СОКИРА

СОКИ́РА, и, ж. Знаряддя для рубання і тесання, що являє собою насаджену на дерев’яний держак залізну лопать з гострим лезом з одного боку та обухом — з другого. По обіді Гнат узяв сокиру та подавсь на подвір’я лагодити пліт (Коцюб., І, 1955, 33); Матвій нарубав вербових кілків і сокирою вбиває їх у берег (Стельмах, І, 1962, 452); Як ішов [Давид] у хату, взяв вила-трійчатки й поставив у кочергах. А під лавою сокира — хай тільки поткнуться [нападники]! (Головко, II, 1957, 135); * У порівн. — Мовчи! — писнула пані, наскакуючи.. Та зо всього маху, як сокирою, стару по обличчю! (Вовчок, І, 1955, 136); — Совинський на дочці Польського оженився … взяв плащувату циганку, з таким носом, як сокира… (Мирний, І, 1949, 249); Застряв [Янек] у юрбі, як сокира в деревині, і не міг ані рушити далі, ані повернутися до пана (Тулуб, Людолови, І, 1957, 5); // Такий предмет як старовинне знаряддя страти і як один із давніх видів зброї. Прийшов і кат з сокирою, найнятий татарин, котрого Вишневецький держав при своєму дворі (Н.-Лев., VII, 1966, 136); Для озброєння війська в царських майстернях виготовлялись пластинчаті панцирі, бронзові гостроверхі шоломи, луки й бойові сокири (Іст. СРСР, І, 1957, 13).

◊ Виго́стрювати (ви́гострити) соки́ру — те саме, що Наго́стрювати (нагостри́ти) соки́ру (див. наго́стрювати). А щоб збудить Хиренну волю, треба миром, Громадою обух сталить; Та добре вигострить сокиру — Та й заходиться вже будить (Шевч., II, 1953, 288); Гостри́ти соки́ру див. гостри́ти; Знахо́дити (знайти́) соки́ру під (за) ла́вою (ла́вкою), ірон. — знаходити річ, яку ніхто не губив, і там, де вона звичайно лежить. — Знайшли? — скептично глянув на дітей бакенщик. — Сокиру під лавкою! (Мокр., Острів.., 1961, 43); Кла́сти під соки́ру — вирубувати. Лежить він [ліс] на межі трьох сіл, і жодне з них не милує його: кладе під сокиру (Стельмах, II, 1962, 268); Ла́ден (ла́дна) хоч би й го́лову під соки́ру покла́сти — уживається як присягання, запевнення в правдивості чого-небудь. — Що він прямує до однієї матеріальності, я за це ладен хоч би й голову під сокиру покласти. Я вчився з ним в гімназії й знаю його добре (Н.-Лев., V, 1966, 277); Наго́стрювати (нагостри́ти) соки́ру див. наго́стрювати; Підніма́ти (підійма́ти, підня́ти, підійня́ти) соки́ру див. підніма́ти; Підно́сити (піднести́) соки́ру див. підно́сити; Хоч соки́ру ві́шай — про важке, задушливе повітря у приміщенні. — Прибирайте з столу свої люльки та недокурки. І вікно відчиніть. Диму ж, хоч сокиру вішай (Кучер, Голод, 1961, 458); — Мотринин Роман приходив.. Надимів за годину, хоч сокиру вішай (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 295).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 438.

Сокира, ри, ж.

1) Топоръ, сѣкира. Часть ея: жало — лезвіе, борідка — задняя часть лезвія, носок — его передняя часть, щоки — бока, голова — часть возлѣ обуха, ухо — дыра, въ которой укрѣплено топорище, ручка, держално — топорище. Сим. 24. У гуцуловъ: вістрє = жало, части его также носок и борідка, выше — плече, возлѣ обуха — шия, пазуха = ухо, топорище — топорище. Шух. І. 175.

2) Родъ писанки. КС. 1891. VI. 379. Ум. Сокирка, соки́рочка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 165.

соки́ра (зменшено-пестливі — соки́рка, сокирчи́на; збільшені — сокири́сько, сокиря́ка) — знаряддя для рубання і тесання, що становить собою насаджену на дерев’яний держак залізну лопать з гострим лезом з одного боку та обухом — з другого; здавна служила також холодною зброєю як бойова сокира; тому вона, гадають, оберігає й від нечистої сили: на Святвечір господар зарубував сокиру в одвірок, щоб не допустити в хату нечистого; там, де лежав покійник, клали сокиру, — «щоб більше ніхто не вмирав»; емблема кари взагалі; символізує також важку працю («Від сокири не збагатієш, а згорбатієш»); оскільки сама важка, то кажуть: «Сказав, як сокирою втяв (одрубав)», «Таке повітря, хоч сокиру вішай»; як про ознаку незгоди, кажуть: «Нехай між нами сокирка пропаде!». Без сокири не тесляр, без голки не кравець (приказка); Гостра була сокира, та на сук наскочила (прислів’я); див. ще збро́я.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 559.