СМІХ

СМІХ, у, ч.

1. Переривчасті, характерні звуки, які утворюються короткими видихальними рухами як вияв радості, задоволення, нервового збудження і т. ін. — Твій голос, твій сміх я слухав би цілий вік, та й то, здається, не наслухався б,— сказав Роман (Н.-Лев., VI, 1966, 316); Дівчата наближалися, і все ясніше та голосніше чулися їхні голоси та сміх (Тют., Вир, 1964, 12); Лунає з вулиці дитячий сміх (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 141); *Образно. Яке сьогодні блакитне небо, яке високе і чисте! А золотий сміх сонця! (Коцюб., II, 1955, 185); *У порівн. На мулах нешвидких Вона верталась із ясного саду, Ясна, як сад, і радісна, як сміх (Рильський, І, 1960, 184); // тільки мн. Веселі розмови, розваги і т. ін. Еней по щастю без поміхи Вдавався в карти, ігри, сміхи, А о Юноні і забув (Котл., І, 1952, 175); На панщині не робила, як другі, а більше бавилась — заводила сміхи та реготи (Мирний, IV, 1955, 33); // перев. мн. Насмішки, глузування. Буде тобі, титарівно! Заплачеш, небого, За ті сміхи!.. (Шевч., II, 1963, 99).

Без смі́ху — не сміючись, серйозно. З ним був такий випадок, якого без сміху він не може тепер згадати (Коцюб., II, 1955, 427); На нього [обер-майстра] без сміху не можна дивитись: на ногах якісь ботфорти петровських часів, на голові величезний крислатий капелюх (Гончар, Маша.., 1959, 27); Гомери́чний сміх див. гомери́чний; Зара́ди (за́для, для) смі́ху — заради жарту, щоб посміятися. Фотографія Тимка. Ходив із хлопцями на ярмарок у Зіньків та й «знявся» заради сміху (Тют., Вир, 1964, 455); О. Хведор був веселий, реготун.. Його повні червоні уста, здається, були зроду складені задля сміху (Н.-Лев., І, 1956, 116); Стигне розчин, стає, мов дуб, поки доставляють його.. Хоч бери та вогнище розводь на висоті і розігрівай розчин. Але ж то хіба для сміху (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 347); З смі́хом — сміючись. І хоча й би ти в душі Злюка.. сердитий, Та на личенько моє З сміхом, весело зирни ти (Крим., Вибр., 1965, 100); З сміхом обганяють його веселі юрби молоді, попадаються назустріч закохані пари (Головко, І, 1957, 485).

◊ Бра́ти на сміх див. бра́ти; Заво́дити смі́хи та ре́готи див. ре́гіт; Залива́тися (зали́тися) від (од) смі́ху; Залива́тися (зали́тися) смі́хом — нестримно сміятися. Обидві удовиці реготались, аж заливались од сміху. Насміявшись вволю, Христина попрощалась з хазяйкою й вийшла (Н.-Лев., VI, 1966, 33); Тимко, забившись під копу, заливається від сміху, дивлячись, як Марко осатаніло вистрибує на одній нозі (Тют., Вир, 1964, 274); — Я ось, дядьку… осьдечки! — заливаючись сміхом, обізвавсь Карпо, опинившись зразу на другім боці (Мирний, І, 1954, 273); Не стримався й Прудивус, залився сміхом,., а від того сміху.. глядачам ставало там іще смішніше (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 214); Заляга́тися (залягти́ся) від (од) смі́ху; Заляга́тися (залягти́ся) смі́хом див. заляга́тися; Захлина́тися (захлину́тися) смі́хом (від смі́ху) див. захлина́тися; Захо́дитися (зайти́ся) смі́хом див. захо́дитися¹; Кача́тися від (зі) смі́ху див. кача́тися; Ки́дає (ки́дало, ки́нуло) в сміх див. ки́дати; Кишки́ рва́ти (порва́ти і т. ін.) зі (зо, від) смі́ху див. кишка́; Ку́рці на сміх див. ку́рка; Ку́рям на сміх див. ку́ри; Ло́пнути від смі́ху — дуже сміятися; Лу́скати зі (зо) смі́ху див. лу́скати; Лю́дям на сміх див. лю́ди; Ляга́ти від (од, зо) смі́ху див. ляга́ти; [Ма́ло не] па́дати зі смі́ху див. па́дати; Нароби́ти собі́ смі́ху; Пода́ти себе́ на сміх — виставити себе у смішному вигляді. — Той [грішник] дума, що вже він меделян, та й силкується гавкати і щоб то і товсто, і страшно, так тільки сміху собі наробить (Кв.-Осн., II, 1956, 248); Прохор Осауленко був козак не з величних; щира душа, себе на сміх не подасть (П. Куліш, Вибр., 1969, 264); На сміх: а) заради жарту. — Поміняйте зі мною свою одежу. А дід мав подерту одежу, каже: — Хлопче, говориш зі мною на сміх.. — Не на сміх я з вами говорю,.. справді хочу мінятися (Казки Буковини.., 1968, 175); Вербівці на сміх назвали село Вербівочкою, хоч у йому [ньому] не було вербової й гілки (Н.-Лев., II, 1956, 240); б) для насмішки, для посміху. Бодай же вас, цокотухи, Та злидні побили, Як ту матір, що вам на сміх Сина породила (Шевч., І, 1963, 23); — Тоді на тобі один рядок, бо ти два не годна гнати…— і дав [Андрій] Химі один рядок, на сміх усім заробітчанам, мов неповнолітній (Кач., II, 1958, 9); Не до смі́ху (смі́хів) кому — у когось немає бажання, причин і т. ін. веселитися, сміятися. Забродчики жартували, сміялись, а Миколі було не до сміху, не до жартів (Н.-Лев., II, 1956, 231); Хлопці щиро сміються, тільки Віталикові, здається, не до сміху (Гончар, Тронка, 1963, 159); — Ти й зараз прийшов посміятися з старого батька. А я вже вбився в літа, мені не до сміхів (Загреб., Спека, 1961, 333); Підніма́ти (підійма́ти, здійма́ти, зніма́ти і т. ін.) на сміх кого, що — те саме, що Бра́ти на сміх (див. бра́ти). Гомоніли стиха чоловіки; і було знать по їх очах, що вони піднімали на сміх це жіноче свято (Н.-Лев., VI, 1966, 370); Ніколи не підіймай на сміх бідного чоловіка (Фр., IV, 1950, 66); Краще б оця маленька дівчина потягла його за чуба або ще якось зневажила, ніж отак здіймати на сміх… (Ю. Янов., II, 1954, 133); — До якого заводу? — питаєте. І тут вас знімають на сміх. Невже ви не знаєте, що в Косопіллі є цукровий завод?! (Зар., На.. світі, 1967, 13); Побира́ти на сміх див. побира́ти; Подави́тися смі́хом див. подави́тися; Помира́ти (поме́рти) зо́ сміху див. помира́ти; Сміх бере́ див. бра́ти; Сміх напа́в на кого — комусь захотілося сміятися. Напав на мене якийсь сміх (Н.-Лев., III, 1956, 273); Смі́хи справля́ти див. справля́ти; Сміх розбира́в кого — те саме, що Сміх бере́ (див. бра́ти). Макар Іванович бігає по хаті.., а Хо не може далі витримати.. Його розбира такий сміх, що аж кольки під грудьми спирають (Коцюб., І, 1955, 168); Ти чого вибілюєш зуби? — здивувався батько. — Бо є що вибілювати,— ще більше розбирає мене сміх (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 19); Смі́ху з се́бе нароби́ти — виставити себе у смішному вигляді. Не поженихався ні трохи, а сміху з себе наробив (Кв.-Осн., II, 1956, 315); Сміх узя́в див. узя́ти; Спиня́ти (спини́ти, зупини́ти) сміх див. спиня́ти, зупиня́ти; [Так і (ма́ло не)] покоти́тися [по́котом] зі смі́ху (від смі́ху) див. покоти́тися¹; Тро́хи не упа́сти зі (зо) смі́ху — сміятися до нестями, до знемоги, реготати, згинаючись до землі. — Та се,— бий тебе сила божа! — Бородаїв син,— скрикнув один з москалів і трохи не упав зо сміху (Мирний, І, 1954, 259); Узя́ти на сміх див. узя́ти; У сміх хто — хто-небудь почав сміятися. Ми знов у сміх: — То се такі пісні ..?— Вони питають: «А які?» (Л. Укр., І, 1951, 406); Хоч би (хоча́ б, хоть би, коли́ б) на сміх; І (й) на сміх — уживається при вказівці на найменшу міру у здійсненні, виявленні і т. ін. якоїсь дії. Хоч би на сміх де могила О давнім давні говорила (Шевч., II, 1963, 65); Чи ви живі, чи повмирали; чи я діждусь коли, чи ні, Щоб клаптик часом переслали Паперу братнього мені? Прохав, молив.. Що більше вдію? Хоча б хто на сміх написав… (Граб., І, 1959, 340); Коли б тобі на сміх було де видно свічку. Або в селі де на опічку Маячив каганець (Г.-Арт., Байки.., 1958, 49); Нема й на сміх (Укр.. присл.., 1963, 16); Як на сміх — ніби навмисне. Як на сміх, плуг нахильцем вискочив з борозни і на горе Андрієві опинився зверху, на ріллі (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 16); І у землянках, як на сміх, Голодний плач дітей блідих Нас зустрічав докором вічним… (Сос., І, 1957, 465).

2. у знач. присудк. сл. Про те, що здатне розсмішити, викликати подив. Чужа біда Панькові — сміх; Своя ж і стид, і срам, і гріх (Бор., Тв., 1957, 156); Який же там король став Жабам у пригоді? Такий король, що сміх та й годі (Гл., Вибр., 1951, 122); В Москві великій без адреси Когось шукати — просто сміх (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 57).

◊ [І] сміх і го́ре (і гріх, і плач, і сльо́зи) — про те, що одночасно і смішне і сумне. — Сестра каже, що Муся теж взялась крутити ночами блюдечка, викликаючи духів і просячи в них поради.. — І сміх і горе,— після паузи промовила Ляля (Гончар, IV, 1960, 74); І сміх і гріх було дивитися на цю недоладну постать, натоптану злобою і болем (Стельмах, II, 1962, 89); Тіль[ки] де-де православні По углах стогнали Та, стогнучи, за батюшку господа благали. Сміх і сльози! (Шевч., І, 1963, 245); [І] сміх і ли́хо див. ли́хо¹.

3. Виставляння кого-, чого-небудь у смішному вигляді; висміювання. Сміх — ось що було, за визначенням самого Гоголя, благородною особою в його «Ревізорі». Цей сміх потряс царську Росію (Рильський, III, 1955, 217).

Ста́ти смі́хом — стати предметом насмішок. Хто кого переможе… Або вони [сусіди] мене, або я їх! Як вони мене, то я сміхом стану в селі..! (Март., Тв., 1954, 206).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 409.

Сміх, ху, м.

1) Смѣхъ, хохотъ. Кому горе, людям сміх. Ном.

2) Посмѣшище. Ой не смійся, дівчинонько, сама сміхом будеш. Мет. 86.

3) На сміх підіймати. Подымать на смѣхъ, насмѣхаться. Безпечне по долині роз’їзжджає, бусурманів на сміх підіймає. Макс. На сміх сказати. Сказать въ шутку. Я на сміх сказала, а він і повірив. Сміхи збити з чо́го. Насміяться надъ чѣмъ. Буду тя карати, а чого ти сміхи збила із моєї хати? Гол. І. 79.

4) Родъ дѣтской игры. Ив. 62. Ум. Смішок. Федьк. І. 119.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 158.