РОЗБРАТ

РО́ЗБРАТ¹, у, ч. Ворожнеча, розлад між ким-небудь. Настане — вірю я — година: Загине розбрат на землі (Граб., І, 1959, 560); Надії ворогів на розклад Країни Рад шляхом внесення до неї національного розбрату — були биті з перших же днів Вітчизняної війни (Тич., III, 1957, 184); На зміну державній єдності [Київської Русі] прийшло ворогування удільних князів. Від безперервних особистих чвар і розбрату князів-родичів, позбавлених державного розуму, слабшала Руська земля (Довж., III, 1960, 75); // Розходження в чому-небудь між кимсь, відсутність взаєморозуміння; незгода. — Бачать вони [пани], що між нами чвари та розбрат — от і нищать кожного поодинці, — напутливо заговорив Ходика (Тулуб, Людолови, II, 1957, 144); Вона бачила, що розбрат між нею і тими, котрим дала життя, ставав щораз більший і щораз ширші захоплював круги (Кобр., Вибр., 1954, 16); // Збентеження, розгубленість, паніка де-небудь. Чиєсь лихо більш абстрактної натури і залежить не від фактів, а від думок, не зв’язане ні з якою людиною, а залежить від розбрату у власній душі (Л. Укр., V, 1956, 371); Всі вони розповідали, що розбрат панує в петлюрівців (Скл., Шлях.., 1937, 286); // Недружні, неприємні стосунки між ким-небудь; чвари. У ланці панував розбрат, нічого майже не робилося, добрива не заготовлялися (Минко, Вибр., 1952, 48); — А що з нею [газетою] робити? — спитав старик, здвигнувши плечима. — Тільки базікання та розбрат від неї… (Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 508).

◊ Сі́яти (посі́яти, вно́сити, внести́ і т. ін.) ро́збрат — викликати ворожнечу, чвари, паніку. «Єднайтесь, всіх країн трудящі!» — Хай прогримить, як кари грім, На тих, що роззявляють пащі,.. Що розбрат сіють поміж націй (Рильський, II, 1960, 84); Ці несамовиті приблуди вспіли заколотити наш дотеперішній спокій і внесли загрозливий розбрат у нашу громаду (Козл., Мандрівники, 1946, 58); Я́блуко ро́збрату — причина, предмет ворожнечі, чвар, розладу кого-небудь з кимсь. — Який же ви талісман на щастя, Марто? — посміхнувся Коваль, кивнувши в бік обох Комаренків. — Ви справжнє яблуко розбрату, не встигли прийти, а вже викликали цілий бунт (Собко, Срібний корабель, 1961, 60).

РО́ЗБРАТ², у, ч., кул. Смажений відбитий шматок м’яса. Розбрат.. нарізають з тонкого і товстого краю, тонким куском (0,5-0,7 см) і відбивають (Технол. пригот. їжі, 1957, 51); На сковорідках смажили те, що тепер називають шашликами, биточками по-козацьки, розбратами з цибулею та іншим (Довж., І, 1958, 227).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 615.

Розбрат, ту, м.

1) Разрывъ дружественныхъ отношеній, вражда. К. Кр. 38. Жили добре, а пішло у їх на розбрат.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 32.