СМЕРТЬ

СМЕРТЬ, і, ж.

1. Припинення життєдіяльності організму і загибель його; припинення біологічного обміну речовин в організмі або його частині. Всі організми переживають розквіт, старіння і смерть (Наука.., 8, 1968, 9); Фізіологічна смерть. Смерть клітини.

2. Припинення існування людини, тварини; протилежне життя; кончина, скін. Тяжко нездужала бідна Олександра; лежала сама, і води нікому подать; лежала й смерті дожидала (Вовчок, І, 1955, 36); Смерть його, як і життя, нелюдська була (Мирний, І, 1954, 48); Куди подітись? Він не хотів загинути такою безславною, страшною смертю (Коцюб., II, 1955, 171); Не злічити, скільки їх тут полягло. Ті, що підіймались їм на зміну, бачили їхню смерть, але це їх не страшило (Гончар, II, 1959, 444); — Оце недавно ми не загнали телиці в двір, а вовк вискочив з ліска та й обгриз бік. Теличку не одрятували од смерті,— пропала (Н.-Лев., VII, 1966, 284); При раптовій смерті припиняється нагнітальна діяльність серця, а отже, і кровообіг (Наука.., 7, 1970, 37); *У порівн. [Кассандра:] Ненависний мені той шлюб, мов смерть, я ж так його боюсь (Л. Укр., II, 1951, 300); — Востаннє почули [богунці] свого начдива: — Ненавидьте рабство, як смерть, любіть революцію, як життя (Довж., І, 1958, 212); // Те саме, що Сме́ртна ка́ра (див. сме́ртний). [Молодший римлянин:] Скоріше б вирок той! Чого марудять? [Клієнт:] Патроне, як гадаєш, що їм буде? [Молодий римлянин:] Ну, звісно, смерть. [Клієнт:] Яка? [Молодий римлянин:] Яку присудять (Л. Укр., II, 1951, 513); Благав князя [священик], щоб дав дозвіл висповідати та запричастити людей, засуджених на смерть. Князь прогнав священика (Н.-Лев., VII, 1966, 136); // кому. Уживається як заклик до помсти, відплати. [Вояки:] Нехай мовчить! Доволі! Годі! Чого він вигороджує злочинця? Хто любить імператора — кричи: бунтівникові смерть! (Л. Укр., II, 1951, 535); Орлюк гукнув у пітьму всіма силами своєї душі — всім гнівом, образою, горем: — Смерть фашистським окупантам! (Довж., І, 1958, 283); — Що будемо з ними [поліцаями] робити, люди?— Судить! Хай кладуть своє життя за наше горе!— Повбивать їх! — Жили з нас викручували. Смерть їм! (Тют., Вир, 1964, 528); // Персоніфікація кончини — людський скелет, звичайно з косою. «Забула десь і тая смерть про мене» — ..Коли глядить — Страшенна смерть близесенько стоїть… Дідок оторопів,— і рученьки помліли (Гл., Вибр., 1951, 87); Думки її нічого веселого їй не віщували. Таки треба дожидатися смерті з косою. Життя її закінчене (Март., Тв., 1954, 461); Ніч. Плач. Смерть шумить косою! (Тич., І, 1957, 43); * У порівн. З фаетона виліз у чорній коштовній рясі немолодий і кістлявий, мов смерть, служитель церкви (Стельмах, І, 1962, 638); // перен. Загибель, припинення існування чого-небудь. [Кассандра (волає, зібравши всю силу):] Прокинься, Троє! Смерть іде на тебе!!! (Л. Укр., II, 1951, 324); Стихло все. Ллється урочиста симфонія смерті кораблів (Корн., І, 1955, 78); В світлиці теплим воском плачуть свічі, немов оплакують смерть найкращих рядків щоденника (Стельмах, І, 1962, 19); // перен. Занепад чого-небудь. Обов’язок керівників самодіяльності та інших культурних працівників на місцях — якомога сприяти розквіту цих талантів, як огню боячись їх нівеляції, їх підведення під загальноприйнятий взірець і т. ін.! Нівеляція — смерть мистецтва (Рильський, IX, 1962, 211).

Голо́дна смерть — смерть від голоду. Що, коли справді одберуть від неї її землю? ..На ту землю вся її надія, там — її добро, її життя; без землі — голодна смерть! (Мирний, III, 1954, 46); Дба́ти (придба́ти, готува́ти, наготува́ти і т. ін.) на смерть — готувати заздалегідь одежу й усе необхідне для похорону. Вже б давно час їй дбати на смерть (Н.-Лев., II, 1956, 20); Розгорнула [Хима] і знов поскладала шмаття та одежу, що придбала собі на смерть… (Коцюб., І, 1955, 88); Легка́ смерть — раптова смерть без мук. — Як сизий голуб, відлетіло життя,— горбатою тінню нахилилась над матір’ю літня, висушена сонцем і наймами жінка.— Легка смерть. За роботою,— позаздрив хтось із заробітчан (Стельмах, II, 1962, 173); На́гла смерть див. на́глий; Наси́льна смерть див. наси́льний; Передча́сна смерть див. передча́сний; Приро́дна смерть див. приро́дний; Холо́дна смерть — смерть від холоду.

∆ Біологі́чна смерть — необоротне припинення біологічних процесів у клітинах і тканинах і розпад білкових структур; Кліні́чна смерть див. кліні́чний; Політи́чна смерть — неможливість для кого-небудь продовжувати політичну діяльність через своє ідейне й політичне банкрутство.

◊ Бліди́й, як (немо́в, нена́че, мов і т. ін.) смерть — дуже блідий. Денис біга коло нього, руки лама, блідий, як смерть (Кв.-Осн., II, 1956, 414); — Тату! — оступіться, прошу вас,— сказав Карпо, блідий, неначе смерть (Н.-Лев., II, 1956, 291); Бог (госпо́дь) смерть посила́є див. посила́ти; Боя́тися гі́рше сме́рті — дуже боятися кого-, чого-небудь. Вона думала про Олександру й боялася її гірше смерті (Коцюб., І, 1955, 71); Ви́дима смерть див. ви́димий; Ві́рна смерть — те саме, що Ви́дима смерть (див. ви́димий). Розставляти міни — вірна смерть для матроса. Матрос це знає, і матрос зневажливо свище (Ю. Янов., II, 1958, 34); Гі́рше [лю́тої] сме́рті (від (од) сме́рті): а) нестерпно тяжкий. [Жірондист:] Таке життя було б од смерті гірше (Л. Укр., II, 1951, 166); б) нестерпно тяжко. Піду, думаю, заміж!.. Станемо якось бути на світі — хоч не жити, дак бути. А так — се гірше лютої смерті (Барв., Опов.., 1902, 395); Диви́тися (зазира́ти, загляда́ти, гля́нути і т. ін.) сме́рті в о́чі (у ві́чі) див. о́ко¹; До [са́мої] сме́рті — до кінця життя. Стискала [Юзя] Зоні руки, присягалася, що любитиме її «завжди, завжди, до самої смерті» (Л. Укр., III, 1952, 656); До сме́рті — надто, сильно, дуже. [Пан:] Голубчику, заспівайте, коли ваша ласка! До смерті люблю гарні пісні (Вас., III, 1960, 399); Забу́ла смерть див. забува́ти; Заги́нути (уме́рти, полягти́ і т. ін.) сме́ртю хоро́брих — умерти в бою героєм. Розстрілявши по ворогах усі снаряди, загинуть вони смертю хоробрих за революцію (Довж., І, 1958, 52); Умер і він бійців хоробрих смертю, Та перед нами світочем горить ім’я його (Рильський, II, 1960, 327); Замори́ти на смерть див. замо́рювати; Заму́чувати (заму́чити) на смерть див. заму́чувати; Заподі́яти собі́ смерть див. заподі́ювати; Збира́тися, як за сме́ртю — збиратися дуже повільно, мляво. Збирався він, як за смертю: довго шукав рукавиці, батіг, хурчав загаслою люлькою, нипаючи по всіх закапелках (Тют., Вир, 1964, 521); Зблі́днути як смерть див. зблі́днути; Зустріча́тися (зустрі́тися) з сме́ртю [віч-на́-віч] див. зустріча́тися; Іти́ (піти́) на смерть; Іти́ назу́стріч сме́рті — не боячись загинути, іти на самовідданий учинок заради кого-, чого-небудь, бути готовим померти за когось, щось. — На смерть ішов, ну, а такого ще не бачив. І що його робити, то вбийте мене — не скажу (Мик., II, 1957, 46); — Усі ми з піснею цією відважно підемо на смерть! (Сос., II, 1958, 496); — Не тут твоє місце, а з ними, Що смерті назустріч ідуть (Фр., XIII, 1954, 147); Крізь вого́нь і смерть — через усі перешкоди й небезпеки. [Гайдай:] Я пронесу цей прапор крізь вогонь і смерть (Корн., І, 1955, 80); Кров і смерть! — уживається як заклик до помсти і відплати. [Гелена:] Ти крикнула до мене: «Кров і смерть!» того тобі довіку не забуду (Л. Укр., II, 1951, 253); Лежа́ти при́ смерті див. лежа́ти; Між (по́між) сме́ртю й(та) життя́м — у надзвичайно небезпечному для життя становищі. Христина ж і досі в лікарні б’ється між смертю й життям. Левків батько навіть коні продав, щоб врятувати невістку (Стельмах, І, 1962, 647); На життя́ й на смерть — те саме, що Не на життя́, а на смерть (див. життя́). Міцно стоїть купка завзятих чумаків — видко, наважилась боронитися до краю, на життя й на смерть… (Коцюб., І, 1955, 185); На смерть: а) так, що наступає смерть. — Акушерку Рашкевич, кажуть, на смерть забили. Поліції нема, щезла (Коцюб., II, 1955, 170); — Лейтенанта Чорноволенка накрило міною. На смерть… (Коз., Гарячі руки, 1960, 139); б) дуже, сильно; нещадно. Гордий студент обидився на смерть (Н.-Лев., III, 1956, 28); — Прошу не казати про цю пригоду моєму зятеві Ніколає Станбу. Лихий у чоловіка язик, засміє на смерть… (Чаб., Балкан. весна, 1960, 403); На смерть посила́ти (посла́ти) див. посила́ти; Не дає́ (не посила́є) бог (госпо́дь) сме́рті кому, заст.— хтось не помирає, хоч бажає цього, хоч уже пора.— Краще б мені на тім світі, ніж на цім… Та не дає мені бог смерті… (Мирний, І, 1949, 407); — Світ.. мені не милий, а господь смерті не посила! (Вовчок, І, 1955, 146); Не забу́ти до сме́рті див. забува́ти; Не на життя́, а на смерть див. життя́; Нести́ (сі́яти) смерть — знищувати, умертвляти багатьох. Ти тремтиш, ти поблід, лиходію? Ніс ти смерть — умри ж тепер сам! (Рильський, II, 1960, 215); Багато їх, цих танків, і завтра після перепочинку вони рушать далі, туди, на схід, щоб сіяти смерть (Хижняк, Тамара, 1959, 88); Переля́каний на смерть (до сме́рті) див. переля́каний; Переляка́ти на смерть (до сме́рті) див. переляка́ти; Переляка́тися на смерть (до сме́рті) див. переляка́тися; Перемага́ти (перемогти́) смерть див. перемага́ти; Пита́ння життя́ й сме́рті див. пита́ння; Поблі́днути як смерть — стати надзвичайно блідим. — Він, він,— крикнула Уляна і як смерть поблідла… Пропала ж я! (Мирний, І, 1954, 312); Пожи́ти сме́рті див. пожива́ти²; Поме́рти (уме́рти) не своє́ю сме́ртю див. свій; Поме́рти (уме́рти) своє́ю сме́ртю див. свій; Прийма́ти (прийня́ти) смерть див. прийма́ти; При́ смерті — в дуже тяжкому, небезпечному для життя стані. — Чи живий він, чи ні. В сорок першому я залишив його в оточенні майже при смерті (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 42); Прихо́дить (прихо́дила, прийшла́, при́йде) смерть — хтось помирає (помирав, помер, помре). — Як же мені важко! Чи се смерть моя приходить!.. (Вовчок, І, 1955, 201); Не глядячи на Одарчині сльози, молитви, смерть не приходила (Мирний, І, 1954, 60); Він думав: «Я старий.. Прийде незабаром смерть і разом зо мною покладе в домовину і мою думку…» (Коцюб., III, 1956, 9); Проси́ти (проха́ти) [у бо́га] сме́рті, заст.— виявляти небажання жити. [Василь:] Як навіжений, кидався я перший у січу, прохав у бога смерті… (Мирний, V, 1955, 107); Скалі́чити на смерть див. скалі́чити; Ска́раний на смерть див. ска́раний; Скара́ти на смерть див. скара́ти; Смерть загляда́є (загляну́ла, зазира́є, ди́виться і т. ін.) в о́чі (у ві́чі) див. о́ко¹; Смерть занесла́ свою́ го́стру косу́ див. зано́сити; Смерть за плечи́ма у кого — хтось дуже хворий, старий, скоро помре. Заридав кобзар, заплакав Сліпими очима. Дивувалися дівчата: Вже смерть за плечима, А він, сліпий, сивоусий, Про колишнє плаче (Шевч., І, 1963, 155); — Вік мій вже недовгий… Смерть за плечима (Н.-Лев., VI, 1966, 366); Смерть за смерть — помста вбивством за вбивство; відплата. Девізом нескорених було: «Кров за кров! Смерть за смерть!» І земля горіла під ногами окупантів (Веч. Київ, 24.I 1969, 2); Смерть ко́сить (скоси́ла) кого — хтось помирає (помер), гине (загинув). Не можна й підвести обличчя до кулеметного щита. У нім є проріз для прицілу, і смерть крізь нього нас косила (Сос., II, 1958, 385); Смерть найти́ (знайти́) — загинути, померти. Наш Евріал остервенився, Забув, що на часок зайшов; В намет к Мезапу був пустився, Там може б смерть собі найшов (Котл., I, 1952, 226); Смерть узяла́ (забра́ла) кого — хтось помер. Умерла баба… не буде більше баби… Смерть узяла бабусю… (Мирний, І, 1949, 155); Яків Герасимович [Кухаренко] багато збирався писати й певно лишив би чимало цікавих праць, коли б нагла й трагічна смерть не забрала в нас ще одного вірного сина (Коцюб., III, 1956, 49); Соба́ча смерть див. соба́чий; Стоя́ти (би́тися і т. ін.) на смерть — битися, боротися стійко, не шкодуючи життя. — Відступати нам нікуди. Може, комусь із нас тут судилося загинути, не доживши до дня перемоги. Але пам’ятаймо одне: на нас лежить велика місія. Будемо ж стояти на смерть! (Гончар, III, 1959, 117); На смерть стоять пролетарі за свободу (Довж., І, 1958, 59); Замах не злякав Данька, він лише посилив у ньому бажання битись, битись з ними непримиримо, на смерть.. Стискав у руці гвинтівку (Гончар, II, 1959, 230); [Ті́льки] по смерть [до́бре] посила́ти див. посила́ти; Три чи́сниці до сме́рті див. чи́сниця; У (в) смерть: а) так, що наступає смерть. — Забив. У смерть забив. Он гляньте! — і вона вказала на золотогривого півня, що лежав коло печі (Мирний, І, 1954, 237); Василь протанцював уже три вулички.. Онде вже й хату видно… Постріл! І… нема Василя. Упав він просто з танцю на дорогу — в смерть (Довж., І, 1958, 89); б) дуже, сильно. — Кажуть, Степка за ним у смерть побивається… (Зар., На.. світі, 1967, 261); Час сме́рті див. час; Шука́ти сме́рті — робити щось необачно, ризикуючи життям. Мар’ян журливо подивився навколо, поглянув на козацьку й турецьку могили.. і з жалем подумав, скільки то марно пропало люду на білому світі. Чого було отим турчинам шукати смерті в чужому степу? (Стельмах, І, 1962, 635).

3. розм. Щось дуже погане, неприємне, небажане. [Острожин:] Щасливий випадок! А то рискував зостатись тут зовсім без товариства, а для нас, людей столичних, се просто смерть (Л. Укр., II, 1951, 83).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 400.

Смерть, ти, ж. Смерть. Не смійсь, не смійсь, вражий сину, горе тобі буде: хорітимеш, болітимеш, смерти бажатимеш. Мет. 107. Смерть мене постигає саму. МВ. 1. 57. Ум. Смертонька. А за мною молодою ходе смертонька з косою. Грин. ІІІ. 142.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 157.

смерть (пестливі — сме́ртонька, сме́рточка) = скін — припинення існування людини, тварини; протилежне життя; кончина; споконвіку людина глибоко вірила, що зі смертю вона не припиняє свого життя, а тільки переходить до іншого світу; померлий мав незвичайний, дуже сильний вплив на живих і робився охоронцем свого роду; смерть наступає тоді, коли душа відлітає від тіла назавжди; але це тільки довгий сон (на зразок деяких тварин, що засинають на зиму); тому померлий — це тільки сплячий (усоплий); смерть, за повір’ями, страшний скелет з косою; у видінні святого Федора (X ст.): «І от прийшла смерть, рикаючи, як лев. Вигляд її був страшний: вона мала деяку подобу людську, але тіла зовсім не мала; а були самі тільки кості. При собі вона мала всякі знаряддя мук: мечі, стріли, списи, коси, серпи, залізні роги, пилки, сокири, рубанки й інші, нам невідомі, знаряддя»; образ смерті породив загальновідому приказку «блідий, як смерть»; зі смертю пов’язано багато повір’їв, — «якщо хворий повертається до стіни, він скоро помре», «шматки тіла чи одягу померлого зцілюють хвороби»; у Марка Вовчка: «Він кинувся до віконця — одсунув, кинувся до дверей — відчинив — це щоб душа легше вийшла з тіла при вмиранні»; в О. Кобилянської «Земля»: «Не можна ховати під ніч: переходити в другий світ треба при Божім світлі, вдень»; за повір’ями, — «умерлий в перших днях буде являтися», «умерлий не матиме на тому світі супокою, як за ним побиватися», «умерлий ходить і блудить по світі, коли без свічки преставиться»; смерть неминуча, тому кажуть: «Круть-верть, таки буде смерть»; але народ радить: «Боятися смерті — на світі не жити», бо «життя — казка, а смерть — розв’язка»; уособлюється як невідворотність, що супроводжує людину: «Смерть дорогу знайде», «Смерть вістки не посилає», «Смерть йому в очі заглянула», «Смерть не вибачає нікому», «Смерть — неминущая дорога», «На смерть нема зілля», «Від смерті ані відхреститися, ані відмолитися», «Від смерті торгу нема»; у цьому народ вбачав вищу правду: «Тільки й правди на світі, що смерть, вона не знає, хто бідний, а хто багатий», «Смерть не питає, чий ти», «Смерть усіх порівняє»; тому смерть як неминучість не має бути страшною: «Не смерть страшна, а недуги», «Смерті не бійся, але гріхів»; в уяві народу смерть постає іноді морем («Смерть не горе, а велике море»), по якому можна плисти («Нехай мруть та нам дорогу труть, а ми сухарів насушимо та й за ними рушимо»); в кінці довгого шляху чекає спокій: «Тоді одпочинемо, як помремо» (тому небіжчиків звуть покі́йниками); звідси й побажання: «Хай буде йому земля легка»; як фаталіст людина усвідомлює: «Кожному своя смерть буде», тому лише «видима смерть страшна», звідки й заклинання: «Не дай Боже наглої смерті!»; кажуть: «На людях і смерть не страшна», тому й заклинають: «Не дай Боже смерті без людей!»; уосібнення смерті характерне для замовлянь під час обрядів очищення (наприклад новорічних чи різдвяних), пор.: «Смерть з морозом танцювала та на море десь погнала. Пішла собі смерть у ліси, побіг за ней мороз лисий і сидить там у темній норі за водами у коморі. Смерте, смерте, не вертайся, ти, морозе, не з’являйся. Сидіть ви там, не вертайте, нас прожитку не збавляйте, най нам сонце дальше гріє, жито, ярець скоро зріє!»; див. ще Бо́жа доро́га. Смерть мене постигає саму (Марко Вовчок); До скону їй служив без зради, без омани (Леся Українка); Ніхто не знає, де його смерть чекає (І. Франко); Яке життя, така й смерть (М. Номис).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 553-555.