ШИЯ

ШИ́Я, ї, ж.

1. Частина тіла людини та більшості тварин, що з’єднує голову з тулубом. Лошата підняли голови до хазяїна свого й чекали, напруживши жили на міцних шиях (Коцюб., II, 1955, 393); Лейтенант, помітно посоліднішав. Шию тримав рівно, хрящуватий кадик туго випинався з-під коміра (Гончар, III, 1959, 213); Голова.. сполучена в ящірки з тулубом за допомогою шиї (Зоол., 1957, 97); *Образно. Коли тіні поволі гусли, спокійна затока надівала на шию разок дорогого намиста — неаполітанських вогнів (Коцюб., II, 1955, 29б);*У порівн. Розлилась Рось рукавами й рукавцями.., то вигинаючи воду, наче шию лебедину, то розбиваючи її білими краплями в білій легкій, як пух, піні (Н.-Лев., І, 1956, 51).

∆ Бу́ти на ши́ї — те саме, що Сиді́ти на ши́ї (див. сиді́ти). — Була вже одна трясця на моїй шиї,— насуплюється Юхрим (Стельмах, І, 1962, 258); Ви́снути на ши́ю див. ви́снути¹; Ви́сунути ши́ю з ярма́; Ски́нути ярмо́ з ши́ї: а) визволитися з неволі, звільнитися від залежності. Коли Остап.. здіймав річ про те, що пора вже висунути шию з панського ярма, люди спочували йому, але далі спочуття діло не йшло (Коцюб., І, 1955, 339); [Неофіт-раб:] Утомлені своїм довічним рабством, вони гадають розірвати пута і скинути ярмо з своєї шиї (Л. Укр., II, 1951, 238); б) позбутися чогось обтяжливого; Ви́турити в ши́ю див. виту́рювати; Во́ляча ши́я див. во́лячий; В (у) ши́ю — грубо випровадити, вигнати. [Xрапко:] Скажи їм (людям): хто з грошима — хай іде, а хто без грошей — у шию! (Мирний, V, 1955,122); Гна́ти (виганя́ти, виго́нити, ви́гнати, ви́турити і т. ін.) в три ши́ї див. три; Гна́ти в ши́ю див. гна́ти; Гну́ти ши́ю див. гну́ти; Дістава́ти (діста́ти) по ши́ї — бути битим; одержувати покарання; За ши́ю не ллє див. ли́ти; За ши́ю (па́дати, си́патися і т. ін.) — за комір (падати, сипатися і т. ін.). Кулі впивалися в стіну над головою, і штукатурка сипалась йому за шию (Гончар, III, 1959, 146); Краплі дощу дріботіли йому [Хомі] по картузику, потрапляючи іноді й за шию (Тют., Вир, 1964, 84); Зверну́ти ши́ю див. зверта́ти; Згина́ти (зігну́ти) ши́ю див. згина́ти; Зла́зити (зліза́ти, злі́зти) з ши́ї див. зла́зити¹; Злама́ти [собі́] ши́ю див. зла́мувати; Ми́лити ши́ю див. ми́лити; Наклада́ти (накла́сти, надіва́ти, наді́ти) ярмо́ на [свою́] ши́ю див. ярмо́; Накла́сти (надава́ти, да́ти і т. ін.) по ши́ї (в ши́ю) кому — побити когось. [Тиміш:] А спробуєм гукнуть, То в шию накладуть (Кроп., V, 1959, 596); [Платон Гаврилович (грізно до Дороша):] Ей ти, чорток [чорте], хочеш, щоб я тобі по шиї надавав? (Вас., III, 1960, 146); Нами́лити ши́ю див. нами́лювати; Намива́ти (нам’я́ти, наби́ти і т. ін.) ши́ю кому — те саме, що Намина́ти (нам’я́ти) боки́ (див. намина́ти). Намну я тобі шию, коли зустрінемося (ТО. Янов., II, 1958,147); На свою́ (мою, твою́ і т. ін.) ши́ю; Собі́ на ши́ю — на чиюсь відповідальність, обтяжуючи когось. Спершу дядько.. почне закидати: що де в чорта хто не вирветься, .. та все до його, па його шию, об’їдати та оббирати (Мирний, І, 1954, 91); — / сівба, і переселення — все на мою шию (Тют., Вир, 1964, 172); Парубок завів Степаниду до своєї матері, а восени й одружився на вдовиці, і довго чудувалося село, як славний, з ремеслом у руці хлопець, за якого залюбки пішла б усяка дівчина, міг узяти на свою шию аж семеро дітей (Стельмах, II, 1962, 362); Насіда́ти на ши́ю див. насіда́ти; На ши́ю ві́шатися див. ві́шатися; Петлю́ (зашмо́рг) на ши́ю [наклада́ти, накла́сти, накида́ти, наки́нути і т. ін.) — кінчати життя самогубством; вішатися. Не легко без грошей. Саме легше петлю на шию або з мосту та в воду (Тесл., З книги життя, 1949, 88); Та й за голяка також не варт іти заміж. Ліпше петлю на шию та відразу вмерти, аніж у злиднях щодня конати (Март., Тв., 1954, 338); — Я краще зашморг накину собі на шию, ніж піду у ваші покої! — озвалась Наталка і гірко-гірко захлипала (Добр., Очак. розмир, 1962, 25); Петля́ (арка́н і т. ін.) на ши́ю — про неволю, цілковиту залежність від когось. — Вчись, Романе, пізнавати панську лихоманку наживи. З неї почала витися петля на людську шию (Стельмах, І, 1962, 351); [Хмельницький:] Я знаю, дружба з ханом — це аркан на шию (Корн., І, 1955, 228); Підставля́ти (підста́вити, дава́ти, да́ти і т. ін.) ши́ю [в ярмо́, під ярмо́]: а) брати на себе чиїсь обов’язки, відповідальність тощо, обтяжуючи себе. —Уже тепер годі за вас підставляти шию, годі! (Вовчок, І, 1955, 89); б) ставити себе у цілковиту залежність від когось. А генерал.. не дожидає, поки піщанська громада самохіть підставить під ярмо шию (Мирний, І, 1949, 189); Повиса́ти (пови́снути) на ши́ї (на ши́ю) див. повиса́ти; Пові́ситися на ши́ю див. пові́ситися; Погна́ти в ши́ю див. погна́ти; По [са́му, самі́сіньку] ши́ю: а) (у сполуч. з дієсл.) дуже глибоко занурившись у що-небудь. Скочив я в воду; думав, буде мені по шию, але примічаю, що ногами дна не достаю та все тону глибше (Н.-Лсв., VI, 1966, 94); — Лаяв? — Ні, говорив тільки, що корови по шиї в грязюці стоять (Тют., Вир, 1964, 111); Варто лише кому збитись убік на кілька кроків, і вже він провалюється по саму шию (Гончар-II, 1959, 417); б) дуже багато.— Роботи в мене по самісіньку шию (Н.-Лев., V. 1966, 251); По ши́ю в борга́х — дуже багато грошей винен. Колісник по коліна в трісках, по шию в боргах (Укр.. присл.., 1963, 94); Сиді́ти на ши́ї див. сиді́ти; Сіда́ти (сі́сти) на ши́ю кому. а) ставати чиїмось утриманцем, обтяжувати когось турботами про себе. [Xуса:] Тоді згадала, що є ще тута десь твій чоловік, то час уже йому на шию сісти, проциндривши весь посаг свій? (Л. Укр., III, 1952, 165); "Та що ж це, справді, я каліка. Щоб друзям та на шию сів?" (Воскр., І всерйоз.., 1960, 60); — Людські діти самі на себе гроші заробляють, а цей сів мені верхи на шию і злізати не думає?! (Тют., Вир, 1964, 255); б) ставити когось в залежність від себе, підкоряти своєму впливові, силі. — їм тільки спусти, так вони й на шию сядуть, багатирня чортова! (Головко, II, 1957, 243); — Ти, Юрку, не журися, не всі дівчата так думають. Можеш швидко знайти собі таку, яка сяде тобі на шию і поганятиме на правах жінки (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 118); Скрути́ти [собі́] ши́ю — те саме, що Злама́ти [собі́] ши́ю (див. зла́мувати); Стромля́ти ши́ю в зашмо́рг (ярмо́ і т. ін.) див. стромля́ти; Схиля́ти (схили́ти) ши́ю див. схиля́ти; Ши́я — хоч обі́ддя гни́— про кремезну, сильну людину. Сама [Олена] товста, як бодня, а шия — хоч обіддя гни (Н.-Лев., II, 1956, 265); Ярмо́ (хому́т, цеп і т. ін.) на ши́ї в кого: а) хтось перебуває в неволі, в цілковитій залежності.-Куди ж я піду?— питаю. — То вже твоє діло, — одказує [пан]. —Цеп же,-кажу,-.у мене на шиї прикований (Мирний, III, 1954, 166); б) про щось обтяжливе для когось. Ті чотири десятини ще не його, це ще хомут на шиї, поки виплатять за них в банк! (Головко, II, 1957, 513).

2. розм. Вузька частина якогось предмета, споруди І т. ін. Кайдаш підвів очі і глянув на комин, на шию коло комина, під шиєю була дірка на піч (Н.-Лев., II, 1956, 352); Поверх дзвонів баня, там шия, піддашок, швайка, яблуко і на яблуці хрест (Свидн., Люборацькі, 1955, 20); Складається [ліра] з таких основних частин: корпусу з додатком ("шиєю"), кілків для натягування струн, клавіатури з кришкою, коробки з дерев’яним коліщам та підгрифа (Укр. нар. муз. інстр., 1967, 119); Обабіч вулиці величезні крани повертали свої довгі, витягнуті шиї, підіймаючи вгору і опускаючи на високі поверхи штабелі дощок, контейнери цегли, залізні балки, готові рами вікон (Собко, Стадіон, 1954, 139).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 467.

Шия, шиї, ж.

1) Шея. Гне шию, як віл у ярмо. Ном. № 1293. Шия — хоч обіддя гни, — такая толстая. Ном. № 8595.

2) Часть печи надъ коміном. Чуб. VII. 381.

3) Часть топора. См. Сокира. Шух. І. 175. Ум. Шийка, ши́єчка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 497.