СІЯТИ

СІ́ЯТИ, сі́ю, сі́єш, недок.

1. перех. і без додатка. Кидати зерно, насіння звичайно в оброблену землю, певним способом розтрушуючи, розсипаючи його. Прийшла пора сіяти, а в людей нема ні зерна (Кв.-Осн., II, 1956, 135); Хазяїн сіяв овесець; Була у його нивка невелика (Гл., Вибр., 1951, 29); Вийшли в поле сіяти. Незвичайною була сівба над Дніпром у сорок четверту весну (Довж., І, 1958, 388); Озимина зеленіє, сходить рання ярина, сіють пізню (Вишня, І, 1956, 341); * Образно. Не нарікаю ні на кого.. Орю Свій переліг — убогу ниву! Та сію слово (Шевч., II, 1963, 402).

Під марке́р сі́яти див. марке́р²; Сі́яти наволо́ком див. наволо́ком; Сі́яти під по́крив див. по́крив; Сі́яти по ски́бі див. ски́ба.

◊ Сі́яти грі́шми (гроши́ма) — те саме, що Си́пати грі́шми (гроши́ма) (див. си́пати); Сі́яти гро́ші — губити гроші. Пані, походжаючи по двору, вздріла і зняла [карбованця]. — Се, певно, ти гроші сієш? — каже на пана (Вовчок, І, 1955, 130); Ти́хо (ти́ша), хоч мак (ма́ком) сій див. мак; Уро́джуватися (уроди́тися) там, де [і] не сі́яли — з’являтися там, куди не запрошували, де не чекали. Він вроджувався й там, де його не сіяли, і підбивав хліборобів або палити панів, або скіпати з них лучину (Стельмах, І, 1962, 614); Кореспонденти — це такі люди, що можуть вродитися навіть там, де їх і не сіяли (Собко, Біле полум’я, 1952, 156).

2. перех. і без додатка. Висіваючи зерно, насіння, займати ним яку-небудь ділянку землі; засівати. — Весна прийде, земля тепер своя, а чим сіяти? Гречки та проса он по вузлику в чулані зосталось (Гончар, II, 1959, 150); Вигадав [дикун] колись Нечуване і небувале диво — Загострену карлючку — землю дряпать, Щоб землю сіяти і мати хліб (Рильський, II, 1960, 60).

3. перех., етн. Розсипати по хаті, кімнаті зерно, вітаючи з Новим роком; посівати. Хлоп’ям на Новий рік ішов я з торбиною зерна в село,.. У кожній хаті на долівку Пшениці жменьку сіяв я (Павл., Бистрина, 1959, 17).

4. перех., біол. Поміщати мікроорганізми в живильне середовище для вирощування.

5. перех., перен. Поширювати серед людей (освіту, ідеї, чутки і т. ін.). Він, Іван, у «Суєті» Сіяв мислі золоті Про мистецтво для народу (Рильський, III, 1961, 61); // Викликати у людей яке-небудь почуття, створювати певний настрій і т. ін. А може ж, воно [дитя] миле було та втішне?.. А може ж, воно щастя сіяло доокола і радість?.. (Хотк., II, 1966, 267); Близьке гуркотіння бою сіяло невиразне передчуття лиха (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 20); Сіяти ворожнечу; Сіяти ненависть.

◊ Сі́яти недо́бру сла́ву (недо́брі ві́сті) див. недо́брий; Сі́яти па́ніку див. па́ніка; Сі́яти ро́збрат див. ро́збрат¹; Сі́яти розу́мне, до́бре, ві́чне — вести велику освітньо-виховну роботу, знайомити з передовими ідеями; Сі́яти сме́рть див. сме́рть.

6. перех. Пропускаючи що-небудь через сито, решето і т. ін., відокремлювати менші часточки від більших, очищати від сторонніх домішок. У коморі сіє наша наймичка муку та й співає (Стеф., III, 1954, 121); Мати вже сіяла борошно на лаві на галушки, а Христя поросяті готувала (Головко, II, 1957, 86); * Образно. Небо сіє дрібненький дощик на густе сито (Коцюб., II, 1955, 53).

7. перех., перен. Розсипати рясні опади (про хмару). Хмара сіяла й сіяла — щедро, не жалуючи (Вас., Вибр., 1954, 69); Осінь, осінь… Холодно й непривітно ставало на голих вершинах тут, близько неба. Сіре воно, повзуть безконечним полотном хмари, сіючи дощ (Хотк., II, 1966, 266); Торкаючись дахів теремів, пливли і сіяли мряку важкі хмари (Скл., Святослав, 1959, 76); // неперех. Падати на землю (про густий, дрібний дощ, сніг і т. ін.). Дощ, як крізь підситок, сіяв густий та дрібний (Мирний, І, 1949, 327); Вже третю добу сіє на полонині дрібний мачкатий дощик (Коцюб., II, 1955, 323); Сіяв дрібний, вогкий сніжок (Вас., II, 1959, 39); Стояла пізня осінь. Сіяла мжичка (Сенч., На Бат. горі, 1960, 36); // безос. Зранку захмарило і довго сіяло на землю холодну, дрібну мжу (Тют., Вир, 1964, 11).

8. перех., у сполуч. із сл. світло, проміння, перен. Поширювати перев. неширокою смугою. М’які лампи денного світла сіяли на землю срібне світло (Кучер, Голод, 1961, 453); Світанок сіє Своє проміння в ясноті (Мал., Книга.., 1954, 5).

СІЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., уроч. Те саме, що ся́яти. Сіяло сонце, в небесах Ані хмариночки, та тихо, Та любо, як у раї (Шевч., І, 1963, 310); Ніч ясна була та тиха, місяць сіяв серед неба (Федьк., Буковина, 1950, 68); Світло од груби золотить протилежну стіну, і круг Стасикової голови сіяє німб (Коцюб., II, 1955, 254); Її очі сіяли, обличчя злегка зашарілось, рухи стали жвавіші (Л. Укр., III, 1952, 502); Дідона сіяла красою і йшла в осереддя Праці і всіх закликала до міста майбутнього братись (Зеров, Вибр., 1966, 236); Племенам і народам, наче сонце, Його [В. І. Леніна] ім’я сіятиме завжди! (Павл., Бистрина, 1959, 7).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 236 - 237.

Сіяти, сію, єш, гл. Сѣять. Козаченько пшениченьку сіє. Мет. 27. Тяжко сіяти, коли ніщо орати. Ном. № 1576. — во́ду. Кропить водой. Шух. І. 179.

Сіяти, яю, єш, гл. = Сяти. На горі церковця сіяла, там дівчина з козаком шлюб брала. Чуб. V. 78.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 129.