СВІЧКА

СВІ́ЧКА, и, ж.

1. Паличка воску, лою, стеарину з гнотом усередині, яку використовують для освітлення. Він сквапно засвітив свічку, наблизив її до Раїсиного лиця і стурбовано поспитав: — Що з вами? (Коцюб., І, 1955, 316); Щасливі дні, щасливі ночі, Коли при свічці лойовій, Хоч мерзли пальці, сліпли очі,.. Я так над книжкою сидів (Фр., XIII, 1954, 411); Праворуч від нього, на столику, рівним вогнем горіла свічка (Скл., Святослав, 1959, 30); * Образно. Свічки їх життя почали горіти кожда в інший бік (Фр., IV, 1950, 200); Часом їй здавалось, що от-от засвітяться перед нею дві свічки вовчих очей… (Гр., II, 1963, 293); * У порівн. Білі берези блищали, неначе білі воскові свічки (Н.-Лев., II, 1956, 352); Очі сяли, як свічки гарячі (Рильський, І, 1960, 231); Заєць сидів перед ними на стежці, виставивши вуха вгору, як свічки (Гончар, IV, 1960, 59); // перев. мн., розм. Суцвіття деяких рослин, що нагадують свічку. Тамара ніколи не бачила київських каштанів, і лише з захоплених розповідей знайомих уявляла привабливість цих чудових дерев, коли вони викинуть серед зеленого листу сріблясті свічки цвіту (Хижняк, Тамара, 1959, 280); // у знач. присл. сві́чкою. Вертикально. Коли ж спробував скочити на одного з них молодший табунник, кінь одразу затанцював на місці, потім звився дибки, з хвилину стояв свічкою і помчав його степом диким кар’єром (Тулуб, В степу.., 1964, 321); Дельфін підпливав до човна і, опустивши донизу всю задню частину тіла, ставав свічкою (Наука.., 2, 1967, 22).

Поста́вити сві́чку див. поста́вити¹.

◊ Вдень із сві́чкою не знайти́ див. знахо́дити; Звести́ся на [воскову́] сві́чку — дуже схуднути, змарніти. Пані Леговська, молода ще удова по славному інженерові, звелася на воскову свічку (Дн. Чайка, Тв., 1960, 64); [Ні́би (мов, немо́в і т. ін.)] ска́пувати сві́чкою див. ска́пувати; Ні бо́гові сві́чка, ні чо́ртові коцюба́ (кочерга́) див. бог; Пала́ти (горі́ти, згорі́ти і т. ін.), як сві́чка — горіти рівним високим яскравим полум’ям. Майдани Кров почервонила. А оранди з костьолами, Мов свічки, згоріли (Шевч., II, 1963, 147); Сторожка біля воріт горіла, як свічка, частина селян вбігла вже в будинок (Панч, Гомон. Україна, 1954, 113); Рі́вний, як сві́чка — стрункий; який тримається дуже рівно, прямо. Олександра стояла, спершись на сапу, рівна, як свічка (Коцюб., І, 1955, 59); Незабаром прибув дипломат. Сухорлявий і рівний, як свічка (С. Ол., Вибр., 1959, 132); Свічки́ в оча́х засві́чуються (засвіти́лись, ста́ли, блисну́ли і т. ін.) — ряботить в очах від сильного оглушливого удару по голові, обличчю. В очах Андрія засвічуються блискучі жовті й червоні свічкн, він чує якийсь гострий, неможливий біль у голові (Мик., II, 1957, 304); — Ну й вперіщила, Фросинко, мене хялявою!.. Віник я ще стерпів… А халявою як втяла, їй-бо, в очах свічки стали (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 43); Та́нути, мов (на́че, як і т. ін.) сві́чка див. та́нути; Тре́ба з сві́чкою се́ред дня шука́ти (вишу́кувати і т. ін.) кого, що — когось, чогось дуже мало, хтось, щось рідко трапляється. Таких диваків, як ти, на світі дуже мало, їх треба з свічкою серед білого дня шукати (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 67); Що будете робити, коли старовина так витрачується, що треба її з свічкою удень вишукувать?! (Мирний, V, 1955, 408); Хоч свічки́ ліпи́ див. ліпи́ти.

2. спец. Пристрій, за допомогою якого запалюють пальну суміш. Запалювальна свічка служить для утворення електричної іскри в циліндрі двигуна (Зерн. комбайни, І957, 225); Доки Павловський колупається в моторі, протираючи свічки, ми теж чепуримо себе, зчищаємо з ніг багнюку (Гончар, Маша.., 1959, 31).

3. мед. Лікувальний препарат у вигляді маленької палички з одним конусоподібним кінцем, який використовують при лікуванні геморою, запору і т. ін.

4. фіз. Одиниця виміру сили світла. Згідно з міжнародною угодою за одиницю сили світла прийнята свічка. Свічка — певна частина сили світла, яке дає еталонна лампа розжарювання особливої будови в суворо визначеному напрямі (Курс фізики, III, 1956, 261).

5. перен. Прямий, вертикальний зліт вгору (м’яча, літака і т. ін.). Юрко, на знак подяки матросу, прийняв м’яча і сильно вдарив, пославши в небо чудову свічку (Кучер, Черв. вогонь, 1959, 81); Він готовий був власним життям поділитися з другом в цю мить,.. щоб був він в усьому здоровий.. і небо щоб було йому доступне, як отим реактивникам, що зараз саме ставлять над степом височенні свічки… (Гончар, Тронка, 1963, 123).

6. діал. Очанка.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 97.

Свічка, ки, ж.

1) Ум. отъ свіча. Свѣчка. Ой зсучу я яру свічку. Чуб. V. 309.

2) По нар. повѣрью звѣзды — небесныя свічки, для каждаго человѣка по одной; когда человѣкъ умираетъ, его звѣзда гаснетъ, когда живетъ грѣшной жизнью — тускнѣетъ; отсюда выраженіе: його свічка я́сно горить, — онъ живетъ хорошей, праведной жизнью. Чуб. І. 14.

2) Длинная шерстяная кисть сзади пелерины верхней одежды лемковъ, называемой чуга. Гол. Од. 76.

3) — божа. Раст. Gymnadonia odoratissima. Шух. I. 21. Ум. Свічечка, свіченька.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 110.

сві́чка = сві́ча (зменшено-пест­ливі — сві́чечка, сві́ченька) —

1) па­личка воску, лою, стеарину з ґно­том усередині, яку здавна вико­ристовують для освітлення; єднає в собі символіку світла й вогню; за народними повір’ями, зорі — небесні свічки, для кожного по од­ній; коли людина помирає, його зоря-свічка гасне, коли живе гріш­ним життям — тьмяніє; свічка су­проводжує всі ритуальні дії люд­ського життя; як символ життя за­палена свічка присутня у весільно­му обряді; перед хрести́нами (див.) засвічували свічку, щоб не сталося якогось нещастя, по хрестинах, перед тим як дати дитину матері, засвічували знову свічку, примов­ляючи: «Хай росте здорове та щас­ливе!» і чули у відповідь від матері: «Будьте й ви здорові!»; засвічену свічку уявляли символом душі лю­дини — тому про людину, яка пра­ведно живе, кажуть: «Його свічка ясно горить!»; свічка символізує також молодість і зовнішню стать молодої людини; з цим можна по­в’язати величальні колядки на зра­зок: «А в тій церковці три свічі яс­них: перша свіча ясна — то Ганну­ся красна і т. д.»; особливу роль відіграє свічка в поховальному обряді; коли помирає людина, має горіти свічка в її руках; вона осві­чує дорогу покійнику на той світ; тому кажуть про вмираючого: «Треба свічки та води, бо вже очі не туди», «Догоріла свічка до по­лички»; у ритуальних обрядах свічка відігравала велику роль ще до християнства; як символ плідності запалена свічка використовується у весільних обрядах; не варто па­лити свічок біля джерел, бо це по­ганське поклоніння ідолам («Сло­во Іоанна Златоуста»); у «Землі» О. Кобилянської йдеться про смертну свічку, — треба пильнувати, щоб «не вмерти без свічки, не висповідавшись передом». З нашого Захарка ні Богу свічка, ні чортові угарка (М. Номис); Кому видно, тому й свічки не треба (І. Франко); Палить свічку і Богу і чортові (приказка); Як пішла я на Страсті, то, Господь мене прости, сіла під тинком, понюхала свічечку — пахне медком, так я й з їла (приповідка);

2) громни́чна сві́чка див. Громни́ця;

3) див. страсна́ сві́чка (свіча́);

4) ве­сі́лля (жені́ння, свя́то) сві́чки — ста­ровинне веселе свято в ніч на Се­менів день (колись новорічну ніч, яка передувала дню 1 вересня за ст. ст.), що відзначалося карнава­лом вогнів на київських ярмарках (цей обряд відображено в драмі І.Кочерги «Свіччине весілля»); відгомоном цього обряду є також запа́лювання по́світу, або жені́ння ко́мина, що святкується в цей час на Поліссі (див. ко́мин 3, по́світ 2);

5) тільки свіча́ — обрядодія на ви­значення Храмового свята, що бу­ло пов’язане з виготовленням і зберіганням громадської свічки як символу єдності громади і поша­нування її покровителя-святого.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.