ПОДАВИТИСЯ

ПОДАВИ́ТИСЯ, давлю́ся, да́вишся; мн. пода́вляться; док. Забити собі горло великим шматком їжі. Хто йде, — горох скубне.. — А, бісів народе!.. коли б ти околів! Коли б ти кождим був стручечком подавився! Щоб в горлі він тобі кілком був зупинився! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 60); Старець трошки проголодавсь — хіп той буханець, укусив та, не розжувавши гаразд, хотів проковтнуть та й подавився (Стор., І, 1957, 34); — Він і слово не договорив, мов галушкою подавився, — і навтьоки (Хотк., І, 1966, 83); Степанида зирк на батька, та як фиркне — трохи кавуном не подавилася (Л. Янов., І, 1959, 336); * Образно. Ти [фашистська Німеччина] думала — тобою весь з’їдаюсь? — та, подавившись, падаєш в траву… (Тич., II, 1957, 161); // Задихнутися від чого-небудь, що потрапило в горло (від слини, повітря і т. ін.). Я вдихнув свіжого повітря, подавився ним і закашлявся (Ю. Янов., II, 1958, 77); * Образно. Тільки-но пан обозний наважився збрехати щось Мамаєві, тільки був роззявив задля цього рота, як Песик Ложка гавкнув, і Пампушка подавився першим же словом, як вареником (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 43).

Бода́й (хай би, щоб) подави́вся (подави́лася, подави́лося, подави́лися); Бода́й (хай) пода́виться; Подави́вся (подави́лася, подави́лося, подави́лися) б; Подави́ся (подаві́ться) хто чим — уживається як лайливе побажання. — Бодай той подавивсь, хто таку мудрацію мені втяв!.. (Кв.-Осн., II, 1956, 163); — Щоб ті бояри кісткою подавилися, — буркнув Яромир (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 582); — Яке воно [намисто] моє? Хай йому чорт! Хай він подавиться ним! — скрикнула Марина (Мирний, III, 1954, 226); — Далися тобі ті п’ять карбованців, подавилася б ти ними ще ниньки (Стельмах, І, 1962, 11); [Харитон (скида жакета і віддає Юхимові):] На, подавися ним! (Кроп., II, 1958, 45); — А плата буде? — Буде. — Яка? — З інею водиця цупка! — Подавіться ви нею! — скрикнув цвіркун (Мирний, IV, 1955, 302); Подави́тися смі́хом (ка́шлем, кри́ком і т. ін.) — порушити дихання сміхом, кашлем, криком і т. ін. Жартома ткнув [кашовар] Яроша пальцем у бік, але так дістав по руці, що відразу подавився сміхом (Стельмах, І, 1962, 236).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 732.

Подавитися, влю́ся, вишся, гл. Подавиться. Коли ти не подавився своїм словом, то я не подавлюсь тим хлібом, що од щирого серця хотів з тобою поділитись. Стор. II. 20.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 238.