Я

Я¹, невідм., с. Тридцять перша літера українського алфавіту на позначення сполучення «й» або м’якого приголосного звука з голосним звуком «а». — «Я, я»! «Я» — остання буква в алфавіті,— обриває він Тимка.— Потрібні йому твої поради — вибереться якось і сам (Збан., Таємниця.., 1971, 176).

◊ Від (од) а до я — від початку до кінця; усе.

Я², мене́, займ. особ. 1 ос. одн.

1. Уживається мовцем для називання самого себе. Я ввечері посумую, А вранці поплачу. Зійде сонце — утру сльози,— Ніхто й не побачить (Шевч., І, 1963, 11); Мені нічого не видко, тільки небо синіє надо мною (Н.-Лев., VI, 1966, 98).

◊ Відсо́хла б рука́ мені́ див. відсиха́ти; Гляди́ [ж] мені́ — уживається для вираження застереження або погрози. — Говорила я тобі раз, щоб ти завела в цьому селі празник мироносиць,.. а ти мене не послухала. Гляди ж мені, заведи й в цьому селі цей празник, бо буде тобі гріх од бога, як мене не послухаєш (Н.-Лев., VI, 1966, 323); — Як з’їси те, що тобі поклали, дядина скаже: «Бери ще шматочок», а ти гляди мені, щоб не брав (Багмут, Опов., 1959, 4); Грім би мене́ вда́рив (поби́в) див. грім; Дивови́жа мені́ див. дивови́жа; Не я бу́ду див. бу́ти; Оце́ (це, се) [й] я розу́мію! див. розумі́ти; Поби́й ме́не [святи́й] хрест (грім, боже і т. ін.); Хай (неха́й) мене́ [святи́й] хрест (грім і т. ін.) поб’є; Поби́ла б ме́не свята́ земля́ див. поби́ти; Про ме́не — уживається для вираження байдужого ставлення до чиїх-небудь намірів, дій; роби, як знаєш. — Зараз мені збирай своє манаття та про мене хоч в очерет тікай з моєї хати (Коцюб., І, 1955, 72); — Ой, та цур вам, напосіли на матір. Та про мене, робіть, як собі знаєте. Хоч і всі завтра йдіть та воюйтеся (Головко, II, 1957, 244); Теж мені́ — уживається для вираження скептичного або негативного ставлення до кого, чого-небудь. Дмитро вперто обернувся, переступив протерту колію дороги, шукаючи звуженими очима стежки, що вела у село, і в цей час позад себе чує неголосний сміх.— Ти чого? — з-за плеча кидає дівчині. — А чого ж навіть «на добраніч» не сказав. Теж мені парубок (Стельмах, II, 1962, 337); Ті́льки [ти] мене́ й бачи́в (ба́чила); Ті́льки [ ви] мене́ й ба́чили — те саме, що Ті́льки його́ (її і т. ін.) й ба́чили (див. ба́чити). — Коли ж тебе ждати додому?..— Сподівайся мене в гості, як виросте в тебе у світлиці трава на помості,— одказав з козел Свікліцький.. Оце як гайдну [гайну] з паном, то тільки ти мене й бачила (Н.-Лев., VII, 1966, 278); Я вас (тебе́ і т. ін.) — уживається як погроза зробити що-небудь комусь, покарати і т. ін. когось. — От я вас! — гукав зверху дебелий полковник,— всіх перев’яжу! (Довж., I, 1958, 250); [Як, якби́] на ме́не — як на мою думку, на мій розсуд, смак. [Аквіла:] Ет, хоч куди подайся — вмерти треба, як не тепер, то згодом. [Ремісник:] То-то й бо, що як на мене, то вже краще згодом (Л. Укр., II, 1951, 486;) — І ти думаєш справляти таке бундючне весілля, на котрому гуляють та п’ють три або й чотири дні? — спитав Денис. — А хто його там думає! Якби на мене, я б його справляв тільки один день — в неділю (Н.-Лев., VI, 1966, 317); — А на мене,— говорю, — то я б із малою дитиною розмовляла (Вовчок, І, 1955, 261); Я не я — нічого не знаю, не маю ніякого стосунку до кого-, чого-небудь. Якби ви вчились так, як треба, То й мудрость [мудрість] би була своя. А то залізете на небо: «І ми не ми, і я не я» (Шевч., І, 1963, 331).

2. у знач. ім., невідм., с. Уживається для позначення усвідомлюваної людиною власної сутності, себе в навколишньому світі. Огей мовчить. Він заглиблюється в себе, аналізуючи своє внутрішнє «я» як громадянина, наукового діяча, сім’янина і члена великого колективу (Досв., Вибр., 1959, 248); Фізична неволя не дозволяє моєму «я» проявитися (У. Кравч., Вибр., 1958, 271); Майстер сцени мусить мобілізувати всі можливості свого творчого «я», своє знання життя, свою ідейну озброєність на глибоке проникнення у внутрішнє єство тієї людини, яку він покликаний втілити на сцені (З глибин душі, 1959 33); // філос. Уживається для визначення суб’єкта. Розмови про те, що людське «я» зберігається в людському мозкові, слушні лише за умови, коли цей мозок діє в людському тілі (Наука.., 2, 1972, 47).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 618.

Я мѣст. Я. Я од людей чула. МВ. ІІ. 9. Дитина мені хвора. Камен. у. Нам Бога не вчить, як хліб родить. Ном. № 35.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 534.