ІНШИЙ

І́НШИЙ, а, е, займ. означ.

1. Який відрізняється від названого, даного; який існує, перебуває не в цьому місці, не в цих обставинах; не цей, не той, другий. Умивай же біле личко Дрібними сльозами, Бо вернулись москалики Іншими шляхами (Шевч., І, 1963, 25); У цих розмовах сам на сам з людиною іншого, далекого світу Хаецький почував себе зовсім інакше, ніж під час розмови з своїми товаришами по зброї (Гончар, III, 1959, 220); Ще не встигли розійтись комбідівські збори, як селом обережно засновигали інші постаті (Стельмах, II, 1962, 92); // Який змінився порівняно з попереднім; не такий, як раніше; інакший. Що вік, то інший світ (Номис, 1864, № 7946); І Данило інший став, як одружився: вже не насуплені чорні брови, і на устах ласкавий усміх (Вовчок, І, 1955, 99); — Орлюк! — Єсть сержант Орлюк! Генерал Глазунов підійшов до сержанта. — Ви мене пам’ятаєте? — запитав він зовсім іншим, тихим голосом (Довж., І, 1958, 309); // у знач. ім. і́нше, шого, с. Те, що відрізняється від названого, даного; не те, що було. Він зовсім про інше марить (Л. Укр., І, 1951, 311); Артема цікавило не це, доїдуть вони чи не доїдуть до фронту. Його цікавило інше: ешелон той зараз на станції чи, може, поїхав? (Головко, II, 1957, 527); // Протилежний зазначеному. — А може, тебе доля занесла куди в далеку чужину, на інший край світу (Мирний, II, 1954, 65); Вітер потроху перелягає, шамотить над хвилями, що котяться одна за одною й котяться, і починає дмухати зовсім з іншого боку (Ю. Янов., II, 1958, 50); // Ще який-небудь із ряду однорідних предметів, явищ, із групи людей, об’єднаних спільною ознакою. Поговорив [парубок] з дівчиною — вже й каже, що полюбив.. На другий день побачив не то красивішу, а тільки іншу, вже вп’ять [знову] сю любить, а про учорашню і не згадує! (Кв.-Осн., II, 1956, 306); Зв’язані незримими нитками З усіма наземними краями, Люди наміряються свій лет І до інших скерувать планет (Рильський, III, 1961, 70); Кошти партії та її організацій складаються з членських внесків, доходів від підприємств партії та інших надходжень (Статут КПРС, 1961, 29); // у знач. ім. і́нший, шого, ч.; і́нша, шої, ж.; і́нші, ших, мн. Ще хто-небудь, крім названого, з групи людей, об’єднаних спільною ознакою. — Молодую мою силу Багаті купили; Може й дівчину без мене З іншим заручили… (Шевч., І, 1963, 253); З вихованців Брянського в роті ще залишились Роман і Денис Блаженки, телефоніст Маковей, веселий білкастий подоляк Хома Хаєцький, старшина Багіров та декілька інших (Гончар, III, 1959, 198).

В і́ншому ра́зі — інакше. Отже, повинно зостатися щось од огню непорушне: В іншому разі матерія спершу в ніщо б оберталась І вже з нічого речей розмаїтість у нас поставала (Зеров, Вибр., 1966, 144); І́нша річ (спра́ва); І́нше ді́ло, рідко — не такий самий стан речей; дещо інакше.— Вже я не прийду, і не дожидай мене, і не шукай мене. Інше діло, якби я посватана була (Кв.-Осн., II, 1956, 51); [Кнуриха:] Звісно, ви черниці, йому [богу] служите.. А ми, миряни — зовсім інша річ (Мирний, V, 1955, 67); Я пишу мемуари.. Інша справа тепер. Я пишу насамперед для себе, і мені все цікаво (Ю. Янов., II, 1958, 31); І́ншими слова́ми — інакше кажучи; І́ншої ду́мки [бу́ти] про кого, що — мати не такий погляд на кого-, що-небудь, як хтось. [Любов:] Нам з Орестом належить надгорода.. [Орест:] Моя мама і Олімпіада Іванівна, здається, зовсім іншої думки (Л. Укр., II, 1951, 8); Налетіли [американці] на заводи, коли німців уже тут не було.— Промахнулись, виходить,— пожалкував Хома.. Робітники були іншої думки. Їх, видно, цей наліт не тільки не захоплював, а навіть обурював (Гончар, III, 1959, 425); Не хто і́нший, як…— саме ця особа. — Хоч і рік стерегтимете мене, а на другий оддамся таки не за кого іншого, як за Йвана Золотаренка (Вовчок, І, 1955, 24); Чутка про те, що побито іскрівців і що командир «Іскри» не хто інший, як колишній голова троянівської артілі Оксен, облетіла район одним подихом (Тют., Вир, 1964, 540); Не що і́нше, як… — саме це. Те, що її зацікавило, було не що інше, як троє осідланих коней під ганком вілли (Коцюб., І, 1955, 286); Отже, все те, що порожняву може в собі замикати, Єсть не що інше, як тільки матерії злучення щільне (Зеров, Вибр., 1966, 139); Тіє́ю або́ (чи) і́ншою мі́рою; У тій або́ (чи) і́ншій мі́рі див. мі́ра; Той або́ (чи) і́нший — якийсь, певний, один із кількох. Зовсім нема чого ставити питання про перемогу того чи іншого діалекту, адже літературна мова мусить витворитись з усіх діалектів (Л. Укр., V, 1956, 126); Я ні хвилини не думав, щоб той або інший куточок До володіння свого приорати і вирівнять межі (Зеров, Вибр., 1966, 259); Хтось (хто, де́хто, хто-не́будь) і́нший — не ця особа. — Ти, Насте, бачила когось іншого, що схожий на мене..? (Н.-Лев., III, 1956, 270); Гадок у нього було небагато, але ті, які були, не позволяли йому, як декому іншому, проявляти свою силу (Хотк., II, 1966, 151); Навіщо все це добувати мусить Василь? Нехай би інший хто поклопотався, чи ж мало добрих людей на селі? (Довж., І, 1958, 73); Чийсь і́нший — який належить не цій особі. Коли салашистський диктор на хвилину замовк, з ефіру пролунав чийсь інший грізний голос (Гончар, III, 1959, 228); Щось (що, де́що, що-не́будь) і́нше — не цей предмет, явище і т. ін. [Кембль:] Річард молодий, а тим, що він не любить пиятики, з дівчатами не водиться, то мусить чим іншим бавитись (Л. Укр., III, 1952, 32); Комісар уже не дивився в їх бік.. і розмовляв з Храповим про щось інше (Тют., Вир, 1964, 360).

◊ В і́ншому сві́тлі ба́чити (розгляда́ти і т. ін.) див. сві́тло; З і́ншого ті́ста [зро́блений, злі́плений] див. ті́сто; І́ншими очи́ма диви́тися (ба́чити і т. ін.) див. о́ко; І́ншої заспіва́ти див. заспіва́ти.

2. перев. мн. Усі, крім названого (названих); решта. Шкільна кімната. Річард сидить на кафедрі, перед ним ученик читає з книжки; інші ученики — підлітки й дорослі — сидять по лавах (Л. Укр., III, 1952, 86); — Дивно, що ми говорили навіть тоді, коли мовчали… Що наші думки звучали в одповідь, як інші струни, коли зачепиш одну (Коцюб., II, 1955, 292); — Бачу, що ти інше, небесне створіння, ніж усі ми, і далеко до тебе всім іншим жінкам і дочкам (Довж., І, 1958, 245); // у знач. ім. і́нші, ших, мн. Усі, крім названого (названих); решта (про людей). Старший брат сів на лавці, а усі інші у рядочок коло його (Вовчок, І, 1955, 298); Коли б це на неї так поглянув хтось з парубків, вона б одразу щось відрізала, але ж Роман зовсім не схожий на інших (Стельмах, I, 1962,129); // у знач. ім. і́нше, шого, с., перев. у сполуч. з усе. Усе, крім того, про що йдеться (йшлося). У всьому іншому маюся, як і досі (Л. Укр., V, 1956, 228); Стримано запитав [Блаженко] півголосом, де брат. — Живий! — заспокоїв його Сагайда. — Вуса засмалив за ніч, а все інше в порядку… (Гончар, III, 1959, 165).

І таке́ і́нше (і т. ін.) див. і²; Крім усьо́го і́ншого, у знач. вставн. сл.— слід ще додати, що… Вчилася вона так собі і завжди клянчила, щоб їй підказували; крім усього іншого, їй ще й просто подобалось одержувати потай записки під час контрольних чи бути в центрі уваги всього класу, що силкується вирятувати її (Гончар, Тронка, 1963, 39).

3. Один із багатьох; деякий, який-небудь. Інша рада гірш як зрада (Номис, 1864, № 6131); Інша мачуха здержує руку над пасинком, а Мотря, розпалившись, не вміла здержувати над рідним сином (Мирний, II, 1954, 52); — Плаче [худоба], кажете?— задумався Лесь. — Тяжче людини. А в інших корів аж молоко сочиться (Стельмах, І, 1962, 564); // у знач. ім. і́нший, шого, ч.; і́нша, шої, ж. Один (одна) із багатьох; дехто. Може, дуже тяжко та важко йому було, що, може, інший і не стерпить? (Кв.-Осн., II, 1956, 122); — А коли стрижка [овець] настає? — вигукнув Корній. — Поту не менш проллєш, як інший біля домни!.. (Гончар, Тронка, 1963, 15); // під час переліку, іноді повторюючись. Дехто з перелічуваних; частина. Душа товкала [штовхала] душу в боки І скриготали, мов сороки; Той пхавсь, той сунувсь, інший ліз (Котл., І, 1952, 131); Інший турбує веслом простори морів небезпечних, Інший береться до зброї і важить на царські чертоги; Цей облягає міста і руйнує будинки нещасні (Зеров, Вибр., 1966, 217); У темному коридорчику штовхалося чоловік тридцять людей. Деякі з них сиділи на лавах, деякі стояли, інші попримощувалися навпочіпки попід стінами (Тют., Вир, 1964, 194).

В і́нший час; І́нший раз — іноді, часом. Маленьке лихо в інший час І зна́чним людям докучає (Гл., Вибр., 1951, 133); Як скінчу життя стражденне, Спогадайте інший раз — .. Киньте часом і про мене Пару щирих, теплих фраз! (Граб., І, 1959, 360).

4. у знач. присл. і присудк. сл. і́нше, рідко. Не так, як досі; інакше. [Річард:] То вже було давно. Тепер я інше думаю, матусю (Л. Укр., III, 1952, 58); — Господи! сьогодні як учора, завтра як сьогодні! Усе одно та й одно! Коли б уже хоч гірше, так інше! — думала Олександра (Коцюб., І, 1955, 67).

◊ І́ншим ра́зом: а) не тепер, не цим разом. Христя зам’ялася. — Багато, бабусю, казати. — А багато, то хай іншим разом — кращим часом (Мирний, III, 1954, 306); Мала Вам ще щось багато писати, але сьогодні позабувала все якось, нехай вже коли іншим разом (Л. Укр., V, 1951, 42); б) іноді, часом. Він усіх вважав за ленінградців. Іншим разом починав: — Знаєш, друже… Ермітаж відбудували (Гончар, III, 1959, 240); Між (ме́жи) і́ншим: а) (присл.) не надаючи особливого значення, особливої уваги; побіжно. Байдужіше, принаймні зовні, ставився [Павлуша] до успіхів Гришкових, хіба що іноді не стримається — ущипливо натякне на «волячі хвости» або так, мовби між іншим, заведе розмову про гімназію (Головко, II, 1957, 262); Крім троянівців, що виділялися своїм високим ростом і дещо уповільненою вимовою, сказаною ніби між іншим лінькуватою фразою, були приземкуваті, шустрі і говіркі манилівці (Тют., Вир, 1964, 170); б) (у знач. вставн. сл.) до речі. Йому [М. Горькому], межи іншим, дуже потрібна книжка Клоустона в перекладі Кримського, але я не можу дістати (Коцюб., III, 1956, 340); — Між іншим, ви помічали, з кого виходить найбільше героїв у бою? (Гончар, III, 1959, 25); Що і́ншого (і́нше), діал.— не так, зовсім інакше. — Ну, от же й ваш Іван до школи ходить. — Ба, хлопець! Хлопцям що іншого! — Дарка оживилась (Л. Укр., III, 1952, 642); [Аецій Панса:] Е, ні, не вдався я до того зроду, щоб тут у Римі жити. Не тепер мені й звикати. Вам що інше, звісно, ви молоді (Л. Укр., II, 1951, 357).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 43.