ПАНІКА

ПА́НІКА, и, ж. Раптове замішання, розгубленість або прояв страху при справжній чи уявній небезпеці (звичайно як масове явище). — Еге ж, страх — неприємна річ, що й казати. Дуже! Це мовби хвороба — тяжка і небезпечна, бо заразлива. Аякже! Інакше звідки, скажімо, паніка на війні, коли цілі полки, корпуси тікають, як череда? А починається це, мабуть, завжди від одного солдата… (Головко, II, 1957, 586); Невістчин жах зростав у міру того, як вона бігла додому, а там набув розміру паніки: син не повертався (Ю. Янов., II, 1954, 108); З поразкою польської армії [1648 р.] шляхту на Україні охопила велика паніка, шляхтичі кидали свої маєтки і тікали в Польщу (Іст. УРСР, І, 1953, 222).

Без па́ніки — заклик не боятися, зберігати спокій, мати витримку. [Козачук (у телефон):] А ти без паніки… Нема набоїв — відбивайтесь шаблями, списами… (Мокр., П’єси, 1959, 7); — Тільки без паніки, — підбадьорював усіх Охрім. — То тільки напочатку страшно, а далі звикаєш (Тют., Вир, 1964, 260); Вдава́тися (впада́ти і т. ін.) в па́ніку; Піддава́тися па́ніці — перейматися страхом, боятися при справжній або уявній небезпеці. Може, хто із студентів і хотів би викласти свої погляди з приводу її бронзового волосся, агатових очей, загадкової посмішки, та заздалегідь вдавався в паніку й німів, знаючи, яка сувора Аліна до порушників законів мови (Ю. Янов., II, 1954, 87); Володимир Ілліч з нещадною іронією висміяв дрібнобуржуазну розмагніченість, дешевенький скептицизм людей, які, прикриваючись "революційною фразою", ладні чорнити дійсність і легко впадають у паніку та істерику перед труднощами (Ком. Укр., 4, 1960, 58); [Ватутін:] Не піддавайтесь паніці, твердо зважуйте плюси і мінуси, будьте стійкі, безстрашні (Дмит., Драм. тв., 1958, 180); Зчини́лася (підняла́ся і т. ін.) па́ніка — створився стан повної розгубленості, тривоги, викликаної справжньою чи уявною небезпекою. Полки Платова і Уварова так несподівано напали на тилові частини французьких військ, що серед них зчинилася паніка (Кочура, Зол. грамота, 1960, 300); — Раптом у ракеті щось заїло, заторохтіло… Серед нашого екіпажу піднялася паніка (С. Кравч., Квіти.., 1959, 177); Сі́яти (посі́яти, наво́дити, навести́ і т. ін.) па́ніку — свідомо чи мимоволі створювати стан розгубленості, тривоги, виклика́ти жах у оточуючих. Це була стара й давно відома їхня [фашистів] тактика — сіяти паніку в тилу, на всіх шляхах і стежках, що вели до фронту (Кучер, Голод, 1961, 171); Появлявся [отаман] цілковито несподівано серед переповненого народом ринку, починав пекельну стрілянину і наводив паніку на всіх; грабував, палив, забирав здобич — і щезав одразу, мов у воду падав (Хотк., II, 1966, 71); [Стась:] Та не чиніть паніки — будемо чекати. Ось Олізар прийде — скаже, в чім річ. Може, справді даром збили тривогу! (Вас., III, 1960, 402); — Оце вже сьогодні, як їхати зібралися, кинувся він та таку паніку зчинив — усе догори дном перекинув, а листа нема (Головко, II, 1957, 29).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 45.