МІРА

МІ́РА, и, ж.

1. Одиниця виміру чого-небудь. Міри виникли в зв’язку з потребою людини вимірювати розміри навколишніх предметів (Фізика, І, 1957, 11); Слово це [маршрут] стоїть першим у Кузьчиному зошиті. В тому синенькому зошиті, де на обкладинці надрукована таблиця множення й метричні міри (Донч., VI, 1957, 15); Міра ваги; Міра об’єму.

2. чого, яка. Те саме, що мі́рка 2. За міру вівса чи віз гною він знайшов би як віддячити (Чорн., Визвол. земля, 1959, 12); В млині беруть шістнадцяту міру з млива! Не великий заробіток і газді, і мірошникові (Н.-Лев., II, 1956, 412).

3. Певна величина, що є одиницею виміру в конкретних умовах. — Проти своєї натури налива [шинкар] якраз повну міру (Кв.-Осн., II, 1956, 247); Тільки потім, уже по вечері, прийшла до господи жінка якась "одержима".. і принесла для Мессії олії пахучої міру (Л. Укр., І, 1951, 427); Новий цар.. звелів нову [гвардію] набирати. Та щоб був один у один: високий, станкий, показний. Максим якраз підійшов під міру (Мирний, І, 1949, 215).

4. Те, чим міряють, вимірюють що-небудь. Нехай прийдуть ось до табору та спитають Охріма Супоню; а в мене овесець важненький, дешево віддам, і міра людська (Кв.-Осн., II, 1956, 10); // Те саме, що мі́ряння. — Як це ви переміряли город? Та нехай його чорти спечуть з такою мірою! — гукнула не своїм голосом Мотря (Н.-Лев., II, 1956, 355).

5. перен. Те, що є основою для оцінки, вимірювання або порівняння чого-небудь. Що вчора мірою було — Півміри стало нині (Рильський, III, 1961, 22); Мірою всіх успіхів нашого соціалістичного мистецтва є міра його реалізму, міра правдивого, конкретно-історичного відтворення дійсності в її революційному розвитку (Про багатство л-ри, 1959, 157).

6. Величина, розмір, ступінь чого-небудь. Чарочки усякої міри і стакани, усе хрустальне, так і сяє (Кв.-Осн., II, 1956, 241); Небо вкрила хмара сіра, Щезла часу й місця міра, Налягла густая тьма (Фр., XIII, 1959, 375); Був колись я дужий, прудкий, міри своїй силі не знав, зроду не боявся ні хвороби, ні втоми (Мур., Бук. повість, 1959, 263).

◊ Без мі́ри: а) дуже багато, у великій кількості. Ось уночі пробудились думки: "Спиш?" — мені крикнули і залюбки кров мою пить почали, як вампіри… П’ють без ваги, без жалю і без міри… (Л. Укр., І, 1951, 271); — Багато сонця [на селі], без міри чистого повітря, навкруги добро — і чоловік добрішає (Коцюб., І, 1955, 461); б) дуже сильно; безмірно. І тільки що човни уздріли [аркадяни], То всі злякалися без міри, Один к Троянцям підступив (Котл., І, 1952, 201); А зараз без міри рада, сиджу в авдиторній тиші (Забашта, Нові береги, 1950, 134); В (у) значні́й (вели́кій, ви́щій, де́якій, пе́вній і т. ін.) мі́рі; До де́якої (яко́їсь, пе́вної і т. ін.) мі́ри; Значно́ю (вели́кою, яко́юсь і т. ін.) мі́рою — про певний ступінь чого-небудь. Заробляючи, аби тільки не вмерти з голоду, Франко за цей період в значній мірі одірваний був од української літератури, і це для нас велика втрата (Коцюб., III, 1956, 34); Лице його було таким мокрим від поту і таким у вищій мірі напруженим, що викладач без жалю не могла дивитися на нього (Тют., Вир, 1964, 55); Він [М. Гудзій] береже "спадщину" не як "архіваріус": для нього в ній цінні ті риси, які до певної міри зв’язують її з новим часом, з нашою епохою (Рад. літ-во, 3, 1957, 35); Свого часу чималої популярності набув українсько-російський словник, .. відредагований, а великою мірою і укладений, Борисом Грінченком (Рильський, III, 1956, 66); В (у) мі́ру: а) відповідно до чого-небудь (сил, можливостей, здібностей і т. ін.). Всю ніч чесно, в міру своїх сил, виконував він з молоддю свої вироки, розбиваючи німецькі каски березовим прикладом (Довж., І, 1958, 150); Кожен художник творить у міру свого таланту, розуміння дійсності, характеру зв’язків зі своєю епохою (Рад. літ-во, 1, 1961, 44); б) залежно від чого-небудь. Підійшов, нарешті, і Хома, який в міру наближення його черги ставав усе тихішим, малопомітним (Гончар, III, 1959, 102); В міру засвоєння вправ [ з гімнастики] слід збільшувати кількість сполучень вправ, повторень окремих поєднань (Худ. гімнаст., 1958, 11); в) скільки треба; достатньо. То як часом майстер напився в саму міру, ні замало, ні забагато, то розказував одну подію зі свого життя (Стеф., І, 1949, 30); Вона була статна, краля, трохи косоока, в міру весела і в міру сумна (Ю. Янов., II, 1958, 100); В (у) мі́ру того́ як — в той час як, у відповідності з тим як. В міру того як він [робітник] голодніє і слабне від утоми і задухи, його думки робляться сумніші (Фр., IV, 1950, 27); Невістчин жах зростав у міру того як вона бігла додому, а там набув розміру паніки: син не повертався (Ю. Янов., II, 1954, 108); В (у) по́вній мі́рі — цілком. — Ви відмінно знищили греблю в районі колгоспу і поновили в повній мірі висушене колись болото, зробивши непрохідною для фашистських танків цю ділянку (Ю. Янов., І, 1954, 69); Зна́ти мі́ру див. зна́ти; Над (по́над, че́рез) мі́ру; Не в мі́ру — занадто, дуже. За те їм так там [у пеклі дівкам, бабам, молодицям] задавали, Що через міру мудровали І верховодили над всім (Котл., І, 1952, 139); [Руфін:] Справді, християни лагідні понад людську міру й звичай (Л. Укр., II, 1951, 416); Мовчати й переживати самому все, що сталося в цей вечір і що взнав, — було над міру (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 17); На подвір’ї управитель.. незлобно пересварюється зі своєю не в міру ревнивою дружиною (Стельмах, І, 1962, 89); По́вною мі́рою — сповна. Але за ваші [про внутрішню буржуазію] шакалячі зрадницькі кусання ми відміримо повною мірою (Еллан, II, 1958, 223); Почуття́ мі́ри — розуміння належних меж, належного ступеню у яких-небудь діях, у виявленні чого-небудь. Почуття міри — ознака зрілості таланту (Вітч., 11, 1962, 182); У похмурій кімнаті, заставленій без почуття міри м’якими меблями, за великим столом сидить товстий чоловік — шеф шосейного відділу (Хижняк, Тамара, 1959, 65); Тіє́ю або (чи) і́ншою мі́рою; У тій або (чи) і́ншій мі́рі — про певний ступінь чого-небудь.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 744.

Мі́ра, ри, ж.

1) Мѣра. Якою мірою міряєте, — відміряється вам. Єв. Мр. IV. 24. У самого хазяїна ключ… мірою й одсипає. Г. Барв. 93. Жартуйте та й міру знайте. Левиц. І. Міри нема. Безмѣрно. Вона змалку начулась, що вона хороша — міри нема. Кв. До міри. Въ мѣру, умѣренно. Як почуваєшся по силі та п’єш до міри, то горілка панує чоловікові. Полт. г. На одній мірі. На одномъ уровнѣ. Цього року вода у ставку раз-у-раз на одній мірі. Кіев. г. Над міру. Черезмѣрно; сверхъ силъ. не в мою міру міряючи. Первоначальное значеніе: не ко мнѣ примѣряя. Обыкноdенно говорится, когда показываютъ на своемъ тѣлѣ мѣсто чужой болѣзни, и выражаетъ пожеланіе, чтобы показываемая болѣзнь не случилась у говорящаго. Аж отак, не в мою міру міряючи, рознесло йому щоку. Харьк. г. Жадною мірою. Никакъ, никакимъ образомъ. Не одпускають (прощальники) од себе жадною мірою. К. ЧР.

2) Мѣрка. міру брати. Снимать мѣрку.

3) Мѣра длины для полотна; въ Галиціи равна 30 дюймамъ. А подзвінному дам сім мір полотна, шоби мені дзвонив цілий тиждень до дня; а дякові дам п’ять мір полотна, шоби мені псалтирь читав до дня. Грин. III. 285. Вироблене полотно мірить ткач мірою. Є то досить груба, звичайно чотирогранна палиця, що без головки має тридцять цалів. МУЕ. III. 22. Ум. Мірка, мірочка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 431.