ЗВОДИТИ

ЗВО́ДИТИ і рідко ІЗВО́ДИТИ, джу, диш, недок., ЗВЕСТИ́, зведу́, зведе́ш і рідко ІЗВЕСТИ́, веду́, веде́ш; мин. ч. звів, звела́, ло́, рідко ізві́в, ізвела́, ло́; док., перех.

1. Ведучи, допомагати кому-небудь або змушувати когось сходити вниз. — Сходьте! Обережненько! — каже Петро і зводить Марину по східцях униз (Головко, I, 1957, 494); Помалу звів [Микула] коня в яр, прив’язав до дерева (Мак., Вибр., 1956, 427); Вже й нездужав [Хведір], — стогне, і знов зліз на піч.. — Ізведи мене на піл, — каже (Барв., Опов., 1902, 98); // перен., рідко. Змушувати кого-небудь переходити у нижче суспільне становище. Шлюб [козачки з селянином] не тільки не полегшував становища чоловіка-селянина, але й козачку та її дітей зводив на становище залежних селян (Іст. УРСР, І, 1953, 344); // перен., рідко. Призводити, спричинюватися до морального падіння. Хміль до лихого людей зводить (Номис, 1864, № 11455).

2. Забирати звідки-небудь або відводити, направляти в інше місце, в інший бік. [Річард:] А може, все була одна мана? І, може, то була не іскра божа, а вогник той, що над багном літає і зводить подорожнього на безвість… (Л. Укр., III, 1952, 111); Просить [Явдоха]: — Ваше благородіє, господа солдатство! будьте ласкаві, зведіть з нашого місця оттого навіженого (Кв.-Осн., II, 1956, 12); П’яним головам одрадна була несамовита сваволя.. Їх не зведеш на протерту стежку тихого.. життя! (Мирний, І, 1949, 399); Проклятий «Ісмет» [крейсер] раптом ударить пароплав прожектором і не зведе його вбік, доки приміриться наводчик (Ю. Янов., 11, 1958, 34); Розпалися кайдани і остроги, З вогню і грому класових боїв На сонячну, на радісну дорогу Великий Ленін всі народи звів (Вирган, В розп. літа, 1959, 23); // Забирати звідки-небудь силою або таємно; викрадати. — Ну, а чи не прийме Клим? — Ох, братику! Теля я в його звів! — Так, бачу, ти усім тут добре надоїв, — Кіт Вовкові сказав (Гл., Вибр., 1957, 32).

◊ Зво́дити (звести́) з пуття́ — те саме, що Збива́ти (зби́ти) з пуття́ (див. збива́ти). — П’є [Грицай] та гуляє та ще й мене зводить з пуття (Н.-Лев., IV, 1956, 204); Зво́дити (звести́) з ро́зуму (з ума́): а) доводити до божевілля, робити божевільним. — Племінничок звів з ума сестру,— сестра божевільна… (Мирний, I, 1949, 249); б) змушувати кого-небудь поводити себе нерозумно, всупереч логіці. Голод зводив з розуму, солдати раді були іти на фронт, щоб тільки одержати нову, кращу одежу і похідний пайок (Гжицький, У світ.., 1960, 203); [Яцько:] Казав тобі раз, Казав тобі два, Ой, не пий ти горілочки, Бо зведе з ума! (Кроп., II, 1958, 99); в) виклика́ти почуття кохання, закохувати в себе кого-небудь. — Якась така підвернеться, що з розуму зведе, забаламутить [сина], і де вже йому тоді думати про інститут, про науку… (Гончар, Тронка, 1963, 100); г) виклика́ти, розбурхувати почуття, дуже захоплювати. О зорі, зорі, кого ви не зводили з ума! Навіть Матвій Прибиймуха не може заснути такої.. ночі! (Цюпа, Грози.., 1961, 245); Зво́дити (звести́) з хазя́йства (з хлі́ба) — доводити до злиднів, розоряти кого-небудь. Дивиться баба збоку, як дідові щастить, та аж розривається з досади! Стала думати, як би звести його з хазяйства (Барв., Опов.., 1902, 195); Пісок не родить, та з хліба не зводить (Номис, 1864, № 10152); Зво́дити (звести́) на манівці́ див. манівці́; Зво́дити (звести́) на слизьке́: а) (кого) змушувати опинятися в небезпечному становищі; підводити. — Ой, кажу, Якове, дивись лиш за своїм товаришем, щоб він тебе на слизьке не звів (Мирний, І, 1954, 222); б) (що, у спол. із сл. розмова, мова) надавати небезпечного спрямування розмові. Він завжди на слизьке зводив спокійну розмову. — От скоро почне голота землю ділити…. Ха-ха! (Коцюб., II, 1955, 52); Зво́дити (звести́) о́чі див. о́ко; Зво́дити (звести́) по́гляд див. по́гляд; Не зво́дити (звести́) оче́й (о́ка) див о́ко; Не зво́дити (звести́) по́гляду див. по́гляд.

3. Знищувати, видаляти, виводити що-небудь (плями, фарбу і т. ін.) з чогось. Ластовиння.. зводять щоденним дворазовим (вранці і ввечері) змазуванням лиця соком з листків нагідок, змішаним у рівних частинах з соком лимона, ягід смородини і мигдалевого масла (Лікар. рослини.., 1958, 40); * Образно. Що вона попоплакала, що попорвалась.. Краску з лиця зовсім звела (Барв., Опов.., 1902, 112).

4. також без додатка. Змінювати об’єкт, предмет розмови, напрям думок і т. ін. Взагалі небагато говорив [Сава], як той зводив розмову на Рахіру , але її покинути зовсім не думав (Коб., II, 1956, 30); — Та годі, от люди! — зводить на мир Василь (Вас., II, 1959, 170); Я втрутився в розмову, щоб звести її знов на колектив (Ле, Історія радості, 1947, 73); // на що. Співаючи або граючи, переходити з однієї мелодії на іншу. Лукаш.. починає грати спершу тихенько, далі голосніше; зводить згодом на ту веснянку, що колись грав Мавці (Л. Укр., III, 1952, 263); Коли Микола звів польку на хвацьку метелицю, вона [Надія] вже сама.. метнулася колом (Баш., Надія, 1960,75).

5. Переміщати що-небудь знизу догори; піднімати. Піонери юні Зводять гасла догори (Нех., Хочу буть.., 1949, 19); Браму не одмикаю. Топірець над головою звів — ану котре над браму визирне — так по голові й матиме! (Ю. Янов., І, 1954, 37); // на що. Поміщати що-небудь на вище місце; класти, ставити на щось. Щасливий, хто влив свою силу В єдиний всетворчий потік, Хто зводив тут брилу на брилу, Хто мармур узором посік (Бажан, Роки, 1957, 261); На вежах твоїх [Краснодон] калиново червоні цвітуть прапори.. Бійці їх Олега руками на вежі звитяжно звели (Сос., II, 1958, 499); Може, в нього черевик розшнурувався, бо він звів ногу на підмурок штахетів (Вільде, Сестри… 1958, 519); // також чим. Підводити що-небудь, переміщати в інше положення. Боляща розкривала очі, зводила руками вгору, потягалася… (Мирний, III, 1954, 118); Іще гарматний грім за обрієм лунає, Та зводить зілля вже свої голівки кволі (Вирган, В розп. літа, 1959, 107); Голови звести не міг [поранений], вона лежала нерухома (Кол., На фронті.., 1959, 10); // Утворюючи, здіймати, спрямовувати вгору (полум’я, іскри, бризки і т. ін.). Кліщами смагляві ковалі смалять рукавиці шкіряні і до стелі зводять од землі пасмуги стрілчасті, вогняні (Рудь, Дон. зорі, 1958, 114); // перен., рідко. Переводити кого-небудь у вище суспільне становище. Король зведе в дворянський стан Лакейчука двірського, Людини ж праведної сан Не дасться ні від кого (Бернс, Вибр., перекл. Лукаша і Мисика, 1959, 78).

Зво́дити (звести́) куро́к див. куро́к; Зво́дити (звести́) плечи́ма — злегка піднімати і опускати плечі при вираженні здивування, вагання і т. ін. — Куди ж воно [порося] ділося? — бідкається вона сама собі, зводячи плечима (Вас., І, 1959, 277).

◊ Зво́дити (звести́) го́лос — насилу промовляти. — А хто ж сватає [Катрю]? Кого нам господь посила? — питає мати, ледве голос зводячи (Вовчок, І, 1955, 208); [Трохим:] А вона [вчителька] другий раз і голосу не зведе… (Григ., Вибр., 1959, 470); Зво́дити (звести́) ру́ку див. рука́.

6. Допомагати кому-небудь уставати, підніматися; підводити кого-небудь. Узялись обоє старі зводити Марусю… Вона не здужа йти (Кв.-Осн., II, 1956, 81); Мов солдата, який пролив у битві кров, звели Рудого.— Старість клята… (Уп., Вірші.., 1957, 200); // Надавати чому-небудь вертикального положення. Леонід Семенович звів полеглу оргинію (Н.-Лев., IV, 1956, 87); // Будити кого-небудь, піднімати з постелі.— Та його й ломакою не зведеш, як розіспиться!.. (Гр., II, 1963, 299); Світлий ранок, сповнений золотосяйного сонячного тепла, хутенько звів приятелів з постелей (Досв., Вибр.,1959, 300); // на що. Надихаючи, спонукати до яких-небудь дій. Та сімнадцятого року революція прийшла — і на битву на жорстоку всіх пригноблених звела (Уп., Вірші.., 1957, 174).

◊ Зво́дити (звести́) на но́ги див. нога́.

7. Споруджувати, будувати що-небудь. Він стоїть на мурі, юний і прекрасний, і кладе цеглини, зводить дім новий (Сос., Так ніхто.., 1960, 41); Посеред храму п’єдестал звели І статую поставили на ньому (Л. Укр., І, 1951, 107); Навіть на рівнинній ріці можна звести греблю (Фіз. геогр., 5, 1956, 49); * Образно. В життя прийшло нове, повоєнне покоління, щоб працювати, творити, зводити величну будову комунізму (Коз., Нові Потоки, 1948, 195).

◊ Зво́дити (звести́) з руї́н — відбудовувати. Він же, Микола, оту емтеес власними руками будував — цеглинку до цеглинки. А після війни з руїн її зводив… (Жур., Опов., 1956, 59).

8. Приводити, збирати (багатьох людей, тварин і т. ін.) з різних місць в одне. Завтра вранці у садку Я дочок своїх зведу. На Марисю буде кожна Схожа, що й пізнать не можна (Перв., Казка.., 1958, 62); Як наїдуть козаки,— страшно й подумати. А хтось тоді й порадь — ..мерщій знести все в економію, хто що взяв, звести худобу всю (Головко, II, 1957, 303); // Збираючи, зосереджувати що-небудь в одному місці. Треба було спершу всього їх [пісні] винишпорити та визбирати, і, звівши докупи, розібрати: що то і чого воно коштує? (Мирний, V, 1955, 372); Начальник артилерії полку наказав звести на цей раз усі міномети докупи, щоб випробувати Чернишів метод швидкісної стрільби (Гончар, III, 1959, 388); // Об’єднувати що-небудь, утворюючи одне ціле. Незабаром почалося й межування: панські землі докупи зводили (Мирний, IV, 1955, 241); Дійсно, трактори зробили велике чудо.., звівши вузенькі бідняцькі ниви у широкий єдиний колгоспний масив (Цюпа, Україна.., 1960, 62); * Образно. Слава тобі, Шафарику, Вовіки і віки! Що звів єси в одно море Слов’янськії ріки! (Шевч., І, 1951, 263).

Зво́дити (звести́) доку́пи думки́ — намагатися знайти логічний зв’язок у думках. Думки рвалися на шматочки: він силився звести їх докупи, напрягав розум… та, здається, й розум його покинув… (Мирний, І, 1949, 341); Зво́дити (звести́) доку́пи слова́ — намагатися зрозуміти сказане. Я чула її гнівний голос, якісь сердиті.. слова, а звести їх докупи, зрозуміти, що вона казала, я не мала сили (Мирний, IV, 1955, 345).

9. Підраховуючи, обчислювати, робити підсумок. Він числив і числив, зводив суми (Фр., VIII, 1952, 353); Зводячи підрахунки щовечора, він незадоволено щось бурчав про себе (Ле, Міжгір’я, 1953, 194); Якщо рахунок звели по продажу моїх книжок, то прохав би заслати мені і його (Мирний, V, 1955, 423).

◊ Зво́дити (звести́) до спі́льного знаме́нника див. знаме́нник; Зво́дити (звести́) раху́нки (пораху́нки) з ким— відомщати, карати за що-небудь; розправлятися з кимось. Прийшов Пилиповець зводити порахунки з Катрею.. Проти двох жінок стали чотири бандити з автоматами (Мельн., Коли кров.., 1960, 101); В думці він уже торжествував: «..назад ти не повернешся. Тут тобі й лежати на дорозі з діркою в черепі. Зведемо старі рахунки до кінця..» (Цюпа, Назустріч.., 1958, 298); В першій половині 40-х років Маркс і Енгельс звели рахунки з радикальними молодогегельянцями, які стояли на точці зору філософського ідеалізму (Ленін, 15, 1949, 18).

10. Наближати кого-, що-небудь одне до одного, з’єднувати одне з одним. Потім він сідає на стілець.. і то зводить ножицями, то розводить замлілі від їзди ноги (Тют., Вир, 1964, 32); Колісник підняв жінок аж під стелю, звів докупи і зразу опустив на землю (Мирний, III, 1954, 93); Він походжав, зосереджено звівши брови, неначе прислухаючись (Смолич, Світанок.., 1953, 82); // Стулювати краї, сторони, кінці чого-небудь. Вдалині м’яко блимнули вікна, і чиясь невидима рука тихо зводила половинки віконниць, наче очі до сну стуляли повіки (Коцюб., II, 1955, 285); Обвиснуть лози гронами густими, Тютюн зведе свої листки (Воронько, Драгі.., 1959, 18).

◊ Зво́дити (звести́) кінці́ [з кінця́ми] див. кіне́ць;

Зво́дити (звести́) о́чі — стуляючи повіки, заплющувати очі перед сном. Полягали спати. Я й очей не звела: обняли мене думки та гадки (Вовчок, І, 1955, 7); Зуб з зу́бом не зведе́ див. зуб.

11. розм. Сприяти зустрічі, знайомству, зближенню і т. ін. кого-небудь з кимось. Кожне знає, що не любощі їм у голові, що не пусте що зводить їх докупи, а неминуча потреба (Коцюб., І, 1955, 43); А згодом нас зводили ближче і ближче Наш труд, наші думи, мисливський неспокій (Дор., Тобі, народе.., 1959, 48); Чи думав він хоч раз у житті, що доля зведе їх, що доведеться учиняти над другом грізний суд? (Довж., І, 1958, 123).

12. на кого. Безпідставно звинувачувати кого-небудь у чомусь недоброму. Може, дівчина нічого не винна, а на неї таке зводять (Коцюб., І, 1955, 271); — Брехня. Заруба добра людям хоче, а вони [наклепники] таке на нього звели (Кучер, Трудна любов, 1960, 415); Ще й таке на Марту нарікання звели, що вона Нечипорові в крадіжці допомагала (Григ., Вибр., 1959, 273); // Накликати на кого-небудь щось погане, небажане. — Гляди ж, шануйся! Не зводь напасті на себе! Почуємо іще — негарно буде! (Вовчок, І, 1955, 262).

◊ Зво́дити (звести́) на́клеп див. на́клеп; Зво́дити (звести́) пеню́ див. пеня́.

13. Приваблювати кого-небудь чимось заманливим, спокусливим. Чорт не спить, але людей зводить (Номис, 1864, № 195); Нехай цуцукають… Мене сим не зведуть, Поки самі сюди обід не принесуть (Г.-Арт., Байки.., 1958, 53); // Полонити чарами, зачаровувати своєю красою; зваблювати, спокушати. Очі ви очі, очі дівочі, Де ви навчились зводить людей? (Пісні та романси.., II, 1956, 240); — Чотири роки зводив [Андрій] дівчину, а тепер бере Милянову! (Мак., Вибр., 1954, 196); В Аргосі, кіньми багатому, він преспокійно ховався Й чаром облесливих слів Агамемнона зводив дружину (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 64); — Люди знають, що ніхто до мене не ходив, тільки Йон… Він мене звів, він казав… посватаю… а тепер…— ридала Гашіца (Коцюб., І, 1955, 250).

14. Губити, занапащати кого-, що-небудь. Ой ти, Ярославе, І всі Всеславові внуки!.. Стали ви своїми незгодами поганців на Руську землю наводити, Життя Всеславове зводити… (Мирний, V, 1955, 273); [Корж:] Коли сестри зводять братів, то далі начнуть діти зводить батьків та матерів, жінки чоловіків, матері дітей! (Вас., III, 1960, 53); — Вона хоче звести твою жінку, щоб опісля самій за тебе вийти (Кв.-Осн., II, 1956, 472); Треба дать у полі раду, Щоб діла не звести, А тут ще нікого й наймати (Гл., Вибр., 1951, 67); // розм. Знущатися з кого-небудь, мучити когось. Так вона [удова] Якова зводила, що він і нездужав, і марнів (Вовчок, І, 1955, 220); // розм. Марно витрачати, переводити (час). Що там іще за сиротою час ізводити?.. Пхиць за першого! (Барв., Опов.., 1902, 434).

◊ Зво́дити (звести́) в моги́лу (в труну́ і т. ін.) — доводити до загину, до смерті. [Тамара:] Господи! Ця анатомія зведе мене в могилу (Коч., II, 1956, 275); Безнадійна хворість зводила тебе й звела в труну (Перв., І, 1958, 205); Зво́дити (звести́) з сві́ту див. світ.

15. Згинаючи, складаючи в якийсь спосіб, утворювати зморшки, складки і т. ін. Кров приливає Романові до скронь, досада на самого себе зводить осмалені вітром губи в складену гармошку (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 171); // Стягувати м’язи, корчити. Безголова курка вже не підкидалась, тільки ноги зводила смертна судорога (Донч., III, 1956, 133); На столі смачно парував борщик. Михайлові аж у животі враз перевернулося, аж голодні спазми звели щелепи (Збан., Сеспель, 1961, 386); // безос. — Милісінька, здоровісінька була [Пріська], а то зразу — і ноги ломить, і руки зводить (Мирний, IV, 1955, 378); Губи звело йому в злорадній усмішці (Головко, II, 1957, 307).

16. на що, до чого. Зменшувати, скорочувати що-небудь до якоїсь межі. Управитель знов ціну строковим на стару звів (Головко, II, 1957, 260); Нині хімічні виробництва району добре оснащені засобами механізації, що дає можливість звести до мінімуму ручну працю (Наука.., 12, 1958, 20); // Збіднюючи, спрощуючи що-небудь багатогранне, підміняти його чимось менш складним або менш важливим. Не можна зводити зміст художнього твору тільки до його ідеї (Талант.., 1958, 57); Буржуазія зірвала з сімейних відносин їх зворушливо-сентиментальний покров і звела їх до чисто грошових відносин (Комун. маніф., 1947, 17).

◊ Зво́дити (звести́) наніве́ць див. наніве́ць; Зво́дити (звести́) [на] ніна́що див. ніна́що.

17. Починати робити, затівати, учиняти що-небудь. На панський не ступав [комісар] поріг, Зате з панами, де лиш міг, Зводив він юридичні герці (Фр., X, 1954, 286); Дід у кузні пісню зводить, Дід обковує колеса (Воскр., Поезії, 1951, 199); — Урока за ними не можна вивчити,— такий гармидер та колотнечу зведуть… (Мирний, І, 1954, 338).

◊ Зво́дити (звести́) дух: а) робити вдих і видих; переводити дух; дихати. І сльози, і кривда, і радість так здавили в грудях, що вона ледве зводила дух (Н.-Лев., II, 1956, 344); Підбігли Андрушка й Серьожка. Захекані. Духу не зведуть. На них здивовані дивляться всі, а вони лише хекають (Головко, І, 1957, 374); б) робити коротку перерву для відпочинку. Запорожці палили, не зводячи духу. Задні заряджали рушниці переднім (Довж., І, 1958, 259); — Слухай лишень, що я тобі скажу, а ви дайте мені дух звести,— чого насунулись усі разом? Сідайте ж бо кружка та й слухайте (Вовчок, I, 1955, 60); Зво́дити (звести́, ізво́дити, ізвести́) на го́лос — відтворювати мелодію співаючи. — Ні, музо, ся пісня незграйно лунає! Чомусь я на голос її не зведу (Л. Укр., І, 1951, 155); Раптом пісню тихеньку, пісню почули [Оксанка і Яринка], що Кузь їм на голос ізводив (Тич., І, 1957, 259).

ЗВО́ДИТИ, зводжу́, зво́диш, док., перех. Повести куди-небудь, допомогти побувати десь.— Боїться [Кузьма] навіть у кіно зводити.— А й поведу! (Гончар, Тронка, 1963, 31); * Образно. Тайна серпанки-убрання пошила, Кожну істоту до шлюбу зводила, Потім пахучі квітки познімала, Білі серпанки у скрині сховала (Олесь, Вибр., 1958, 225).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 490 - 492.

Зво́дити, джу, диш, сов. в. зве́сти́, веду́, де́ш, гл.

1) Сводить, свести. Зводь помалу дитину з рундука. З поклоном низесеньким панну з коня зводить. К. Досв. 129. Катерина з болящої і очей не зводить. Шевч. 120. — з ро́зуму, з ума́. Сводить съ ума. Чоловік не дасться, — лише раз з розуму звести. Ном. № 3076. Дайся мені, дівча, на підмову, — виведу тя з гаю на дорогу. — Жебим мала день і ніч блудити, то ся не дам з розуму зводити. Гол. І. 107. Нема впину вдовиному сину, що звів з ума дівку сиротину. Мет. 14. Аж він мене молодую із умочка зводить. Лавр. 14. — з сві́ту. Погубить. Поки будуть у його оці хорти, поти Івана ми не зведемо з світу. Рудч. Ск. І. 136. — з хазя́йства. Сдѣлать бѣднымъ, разстроить чье-либо хозяйство. Дивиться баба збоку, як дідові щастить, та аж розривається з досади. Стала думати, як би звести його з хазяйства. «Видушу йому курей!» Г. Барв. 195.

2) Взводить, взвести. Звів його на високу гору.

3) Поднимать, поднять. До вас не встане, голови не зведе. АД. І. 217. Не посмів і очей звести на Зіньку. Стор. МПр. 55. Без трепету зведеш на його очі. К. Іов. 50. Як шабелькою звів, — Львів ся поклонив. АД. І. 15. Звів корогву. АД. І. 17. Лисий віл усіх людей звів. Ном. стр. 291, № 43.

4) Сводить, свести вмѣстѣ, соединить. Дякую тобі, що звів мене з Марком. Стор. МПр. 56. А зведи їх очі на очі. Слава ж тобі Шафарику во віки і віки, що звів єси в одно море слав’янськіг ріки. Шевч. 238. Зве́сти бро́ви. Нахмуриться. Сим. 99.

5) Обманывать, обмануть, обольщать, обольстить, искушать, искусить. Та вже третій вечір, як дівчина зводить, казала: вийду, а тепер не виходить. Мет. 54. Чорт не спить, але людей зводить. Ном. № 194. Так ви мене звели в моїй надії. К. Іов. 14. Звести дівку. Обольстить и бросить дѣвушку.

6) Портить, испортить. Бо треба дать у полі раду, щоб діла не звести. Гліб. 8. Звести ві нащо. Погубить. Чи се і ти пустивсь в ледащо, що хочеш нас звести ні на що? Котл. Ен. II. 6. Зво́дити пі́сню. Сбиваться въ мелодіи. Уманск. у.

7) Истреблять, истребить. Не можна сарани зводить… гріх за се. О. 1862. II. 54. Тільки готове зводить. Г. Барв. 322.

8) — дух. Переводить, перевести духъ, дышать. Припадає к сирій землі, теплий зводе дух. Макс. 175. А ви дайте мені дух звести. МВ. І. 87.

9) — очи́ма. а) Взглядывать, взглянуть, бросить взглядъ, посмотрѣть. Ой не видно того села, тілько видно хрести, туди мені любо-мило оченьками звести. Чуб. V. 200. б) Смыкать, сомкнуть глаза. Як зведу очима, а воно як шпигне, то аж крикну. Камен. у.

10) — на о́чі. Обращать, обратить чье вниманіе на что. Звожу на очі їй чимало таких, що любили та й покинули. МВ. ІІ. 130.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 134.