УКРИВАТИСЯ

УКРИВА́ТИСЯ (ВКРИВА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок., УКРИ́ТИСЯ (ВКРИ́ТИСЯ), и́юся, и́єшся, док.

1. Накладати, натягати зверху на себе якесь накриття для тепла, захисту від чогось. Другого дня Кайдашиха знов збудила рано невістку, а сама вкрилась з головою на печі й заохала (Н.-Лев., II, 1956, 284); Я — на піч та у куточку Зігнувсь, притаївсь, І щоб птах той не надибав — Ряденцем укривсь (Гл., Вибр., 1951, 198); Мирон лежав, укрившися сіряком з головою, і дрібно трусивсь (Головко, І, 1957, 137); Галина лежала на ліжку, вкрившись пухкою ковдрою (Зар., Світло, 1961, 22); * Образно. — У нас воля виростала, Дніпром умивалась, У голови гори слала, Степом укривалась! (Шевч., І, 1963, 332).

2. Покриватися, заповнюватися ким-, чим-небудь. Вранці увесь лан укрився женцями та косарями, ожив од гомону й сміху (Стельмах, І, 1962, 575); За ділами за звичайними Наші ти впізнав труди: Поле вкрилося комбайнами, Сотні верст — куди не йди (Шпорта, Ти в серці.., 1954, 50); // Встелюватися шаром чого-небудь (снігу, пилу і т. ін.), густо покриватися чимсь. Дула гвинтівок, багнети, світло-зелені шоломи тьмяніють, вкриваються дрібними крапельками роси (Кол., На фронті.., 1959, 25); // Заволікатися, застилатися, затягатися і т. ін. (хмарами, туманом тощо.). Сонце тим часом зайшло, і тінями вкрились дороги (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 53); Війнув вітрець; легкою пеленою, Туманом раннім вкрилися поля (Бичко, Простота, 1963, 79); // Густо або суцільно заростати якою-небудь рослинністю. Розвалилися редути, І рови густою Від низів і до вершини Вкрилися травою (Щог., Поезії, 1958, 221); Долинка біля гір вкрилася розсипами кульбаби і курячої сліпоти (Сміл., Сашко, 1954, 34); // Ставати густо або суцільно покритим чим-небудь (про обличчя, тіло і т. ін.). Вої [воїни] тяжко страждали від.. невідомої хвороби, від якої тіло вкривалось струпом… (Скл., Святослав, 1959, 625); Обличчя Каринського вкрилося зморшками й тінями втоми (Шовк., Інженери, 1948, 323).

3. Ховатися від кого-, чого-небудь. Наче в твердині якій, я на хуторі в горах укрився (Зеров, Вибр., 1966, 259); // Охороняти, уберігати себе від чогось; рятуватися. Вона бігла усе вперед, понята жахом, нічого не помічаючи, бажаючи тільки забігти якмога далі, укритися від наглої смерті (Коцюб., І, 1955, 356); // перев. із запереч. част. не. Приховуватися, таїтися; лишатися непомітним. — Від мене ніщо не вкриється! — відказує він (Мирний, IV, 1955, 366).

4. тільки недок. Пас. до укрива́ти 1, 3-5.

◊ Укрива́тися (укри́тися) ганьбо́ю (несла́вою, со́ромом і т. ін.) — своїми діями, вчинками накликати на себе ганьбу, безчестя, сором. — Краще вмерти в битві без меча, Ніж вкритися ганьбою втікача (Бажан, І, 1946, 301); Укрива́тися (укри́тися) сла́вою — ставати прославленим, знаменитим.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 424.

Укриватися, ваюся, єшся, сов. в. укритися, укриюся, єшся, гл. Укрываться, укрыться, покрываться, покрыться. Постелився і вкрився. Ном. № 1308. Бур’яном укрилась. Шевч. 668. — п’ятами. Упасть, отъ толчка, внизъ головою. Не один і п’ятами вкрився за жарти. Г. Барв. 446.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 331.