СПІВАТИ

СПІВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.

1. неперех. Видавати голосом музичні звуки. Мені наче сниться, що хитав мене хтось у колисці і співав надо мною тихесенько (Вовчок, І, 1955, 3); — То й не заспіває ніхто?.. — Я не вмію співати (Мирний, III, 1954, 182); В одному місці хором співають, а в другім не клеїться (Коцюб., II, 1955, 239); Діти намагаються співати басами (Довж., II, 1959, 92); * Образно. Співає Маланці колос, сміється лука ранніми росами дзвоном коси (Коцюб., II, 1955, 42); Як він може зубрити зараз, в такий вечір, коли співає все навкруги і він сам повен почуття нового, не знаного досі (Гончар, Тронка, 1963, 104); Гуркочуть заводи могутні, Співає щаслива земля (Донч., II, 1956, 373); Іскрився перед очима, дзвенів, співав веселий весняний день (Коз., Сальвія, 1959, 216); // Уміти голосом передавати мелодії, маючи для цього відповідні природні дані. [Надежда Петрівна:] Я вже од вашої тіточки довідалась, що ви співаєте (Л. Укр., II, 1951, 68); // Виступати зі співом професійно (на естраді, в опері і т. ін.). Приїздив Шаляпін. Приїхав.. з Монте-Карло, де він тепер співає (Коцюб., III, 1956, 425); — Голос в цього Андрійка прямо з серця жили вимотує. Тільки в імператорському театрі співати (Стельмах, II, 1962, 58); // Професійно займатися співом; систематично брати участь у якомусь хорі. Чи наші діти співають в хорі? Опиши мені, як все пройде у Вас (Коцюб., III, 1956, 310); // перен. Говорити, читати співучо, розтягуючи слова, як при співі. Тепер тільки почув [Карпо Петрович] дзвінкий хлоп’ячий голос, який безперестанку співав: — Сім раз по вісім — п’ятдесят шість… (Коцюб., II, 1955, 367); Набравшись духу, затяг [Хаєцький]..: — Товаришу гвардії старший лейтенант! — Антонович давно вже помітив, що Хома починає отаким манером співати всякий раз, коли йому від чогось боляче і прикро на душі (Гончар, III, 1959, 309).

Співа́ти до сну — виконуючи колискову пісеньку, присипляти кого-небудь. Утомившись, лягав [Іван] десь під сіном,.. і співали йому до сну та й будили його своїм дзвоном гірські потоки (Коцюб., II, 1955, 307); Співа́ти до та́нців див. та́нець.

2. перех. і про кого — що. Голосом виконувати якийсь музичний твір. Ідуть шляхом чумаченьки, Пугача співають (Шевч., І, 1963, 31); Сліпий кобзар під чиїмсь возом обідає з своїм хлопцем, а другий кобзар чутно, як грає і співає про Морозенка (Вовчок, VI, 1956, 231); Молодиці жартували, сміялись, співали пісень, аж луна розлягалась по полю (Коцюб., І, 1955, 59); Весняного ранку Співай, моя люба, веснянку! (Л. Укр., І, 1951, 40); Десь співали пісню на селі дівчата (Гонч., Вибр., 1959, 30); Дівчинка сиділа на печі і співала котові колискову (Тют., Вир, 1964, 540); // Виконувати партію в музичному спектаклі. З давніших знайомих є тут, окрім Гриневецького, Білінський (той, що «партію Смока» мав співати) (Л. Укр., V, 1956, 338).

◊ Співа́ти відхідну́ (одхідну́) кому, чому — вважати кого-, що-небудь приреченим на загибель, прощатися з кимсь, чимсь назавжди. Топить, топить, топить…— співають йому відхідну комиші з правого боку. — Погибель, гибель, гибель… — підхоплює ліве крило (Коцюб., І, 1955, 367); Неабиякі, не прості то були похорони, то дворянство ховало свого предводителя, то панство співало одхідну своїм розкошам (Мирний, IV, 1955, 202); Співа́ти ла́заря: а) просити милостиню; жебракувати. Хома з Паньком Живуть було панками. На старість прожились: обидва з торбинками Співали лазаря — і вмерли під тинком (Бор., Тв., 1957, 143); — Подивися на себе! На кого ти тепер став схожий: .. не то пасічник, не то дяк, не то лірник, що співає лазаря на ярмарках (Н.-Лев., VI, 1966, 393); б) скаржитися, прикидатися нещасним, обійденим долею. На другий ранок він став співати перед сестрою лазаря, який він нещасний (Мирний, І, 1949, 371); — Цвітете, як повна рожа, рум’янець на всю щоку! І з лиця не старі і душею молоді! Годі вам лазаря співати! Ще й заміж підете,— говорила Христина (Н.-Лев., VI, 1966, 33).

3. неперех. Щебетати, свистіти, кукурікати і т. ін.; мати здатність щебетати, свистіти, кукурікати і т. ін. (про співочих і деяких інших птахів). На небі хоч би тобі хмариночка; пташечки співають веселенько (Кв.-Осн., II, 1956, 225); Он деркач кричить у лузі, Соловей співа в кущах (Щог., Поезії, 1958, 143); Жайворонок співав, аж луна йшла під блакитне небо (Коцюб., І, 1955, 75); От ми: «Кукуріку!» — він дума На нас, що то півень співа (Л. Укр., IV, 1954, 102); Співає перепілка (Рильський, І, 1960, 187); — Чуєш? — Чую. Лебеді співають… (Стельмах, І, 1962, 470); // перен. Утворювати звуки за допомогою крилець, ніжок і т. ін. (про комаху). Тихо бриніла.. муха на шибі. То замовкала, повзаючи по склі, то знов співала.., заплутавшись в складках занавіски (Хотк., II, 1966, 132); Ти в небі бачив голубів, Чув, як співають бджоли (Перв., II, 1958, 51).

Пе́рші (дру́гі, тре́ті) пі́вні співа́ють див. пі́вень; Співа́ти пі́внем див. пі́вень.

4. неперех., перен. Мелодійно звучати, видавати співучі звуки (про музичний інструмент, дзвінок, гудок і т. ін.). Ти пам’ятаєш, як в пітьмі Баян на палубі співав..? (Перв., II, 1958, 114); Десь на скелях співали фанфари (Баш, Вибр., 1948, 40); — Отак заводські гудки у нас над Дніпром: на дощ — хриплять, а на добру погоду — співають лунко (Гончар, III, 1959, 284); Співає дзвоник у світлих і чистих коридорах, діти біжать у просторий клас (Кучер, Дорога.., 1958, 79); Кришталь співає від кожного дотику (Собко, Матв. затока, 1962, 65); // Видавати високі протяжні звуки при певній дії (про робочий інструмент, пристрій і т. ін.). Погляньте: ось житло трудящої людини.. Співають тут ввесь день фуганки голосні І стружки золоті звиваються й зміяться… (Рильський, І, 1956, 95); Співала пилка, дзвеніли сокири, сипалася тирса, стружки, тріски (Рудь, Гомін.., 1959, 68); // Подавати сигнали (про поїзд, автомашину і т. ін.). Десь співала електричка, протинаючи тьму полів (Кучер, Голод, 1961, 452); Не дзвонять трамваї, не мерехтять барвисті реклами, не співають авто… (Гончар, III, 1959, 246); // Видавати тонкі звуки, розсікаючи повітря (про кулю, стрілу і т. ін.). Довкола тоненькими голосами співали кулі (Панч, В дорозі, 1959, 95); // Видавати звуки, схожі на скрип, свист і т. ін. Піски тьохкають, піски співають під ногами прохожого (Ле, Ю. Кудря, 1956, 3); У надвечірній тиші скрипучо співав сніг під Мстиславовими чобітьми (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 242); // безос. Стояли морози, сніги лежали білі.. Під ногами співає, під саньми тріскотить (Вас., II, 1959, 143); // Густи, завивати (про вітер, хуртовину і т. ін.). Вітер почина грати на далекім воринні. Дзз… тонко співає він в одколоту скалку, докучно бринить, як муха… (Коцюб., II, 1955, 321); В степах вітри співають лунко, метелиця веде танець (Забіла, У.. світ, 1960, 26); Співала над нами завія зимова (Перв., II, 1958, 417); // безос. Вітер з години на годину дужчав.. Жалібно співало в димарі (Мирний, III, 1954, 11).

5. неперех., перен. Бути перейнятим радісним збудженням, хвилюванням, захопленням і т. ін.; // ким, чим. Сповнюватися якими-небудь мелодійними звуками, пташиним щебетом і т. ін. Солов’ями рідний гай співав (Рильський, І, 1956, 297); Небо співало жайворонками (Гончар, II, 1959, 441); Жовтогаряче поле.. співає косами, сріблиться серпами (Стельмах, II, 1962, 408); // Бути особливо слухняним у чиїхось вправних руках, у того, хто діє, працює натхненно, з піднесенням (про знаряддя праці, робочий інструмент, матеріал і т. ін.). Сокира грає й співає у нього в руках. Він усе робить нею, мовби то була третя рука (Хотк., II, 1966, 354); Залізо й дерево аж співали в діда, поки сила не повиходила з його рук (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 23).

Душа́ співа́є (співа́ла); Се́рце співа́є (співа́ло); Все (щось) співа́є (співа́ло) у кому, у кого — хтось має (мав) піднесений настрій, відчуває (відчував) радість, щастя. Весь час душа співає (Коцюб., III, 1956, 358); Батько Дніпро тече собі — спокійно, і ліси на горах стоять, як на картині художника,— просто душа співає од такої краси… (Ю. Янов., І, 1954, 65); Серце старого гірника співало, солодко щеміло від радісного передчуття (Ткач, Плем’я.., 1948, 90); Йому раптом зробилося легко і навіть весело. «Додому! Додому!» — співало все в ньому (Тют., Вир, 1964, 58).

6. перех. і про кого — що. Прославляти, оспівувати в своїх віршах, піснях і т. ін. кого-, що-небудь. Не все співати нам про квіти Та любуватися Дніпром… Година — дбать про шлях освіти, Люд забезпечити добром (Граб., І, 1959, 166); Прочитавши його [оповідання], Ви, може, добродію, здивуєтесь: що це на старість почав я про кохання співати? (Мирний, V, 1955, 375); Я своїм трудом твій труд співаю (Дор., Тобі, народе.., 1959, 6); Співа [поет] про Рим, згубивши міру. А про того будівника, Що збудував йому квартиру,— Не проспівав ще ні рядка! (С. Ол., Карась.., 1961, 55).

◊ Співа́ти гімн (гі́мна, сла́ву і т. ін.) кому, чому — славити, прославляти кого-, що-небудь. Я співаю гімна тобі, моє велике місто! (Ю. Янов., І, 1958, 108); Співайте їм [звитяжцям] славу, поети (Сос., І, 1957, 458); Співа́ти дифіра́мби див. дифіра́мб; Співа́ти оса́нну див. оса́нна; Співа́ти хвалу́ кому, чому — хвалити, вихваляти кого-, що-небудь. Вона [усмішка] так змінювала Катерину, що декому здавалось: не так уже Брага, може, й перебільшував, співаючи дружині хвалу… (Гончар, Тронка, 1963, 277).

7. перех. і неперех., перен., розм. Говорити, твердити що-небудь (перев. довго або улесливо). До нього з розпитками, так він знай своє співа усе: «..Дай, таточку, грошей» (Кв.-Осн., II, 1956, 251); Не так би був іще співав шановний волецький господар, якби був знав, що роблять хлоп’ята, вирвавшися з його рук (Фр., VI, 1951, 147); Вона за ним убивалася, сумувала, плакала. Та він того не чув, не бачив. Він тепер знай співає про неправду людську (Мирний, І, 1949, 399); Вчора йому на ковзанці «Левку, миленький» співала [Христина], а сьогодні вже в дурні шиє (Стельмах, І, 1962, 152).

◊ З чужо́го го́лосу співа́ти див. го́лос; Співа́ти в і́нший тон; Співа́ти іна́кше (і́нше і т. ін.) — говорити не те, що раніше, висловлювати іншу думку. Маруся широко розкрила очі на свою маму. Вчора мати нарікала, що Ломицький прийшов в гості до їх в піджаку, неначе до міщан, а сьогодні співає зовсім в інший тон і трохи не лає Ломицького за той фрак (Н.-Лев., VI, 1966, 27); Співа́ти в оди́н го́лос; Співа́ти тіє́ї [ж] — говорити, повторювати те саме. Турбувався [Лушня] тільки про одно: коли б перше Чіпки побачитись з Петром та Якимом та наструнчити їх, щоб уже в один голос співали… (Мирний, І, 1949, 314); Одно затялося, каже, що не буде вкупі жити, а друге й собі тієї співає… (Коцюб., І, 1955, 33); Співа́ти і́ншої пі́сні (і́ншу пі́сню) див. пі́сня; Співа́ти не тіє́ї (не ті́ї) — говорити, діяти інакше, ніж було сказано раніше. [Перепадя:] Тепер, бачите, його вдова не тії співає. Покосив я сінце, а вона вийшла з синами.. та й не попуска мені те сіно брати (Мирний, V, 1955, 124); Співа́ти тако́ї (яко́ї) — говорити саме так; говорити щось несподіване, дивне. — Нащо вам розводити ті воли та плуги: ви вже старі,— такої співав зять (Н.-Лев., III, 1956, 200); — Бач, якої співа! — дума Храпко (Вовчок, VI, 1956, 279).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 514.

Співати, ва́ю, єш, гл. Пѣть. В полі пташки літають, веселенько співають. Мет. 65. На гуслях грає, красно співає. Pauli. На два криласи не можна співати. Ном. № 6964.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 176.