно, а вдень трохи оддало. Конст. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 210.